Право на свободу

Кожен громадянин має знати свої права та обов’язки. І лише тоді, коли кожен з нас буде вимагати від посадових осіб органів державної влади точного виконання Конституції і законів, зможемо побудувати правову державу і громадянське суспільство.

Лише тоді стаття 3 Основного Закону, де встановлено, що одним із головних обов’язків держави є забезпечення прав і свобод людини буде наповнена реальним змістом.

Теж саме стосується і статті 29 Конституції, яка передбачає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Слід зазначити, що це право є одним із фундаментальних конституційних прав людини і тому може бути обмежене лише вмотивованим рішенням суду.

При обранні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою кожній особі мають бути повідомлені причини її затримання чи арешту. Про арешт або затримання особи мають бути негайно повідомлені її родичі.

Якщо протягом 72 годин не винесено вмотивованого рішення суду про необхідність тримання особи під вартою, її мають негайно звільнити.

Конституцією і законами України передбачено, що для захисту своїх прав та законних інтересів кожна особа має право користуватись правовою допомогою захисника. Це право також є одним із основних конституційних прав людини.

Жодна посадова особа за жодних обставин не має права обмежувати право особи користуватись допомогою захисника. Більш того, за порушення права на захист передбачена кримінальна відповідальність.

Недопущення чи ненадання своєчасно захисника тягне за собою відповідальність передбачену статтею 374 КК України.

За порушення цієї статті посадова особа може отримати до 7 років позбавлення волі, в разі, коли порушення права на захист спричинило тяжкі наслідки.

Наприклад. Коли людину, яку було позбавлено права на захист, незаконно засуджено, завдано тяжких тілесних ушкоджень або навіть позбавлено життя.

Незважаючи на наявність цілого ряду юридичних норм, які захищають право на свободу і недоторканість та гарантують право на захист, в Україні досить часто фіксуються факти порушення цих прав.

Особливу суспільну небезпеку становлять незаконні дії співробітників правоохоронних органів, які проводять затримання та попереднє дізнання.

Ні для кого не секрет, що в Україні до затриманих за підозрою у вчиненні злочину досить часто застосовуються протиправні методи отримання інформації.

Іншими словами, людей на допитах б’ють, катують, а такі дії намагаються виправдати інтересами служби і необхідністю швидкого розкриття злочину.

Досить часто такий підхід дає прямо протилежні результати. Під тортурами навіть невинна особа може зізнатись у вчиненні злочину. У результаті – злочин не розкрито, злочинець на свободі і продовжує протиправні дії, а невинна особа відбуває покарання за злочин, який вона не вчиняла.

Маємо скалічені долі, низький рівень довіри громадян як до правоохоронних органів і суду, так і до державної влади загалом. Звичайно, що все це викликає зайву напругу у суспільстві і аж ніяк не сприяє встановленню соціально-політичної стабільності.

Очевидно, що все це завдає шкоди і конкретній людині, і державі, і всьому суспільству. Недарма ще древні римляни говорили, що краще не покарати 10 винних, ніж покарати одного невинного.

Чи можна вирішити проблему безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і незаконного засудження особи? Мабуть, що повністю вирішити це питання досить складно, але значно зменшити кількість випадків застосування протиправних методів впливу на затриманих і незаконного засудження людей все таки можна.

В першу чергу, потрібно забезпечити громадянам реальну можливість скористатися юридичною допомогою захисника. Якщо співробітники правоохоронних органів будуть знати, що до затриманого в будь-який момент може прийти адвокат, то вони добре подумають перед тим, як застосувати до нього засоби фізичного впливу.

З однієї сторони це дасть можливість зберегти життя і здоров’я затриманих, а з іншої, втримає правоохоронців від вчинення протиправних дій.

Окремо слід зазначити, що в Україні порушення права на захист відбувається незалежно від того, яка політична сила знаходиться при владі.

Наприклад. У березні 2007 року адвокат Віктор Василюк надавав юридичну допомогу суб’єкту підприємницької діяльності під час проведення позапланової перевірки співробітниками податкової служби.

Очевидно, що у присутності юриста досить складно зловживати владою і порушувати закон. Податківці вирішили проблему просто. Інкримінували адвокату адміністративне правопорушення і з порушенням вимог цілого ряду юридичних норм усунули його від виконання своїх прямих обов’язків.

Компанія і її керівники були позбавлені гарантованого статтею 29 Конституції права на правову допомогу.

Звернення народних депутатів, громадських діячів та правозахисників до вищих посадових осіб правоохоронних органів та президента з вимогою про забезпечення дотримання вимог Конституції і притягнення до відповідальності винних, результату не дало.

Лише об’єднаними зусиллями групи адвокатів вдалось захистити колегу від протиправних дій податківців. Ці події відбувалися за президентства Віктора Ющенка.

Чи щось змінилось тепер?

Практично нічого. Яскравим прикладом є справа громадянина Росії Магомеда Нальгієва, затриманого в аеропорту "Бориспіль" за спробу незаконного перетину кордону України.

Адвокат Юрій Мартиненко протягом 3 діб намагався потрапити до свого підзахисного. Про вчинення злочину, що передбачений статтею 374 КК (порушення права на захист), адвокат повідомив Генерального прокурора, але належна реакція на протиправні дії прикордонників відсутня.

І таких прикладів можна наводити сотні, якщо не тисячі.

Але найбільше непокоїть те, що суспільство ніяк не реагує на такі факти. Порушенням права на захист сьогодні важко когось здивувати, хоча ця проблема стосується всіх і кожного.

На місці затриманого може опинитись будь-яка особа – від суми і від тюрми ніхто не застрахований.

Особливо актуально це питання звучить. коли у засобах масової інформації з’являються повідомлення про загибель людей у відділках міліції.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є належне забезпечення права на захист. Охороняючи конституційне право громадян на свободу та особисту недоторканість, прокуратура має негайно реагувати на факти порушення права на захист і притягувати винних до відповідальності.

Президент, як гарант дотримання Конституції і законів, прав і свобод людини, має вимагати від призначених ним Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ та інших посадових осіб правоохоронних органів неухильного виконання їх підлеглими Конституції і законів.

Лише наявність політичної волі президента змусить цих посадових осіб добросовісно ставитися до виконання покладених на них обов’язків.

Народні депутати теж мають адекватно реагувати на факти порушення права на захист і вимагати притягнення винних до відповідальності, а також вимагати відставки вищих посадових осіб правоохоронних органів, які не змогли належним чином організувати роботу свого міністерства чи відомства.

Належним чином має бути проведена судова реформа. Лише незалежний і неупереджений суд може приймати справедливі і законні рішення та захищати конституційні права і свободи громадян.

Варто зазначити, що остання судова реформа була неефективної, що призвело до знищення незалежності судової гілки влади і колапсу всієї судової системи.

В Україні має з’явитись широкий громадський рух на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина. Цей рух має стати справою всіх і кожного.

Лише через усвідомлення кожним соціальної цінності наших прав і свобод, зможемо побудувати громадянське суспільство і забезпечити становлення України як правової демократичної держави, головним завданням якої буде забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства, для УП