Правительство олигархов и обнищание отечественной науки

Залежність розвитку національних економік від рівня використання наукових досягнень, інноваційних технологій є очевидною в усьому світі. Чи потрібна наука українській владі, чи є вона чинником в економічному зростанні України?

Попри високу зайнятість у сфері науки, порівняно з Польщею чи Францією, чисельність співробітників українських наукових організацій постійно скорочується. А система наукових кадрів за віковим і кваліфікаційним рівнем деградує. Переважна більшість академіків, членів-кореспондентів, докторів наук перевищують 70-річний вік.

Попри проголошені урядом обіцянки щодо посилення науково-технічного та інноваційного розвитку економіки, бюджетні видатки на науку становлять 0,37% ВВП. Це найнижчий показник в країні за останнє десятиліття і найменший показник серед усіх європейських країн.

І це при тому, що в найбільш кризовий 2009 рік ці видатки становили 0,46%, а у 2008 – 0,48% ВВП. Стосовно фінансування Національної академії наук, то державний бюджет на 2010 рік не забезпечував навіть мінімальних потреб Академії і дефіцит складав майже 1,2 мільярди гривень.

У щорічному посланні президента до Верховної Ради різні групи, котрі писали доповідь Януковичу, не узгодили навіть між собою, що таке модернізація країни, а що таке інноваційний розвиток і яку роль відіграє в цьому наука.

"Українська наука значною мірою перебуває на рівні вирішення інноваційних завдань, тоді як перед переважною частиною економіки стоять завдання модернізаційного характеру. Внаслідок цього значна частина результатів наукової діяльності залишається незатребуваною в Україні, а їх запровадження у сьогоднішнє вітчизняне виробництво є проблематичним", – йдеться у посланні президента.

Цей фрагмент виступу Януковича абсолютно чітко вказує на відсутність професійного розуміння владою проблематики.

Можливо саме тому Україна єдина країна у світі, де у Податковому кодексі не було жодної пропозиції стосовно преференцій, які у розвинених суспільствах отримують науковці і бізнесмени, котрі є локомотивом у розробці та впровадженні інноваційних технологій.

Лише 8% власників промислових підприємств намагаються так чи інакше запроваджувати інновації, а всі решта, які лобіюють свої інтереси через Верховну Раду та Кабінет Міністрів, роблять ставку на сировинну відсталу економіку і преференції від уряду, і тому не потребують інновацій.

Такий стиль бізнесу, олігархічний за своєю природою, жоден науковець не зможе переконати в перевагах інноваційної економіки, заснованої на новітніх технологіях.

А оскільки економічного зростання без інновацій не може бути, то слід чекати фактичного припинення фінансування пріоритетних напрямів науки і техніки і надалі, що призведе до цілковитої деградації науки в Україні.

Заяви представників влади про те, що наука фінансується у відповідності до її ефективності, цинічні і невіглаські, оскільки наука за природою витратна.

Торік зменшуючи видатки на фінансування фундаментальних досліджень, вузівської науки, уряд водночас збільшив видатки в рамках численних міністерств і відомств на інвестування, яке ніхто не контролює, що створює умови для розкрадання державних коштів через корупційні схеми.

Найкращі стартові умови стали найгіршими

В 1990 році Україна входила в десятку найбільш промислово розвинених країн світу. У науково-технічному секторі було зосереджено понад 449,7 тисяч працівників, з яких 295 тисяч дослідників, 3455 докторів наук, 27 907 кандидатів наук, 500 докторантів та 13596 аспірантів.

У галузевому секторі було зосереджено 72,6% кадрового наукового потенціалу, в академічному – 18,5%, в секторі вищої школи – 8,8%. Середні вікові показники для докторів і кандидатів наук у 1991 році складали відповідно 55 та 47 років.

Академія наук України, в якій у 1991 році працювали 81 тисяча осіб, активно проводила наукові дослідження, розвивала нові форми взаємодії науки і виробництва, створювала галузеві лабораторії, науково-технічні комплекси тощо.

Майже половину коштів Академії складали позабюджетні кошти, що надходили від сторонніх організацій, на замовлення яких проводилися наукові дослідження.

Мабуть, саме на відзначених чинниках ґрунтувалися оптимістичні припущення тодішньої української еліти.

У цьому році відзначатимемо 20 річчя незалежності України. ВВП країни становить наразі не більше 80% від рівня ВВП 1991 року, що вказує не лише на деградацію економіки, а й української науки.

В процесі приватизації державної власності інтерес до науки і розробок українських науковців стрімко падав. 90% промислової власності знаходиться в приватному секторі.

Проведена у сумнівний спосіб приватизація і подальша політика влади сприяли появі в країні великої кількості олігархів, чиї інтереси не збігаються з національними.

Попри світову економічну кризу, яку Україна пережила важко, за минулий рік кількість мільйонерів в країні суттєво збільшилася. Вісім громадян країни увійшли у перелік найбагатших людей світу, які буквально за останні два роки потроїли свої капітали.

Це представники металургії, банківського сектору та агробізнесу з загальним капіталом понад 20 мільярдів доларів, що становить майже половину державного бюджету України.

Найприкріше те, що серед української бізнесової еліти немає жодного представника, який заробив свої гроші на науці. А в розвинутих країнах таких – сотні.

Натомість українські олігархи приватизували за 20 років за копійки інтелектуальну власність, реальна ціна якої сягає сотні мільярдів доларів. Звідси у корумпованих чиновників роялті та високі відсотки, якими вони вихваляються в своїх деклараціях, не маючи жодного стосунку ані до науки, ані до винаходів. Але це тема окремої статті.

