Представьте себя ежиками, или Зачем Табачнику интегрированные школьные курсы?

Державні стандарти освіти критикувалися з боку фахових освітян завжди. На те були вагомі причини.

Саме їм доводилося ледь не щодня приміряти канонізований стандартами обсяг навчального матеріалу до вимог сьогодення і навчальних планів. Одне з іншим хронічно не стикувалося.

Відтак, учитель при згадці про допотопність Держстандарту загальної освіти традиційно губився у двох простих запитаннях: чому так довго його не міняють і коли нарешті це станеться?

Декларативність на заміну концептуальності

Не випадково появу на сайті Міносвіти Концепції нової редакції Держстандарту базової і повної загальної середньої освіти (надалі – Концепції) вчительство зустріло з розумінням. І надією. А раптом вона відрізнятиметься від решти ініціатив міністра, який істотно більше переймається власними електоральними планами, ніж реальними потребами галузі.

Втім, уже поверховий перегляд кількасторінкового доробку від команди Табачника від тих ілюзій не залишив і сліду.

Надто мало в тому документі виявилося концептуальності. Надто багато – декларативності. Із чималою гордістю, до прикладу, наголошено в ньому, що"на відміну від чинного стандарту" нова редакція не лише визначатиме"державні вимоги до освіченості учнів", але й гарантуватиме"зобов’язання держави щодо створення належних умов для їх досягнення".

Аби зрозуміти ціну таким зобов’язанням, досить пригадати, як виконуються в даний момент прямі вимоги статей 57 і 61 Закону України"Про освіту", якими, зокрема, гарантовано забезпечення державою асигнувань на освіту в обсязі, не меншому 10% національного доходу, а також встановлення посадових окладів педпрацівникам на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

З огляду на те, що видатки на потреби освіти у цьогорічному Держбюджеті сплановано на рівні 6% ВВП, а вчителі змушені штурмувати Кабмін, аби чиновник нарешті почав виконувати закон.

Полотно, мальоване в різний час і різними пензлями

Щоправда, на догоду моді і численним нагадуванням освітян у Концепції   визначено нарешті кінцеву мету, яку варто було б поставити перед загальною освітою України ще років десять тому. А саме: формування"системи цінностей освіти і компетентностей, які визначають здатність особистості успішно діяти у відповідних життєвих і навчальних ситуаціях і нести відповідальність за такі дії".

Нема слів – хороша ідея. Але на тому її позитив і вичерпується. Як досягти тої мети Концепція не пояснює.

Приблизно так само навчав свого часу мишей"мудрий" Філін. Мовляв, уявіть себе їжачками – і не бійтеся лісових хижаків. Керовані цінною порадою, вони ледь не втрапили до пащі лиса, а потім прийшли до автора ідеї за поясненнями."Я не тактик, а стратег", – гордо відповів порадник.

При цьому вчитель чекає від оновленого Держстандарту освіти не стільки якихось радикальних змін у її змісті, який все одно він буде надалі деталізуватися й уточнюватися програмами з навчальних дисциплін.

Скільки відповідей на запитання – коли нарешті стандартизують основні вимоги технологічного характеру: до процесів моніторингу, контролю, оцінювання і корекції навчальних досягнень, набуття практичного досвіду їх впровадження тощо? Адже йдеться про координацію спільних зусиль багатьох тисяч фахівців.

Тим часом освітян, озброєних стандартизованими метою і змістом, порівнюють із художниками, яким пропонують намалювати спільне полотно із зав’язаними очима.

Підгледіти, що вимальовує колега, – Боже позбав! Ані стандартизований перелік фарб, ані спільна тема твору не допоможуть їм отримати очікуваний результат, запланований попередньо. А тим паче відкоригувати у вірному напрямку. У підсумку – маємо те, що маємо.

Міна уповільненої дії"на виріст"

Відсутність пропозицій щодо стандартизації системи моніторингу, оцінювання і технологічного забезпечення досягнення школою правильної мети міністерська Концепція компенсує надлишком напівприхованих зав’язок нових сюжетних ліній. Так би мовити,"на виріст".

З одного боку, автори Концепції пропонують структурувати державні вимоги до підготовки учнів за сімома освітніми галузями: мови і літератури, суспільствознавство, культура і мистецтво, математика, природознавство, технології, здоров’я і фізична культура.

З іншого – рекомендують не вказувати у стандарті"навчальні предмети, які реалізують освітню галузь". Оскільки, як далі пояснюється в тексті документа, школа має отримати право"реалізувати освітню галузь" шляхом викладання"інтегрованих курсів".

Із цього місця – детальніше. Ще до появи Концепції вчителі-словесники категорично опиралися задекларованій у Концепції літературної освіти можливості викладання інтегрованого курсу під назвою"література". Адже не треба бути хорошим пророком, аби уявити місце і роль"української літератури" в інтегрованому курсі"література", програму якої виписуватимуть і затверджуватимуть підлеглі Дмитра Табачника.

Так само виникатимуть запитання і щодо ролі історії України в інтегрованих курсах"історія" або"суспільствознавство". Надто свіжими і тривожними є приклади недавньої корекції шкільних підручників, ініційованої нинішнім складом Міносвіти.

Водночас, яснішає глибинний сенс обіцяного Дмитром Табачником скорочення кількості навчальних дисциплін у старшій школі – з 18 до 8. Хоча результати міжнародного порівняльного дослідження стану природничо-математичної освіти TIMSS виявляють найкращі досягнення в школярів тих країн, які практикують викладання окремих предметів.

Хоча широкий спектр обов’язкових предметів збагачує перспективи професійного вибору й особистісної самореалізації. Хоча подібні новації не можна розглядати абстрактно від традицій національного шкільництва і ресурсів, які здатна держава інвестувати у"засівання світлого, доброго і вічного".

Насамкінець, упровадження інтегрованих курсів"від Табачника" вимагає щонайменше чималих витрат на передрук підручників і реформування системи підготовки вчителів.

Чи є для цього гроші і маневр у влади? І чи не криється в останньому запитанні глибинна мотивація підготовки нового"концепту" Держстандарту загальної освіти?