Украинцы будут вместе!

Можна було б не звертати уваги на статтю Юрія Левикіна, як на одну із багатьох з дискредитації діяльності українських націоналістів, зокрема ВО "Свобода". Тим більше, що згадана стаття не відзначається особливою аргументацією, а лише свідчить про несприйняття автором проукраїнського сегмента вітчизняного політикуму.

Однак останні події у Львові та інших містах Західної України, пов'язані із провокаціями проросійських, і, як правило, антиукраїнських організацій, змушують це зробити. Як виявилося, крім українських націоналістів в Україні не існує жодної іншої політичної сили, яка здатна не на словах, а на ділі присікти відверті антидержавні й антиукраїнські шабаші. Це – об'єктивна реальність.

І тут на перший план виходить питання консолідації українського націоналістичного руху, його єдності, а отже ефективності.

Передусім маю на увазі взаємини між людьми, які опинилися у різних партійних чи організаційних нішах, але прямують до однієї мети: у повній мірі реалізувати законне право української нації на власну державність.

У цьому зв'язку пригадався один нещодавній Великий Збір українських націоналістів. На запрошення голови ОУН Миколи Плав'юка на нього завітав Олег Тягнибок. Це був час, коли ВО "Свобода" щойно вийшла з чергової передвиборної кампанії не з вельми позитивним результатом. Та не зважаючи на це, переповнений делегатами київський зал Будинку учителя вітав Тягнибока стоячи, бурхливими оплесками.

Чому? У цю мить українці відчули національну солідарність, а поразку ВО "Свободи" сприйняли як початок нової боротьби українського народу за свої державні права. Можливо, саме тоді я вперше гостро відчув велику консолідаційну силу націоналізму, повірив, що партійні бар'єри ніколи не стануть на заваді об'єднання українців. До речі, вірю в це і сьогодні, тому одночасно перебуваю в ОУН і ВО "Свобода".

Як колишній голова секретаріату ОУН, зберігаю копії усіх документів, під якими стоять підписи лідерів ОУН. Один з них, під назвою "Єдність – запорука перемоги!", датований травнем 2004 року, хочу процитувати у повному обсязі.

"Ми, голови українських націоналістичних організацій та партій, а саме: Організації Українських Націоналістів, Організації Українських Націоналістів (революційної), Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського об'єднання "Свобода" висловлюємо занепокоєння щодо майбутнього Української державності.

На жаль, за роки незалежності Україна так і не стала національною державою української нації.

Орієнтація вищого керівництва держави на Росію, про що свідчить намагання втягнути нашу країну у ЄЕП; соціальне розшарування і, як наслідок – масовий виїзд українців за кордон; наступ на українську мову, книжку і культуру, це свідчення неспроможності нинішньої влади забезпечити майбутнє України як суверенної, національної й демократичної держави.

У 2004 році в України з'явився шанс змінити стан речей – вибори президента України. Українські націоналісти переконані, що єдиним реальним претендентом на перемогу на виборах від національно-патріотичних сил є Віктор Ющенко. У зв'язку з цим, ми закликаємо членство наших організацій активніше включитися у роботу структур блоку Віктора Ющенка "Наша Україна".

Водночас під час виборчої кампанії українські націоналісти повинні зробити все, щоб ідейні засади українського націоналізму утверджувалися у повсякденному житті.

Ми також усвідомлюємо необхідність, що прийшов час консолідувати український націоналістичний рух. З цією метою ми заявляємо про створення робочої групи, яка в короткий термін має опрацювати ідеологічні та політичні засади об'єднання українського націоналістичного руху. Очевидно, що ідейною основою такого об'єднання стане український націоналізм, що його виплекала ОУН та її провідні ідеологи.

Разом із цим, український націоналістичний рух має стати сучасною політичною силою, вагомим чинником суспільно-політичного життя держави.

Ми переконані, що у цей складний для нашої країни час українські націоналісти об'єднають свої сили, адже єдність – запорука нашої перемоги".

Під цим документом стоять підписи голови ОУН Плав'юка, тодішнього голови ОУНр Гайдамахи, голови КУН Івченка та голови ВО "Свобода" Тягнибока.

Минули роки, але що змінилося?

Якщо вилучити із тексту цього документу виборчу риторику і прізвище Ющенка, він набуде актуальності. І водночас залишиться свідченням єдності українських націоналістів.

Врешті про особисте.

Вже тривалий час веду у Шишаках Полтавської області запеклу боротьбу з місцевими чиновниками. Борюся за свої права як директора школи, який намагається впроваджувати у навчальний і виховний процеси національну ідею.

Через це постійно перебуваю у судовій тяганині.

Ніколи не забуду своїх відчуттів, коли одного разу, прибувши на засідання суду в Полтаві, побачив переповнену залу побратимів із ОУН і ВО "Свобода", які прийшли, щоб підтримати мене. Запевняю, крім націоналістів, не має у Полтаві іншої політичної сили, яка не на словах, а на ділі захищає своїх членів. Не знаю, чим для мене завершиться ця судова тяганина, але переконаний, що українські націоналісти мене одного у біді не залишать.

Отже, українці вміють і можуть бути разом, навіть у біді.

Пишу про це все, оскільки, на мою думку, стаття Левикіна та подібні статті ставлять собі за мету зруйнувати єдність націоналістів, показати чужинцям українців у негативному світлі, мовляв, вони "провокатори" та "агенти темних сил", здатні лише поливати брудом один одного.

Проте події у Львові, які, з одного боку, дуже сильно актуалізували питання червоного реваншу, а з другого - необхідність йому протидії, показують, що нам як ніколи потрібна єдність.

В єдності – переможемо!

Володимир Чмир, член Проводу ОУН, член ВО "Свобода", спеціально для УП