Між тим ці олігархи зовсім не зацікавлені в провадженні наукових розробок, особливо тих, які стосуються економії енерговитрат.

Десятки науковців принизливо ходять за власниками заводів і мільйонів, пропонуючи свої розробки, однак реально нікого це не цікавить. Тому безкінечні бідкання на дорогий російський газ виглядають сумнівними з огляду на стрімке збагачення якраз власників промислового комплексу, які мали б бути зацікавлені у таких розробках, а вони за останні роки так і не спромоглися впровадити у виробництво енергозберігаючі технології.

Приреченість на занепад

Така марнотратна політика підтримується урядом. Цікаво, що вперше в історії країна має уряд мільйонерів. При цьому збагачення міністрів Азарова відбувається на тлі масового зубожіння рядових українців, в тому числі, науковців і освітян.

Цими днями в Україні відбувалася міжнародна конференція зі збору коштів на чорнобильські проекти. Серед українських багатіїв не знайшлося жодного, хто б підтримав розробки українських науковців щодо безпеки на ЧАЕС.

Це означає, що більшість з них використовує Україну просто як територію для заробляння своїх капіталів, а не Батьківщину, де житимуть їхні діти та онуки. Чи не тому вони скуповують найдорожчі помешкання, будинки, а деякі навіть цілі квартали за кордоном.

При цьому олігархічна влада постійно акцентує увагу на безальтернативності інноваційного розвитку країни. Реально ж науково-технічний потенціал держави доведений до стану, що унеможливлює його ефективне використання в інтересах інноваційного розвитку суспільства.

За період з 1991-2011 кадровий потенціал науки скоротився більше ніж у тричі. У 1991 році за кількістю виконавців наукових і науково-технічних робіт на 1000 осіб населення Україна була першою серед європейських країн.

Сьогодні втричі відстає від Німеччини, вдвічі від Іспанії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Естонії, знаходячись на рівні Болгарії та Румунії.

У порівнянні з 1991 роком кількість докторів та кандидатів наук зайнятих науково-технічною діяльність скоротилась на 8848 осіб (на 28%) на тлі того, що їх загальна кількість постійно збільшується. Збільшилась також у 2,5 рази кількість студентів, аспірантів та докторантів, однак якість їх підготовки суттєво погіршилась.

Інтелектуальна спадковість поколінь під загрозою

Отже стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрат наукових шкіл, спрямованості на інноваційний розвиток держави.

У червні минулого року Комітет ВРУ з питань науки і освіти провів слухання з проблеми реалізації законодавства в сфері наукової та науково-технічної діяльності. За висновком їх учасників, основною причиною негативного впливу на науково-технічну сферу є хронічне невиконання законодавства та неефективний рівень державного управління.

Законодавством України передбачається бюджетне фінансування наукової діяльності на рівні 1,7% ВВП, яке має здійснюватися шляхом базового та конкурсного програмно-цільового фінансування.

На жаль, більшість положень законодавства не виконується. Отже недотримання виконавчою владою положень законодавства стало основною причиною руйнівного стану наукової та науково-технічної сфери.

При владі Януковича-Азарова руйнація посилилась

У 2010 році з державного бюджету на наукову і науково-технічну діяльність виділено 0,43% ВВП, а в 2011 – 0,37%. Поряд із зменшенням видатків, збільшується і кількість розпорядників бюджетних коштів. На сьогодні їх вже 39. При цьому зменшуються обсяги фінансування державних цільових програм.

Ухвалено Податковий кодекс, в якому ліквідовано преференції щодо діяльності технологічних парків та інноваційної діяльності. Крім того, для забезпечення діяльності НАНУ – організації і проведення конкурсних закупівель – Академії необхідно залучити близько 70 кваліфікованих спеціалістів, але грошей на утримання їх держбюджет-2011 не дає.

Після розпорядження Кабміну від 19 січня 2011 в наукових установах виникли проблеми у користуванні земельними ділянками, що перебувають у віданні НАНУ та галузевих академій.

Фінансування Національної академії наук у 2011 році залишено на рівні 2010 року, що з врахуванням інфляційних процесів, практично, зменшено. Згорнуто програму придбання імпортного наукового обладнання.

3 січня 2011 року наукові працівники академії не отримують доплат за вчені звання та наукові ступені. Старший науковий працівник кандидат наук отримує зарплату у розмірі посадового окладу 2417-2500 гривень – це найменше в світі.

21 грудня 2010 року біля 1,5 тисяч наукових працівників НАНУ пікетували Кабмін, вимагаючи належного до себе ставлення. Проте жодної їхньої вимоги не виконано.

Раніше президент академії наук запрошувався на засідання уряду і брав участь у його роботі. Він також був членом РНБО. Сьогодні точка зору вітчизняної науки не враховується владою.

Всі заклики щодо переходу на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку, по суті, залишаються нічого не значущими деклараціями, які не ґрунтуються на фундаментальних властивостях створеної в Україні соціально-політичної системи.

В умовах хронічного недофінансування, українська наука на межі виживання. Не маючи об’єктивних можливостей до проведення повноцінних наукових досліджень, учені змушені задовольнятися так званою "науковою вторинністю".

Орієнтована на олігархів соціально-економічна і соціально-політична модель сучасної України штовхає науку до деградації.

За умов геополітичної невизначеності держави, ця обставина може спричинити надзвичайно тяжкі наслідки для її існування в середовищі наджорсткої всесвітньої конкуренції.

Володимир Полохало, голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, для УП