Новый глава УГКЦ. Послесловие к интронизации

Інтронізація нового глави Української Греко-Католицької Церкви безумовно матиме великий вплив на розвиток християнства в Україні. Чин возведення на престол владики Святослава Шевчука був насичений великим символізмом.

Інтронізація у архікатедральному храмі міста Києва на лівому березі Дніпра свідчить про новий напрям руху УГКЦ – "дранґ нах Остен" (рух на схід), як кажуть німці.

Другим символічним знаком стала дата проведення інтронізації – третя неділя Великиго Посту, неділя Хрестопоклінна. За цим великим християнським святом поклоніння Чесному і Животворчому Хресту Господньому якось не проглядається інше, нерухоме свято.

В цей день, 27 (19 за старим стилем) березня Православна і Греко-Католицька Церкви вшановують пам'ять святого преподобного Бенедикта Нурсійського, основоположника західного монашества, ордену бенедиктинців.

Отці бенедиктинці після падіння Західної Римської Імперії зберегли європейську цивілізацію, заклали основи освіти. Монахи, крім щоденної фізичної праці, були зобов'язані працювати також інтелектуально: переписувати книги, читати Святе Письмо та твори Святих Отців.

Сьогодні мало хто знає, що такий здобуток європейської демократії як таємне голосування бюлетенями винайшли саме отці-бенедиктинці. Обираючи собі абата (від сирійського авва – отець, батько), тобто настоятеля монастиря, всі монахи мали право голосу, і здійснювали його шляхом таємного голосування бюлетенями.

Однак раз обравши абата, монахи вже не мали права його скинути.

Подібний спосіб обрання єпископа Риму – Папи Римського – згодом обрала і колегія кардиналів.

Владика Святослав Шевчук не був фаворитом виборчого процесу нового глави УГКЦ. Можливо, саме винахід преподобного Бенедикта Нурсійського зробив можливим вибір найменш реального претендента на престол.

Такі випадки вже траплялися в історії Католицької Церкви, коли виборці дружно голосували за кандидата із найнижчим рейтингом. Або чого варта історія із обранням кардинала Жака Дюеза Папою Римським, котрий зійшов на престол під іменем Івана ХХІІ.

Це діялося в час авіньйонського полону Римських Пап, започаткованого французьким королем Філіпом IV Красивим задля впливу Франції на західноєвропейську політику.

Його син Філіп, регент при королі-немовляті Іоанові І Посмертному і майбутній король Філіп V, під приводом своєї інаугурації зібрав кардиналів на урочисте богослужіння у Ліоні.

В той час впродовж кількох років Папський престол був вакантним, бо кардинали не могли дійти згоди щодо кандидатури на посаду Папи. А регенту Філіпу був вкрай необхідний "свій" французький Папа, котрий би допоміг йому посісти престол короля Франції і далі впливати на політичне життя Західної Європи.

Тож поки тривала урочиста меса, регент наказав замурувати всі виходи із храму, де звершувалося богослужіння. Коли кардинали зрозуміли, що потрапили у пастку, посланець регента Філіпа оголосив, що на волю кардинали вийдуть лише обравши нового Папу Римського.

Саме тому кардинали дружно проголосували за найбільш хворобливого на вигляд французького кардинала Жака Дюеза, і швидко роз'їхалися, побоюючись, щоб новообраний Папа не помер ще до своєї інтронізації.

Та як свідчить історія, Іван ХХІІ пережив більшість своїх виборців-кардиналів і керував Римсько-Католицькою Церквою майже два десятиліття, втручаючись у політичне життя країн Європи.

Обрання владики Святослава Шевчука новим Предстоятелем УГКЦ буде випробуванням на міцність для всієї повноти УГКЦ та для самого владики.

Хоча владика Святослав пройшов класичний шлях церковної кар'єри у Римсько-Католицькій Церкві: семінарист, викладач, ректор семінарії, єпископ, та блаженнішому владиці доведеться багато працювати для подолання скепсису як з боку старших співбратів-катакомбників (сьогодні вже не таких чисельних), так і діаспорних архієреїв.

Духовенство теж приглядатиметься до нового Предстоятеля: чи зможе він, не маючи реальних владних важелів для керівництва єпископатом, контролювати ситуацію в УГКЦ?

Адже єпископи УКГЦ є в прямому підпорядкуванні Риму, саме Папа Римський призначає і звільняє архієреїв УГКЦ, котрі кожні п'ять років зобов'язані здійснювати візит "ad limina Apostolorum" (до стіп апостольських) до Риму і здавати звіт про свою архієрейську діяльність. Тому префект римської конґреґації Східних Церков має більший вплив на УГКЦ ніж квазі-Патріарх.

Греко-Католицьку Церкву впродовж століть роздирає дуалізм у самоідентифікації. Перебуваючи під владою римсько-католицької Польщі чи Австро-Угорщини, уніати, котрих австрійська імператриця Марія-Терезія перейменувала на греко-католиків, наголошували на своїй католицькості.

Тепер же, опинившись у межах сучасної Української держави, де переважна більшість населення ідентифікує себе православними, кардинал Любомир Гузар наголошував, що УГКЦ – то є Православна Церква у євхаристійному сопричасті із єпископом Риму, себто Папою Римським.

Обряд є віддзеркаленням догматики, тож спроба передати римсько-католицьку догматику грецьким обрядом часто в історії УГКЦ закінчувалася кризою: або переходом на латинський обряд, або поверненням до Православ'я, як це було в середовищі українських греко-католиків Канади в 1918 році, чи на Лемківщині, де впродовж 1927-1937 років понад 60 парафій повернулися із унії до Автокефальної Православної Церкви.

Залежно від того, якою бачитиме свою Церкву владика Святослав Шевчук – Православною Церквою у сопричасті із Римським Папою, чи Церквою католиків-перебиранців (католиків одягнутих у грецькі ризи), залежатиме і рівень співпраці із Православними Церквами України, і можливим поєднанням у єдиній помісній Православній Церкві.

Такі проекти поєднання існували ще в часи митрополита Петра Могили, але тоді їм не судилося здійснитися.

Чи УГКЦ під проводом Владики Святослава Шевчука розбудовуватиме "Український світ" на противагу "Русскому миру" Московського Патріарха Кирила?

Сьогодні в Україні церковна ситуація виглядає так, що до Православної Церкви належатиме переважно російськомовне населення України, а "неканонічні" православні українці тяжітимуть до УГКЦ, якщо їх силою, як то було в 1930 чи 1946 роках, заганятимуть в Московський Патріархат та "Русский мир".

Отож, українська церковна історія робить новий виток, а чим цей виток закінчиться, покаже час.

Тарас Дмитрик, для УП