Утвержденная цель

На початку незалежності перший президент України постійно наголошував: головне – це уникнути кровопролиття. Але у 1991 ми гордо говорили: "нас 52 мільйони". Сьогодні невпевнено говоримо про 46 мільйонів. А кровопролиття нібито і не було.

Менш ніж за 20 років незалежності чисельність населення в Україні скоротилась більше ніж на 10%. Зате різко зросла кількість дорогих і дуже дорогих автомобілів.

Мільйони ненароджених дітей – це ціна розкішного життя купки українців ... чи не українців.

Мільйони ненароджених дітей можна прирівняти до вбитих. Вбитих в ім’я чужого багатства. Це кровопролиття у прихованому вигляді і в Україні воно таки має місце. Рахунок убитих іде уже на мільйони.

Коли в одних руках зосереджується аж надто велике багатство, людина починає вважати себе напівбогом. Від такого переконання до безумства – один крок.

Україною правлять безумці. Безумці ведуть Україну до прірви. А Cвітом править інтернаціонал безумців.

Перший президент намагався уникнути кровопролиття. Другий президент полюбляв запитувати: яку Україну ми будуємо? Відвертіше було би запитати: для кого ми будуємо Україну?

Другий був прем’єром під час правління першого. Третій президент обіцяв перебудувати те, що набудував другий, але потім дав зрозуміти, що обіцянка-цяцянка, а дурням радість.

Третій був прем’єром під час правління другого. Четвертий був прем’єром і під час правління другого, і під час правління третього. Можливо саме тому життя "покращується" уже сьогодні.

В часи першого прем’єрства четвертого президента, темпи розвитку економіки України були найвищими у Європі. І що? Так само швидко зростав добробут громадян? Зростали темпи майнового розшарування суспільства, зростала прірва між багатими і бідними.

Аби відповісти на запитання "яку Україну ми будуємо", необхідно спочатку відповісти на запитання: для чого нам потрібна власна незалежна держава.

Запитання, на перший погляд, може видатися дивним. Але все ж таки, для чого? Для того, аби була така країна на політичній карті світу? Для збереження мови, культури, традицій? Для почуття національної гордості? Для забезпечення добробуту громадян?

Усе це, звичайно, повинно бути. Але головна мета існування незалежної держави – це збереження генофонду власного народу. Ця головна мета повинна бути утверджена у конституції держави.

Уся зовнішня і внутрішня політика держави повинна узгоджуватись з головною метою. Уся економічна, соціальна, міграційна політика держави повинна узгоджуватись зі стратегічною метою.

Політика у сфері науки, освіти, інформації, політика у сфері культури, – повинна узгоджуватись зі стратегічною метою. Лише маючи правильну стратегічну мету можна рухатись у правильному стратегічному напрямку.

Володимир Ільків, для УП