Концепция языкового образования в Украине: из большой тучи малый дождь?

"Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову".
Дитяча пісенька

Невідомо, чи співали таке в дитинстві члени робочої групи, яка займається удосконаленням Концепції мовної освіти в Україні. Але текст цієї самої Концепції нагадує згадану пісеньку.

Утім, якщо прочитати його неупереджено, то сприймається він і надалі як еклектичний мікс із низки суперечливих документів. Особливо якщо вивчати нинішню редакцію, яка, хоч і не є остаточною без відповідних підписів, проте вже навряд чи зазнає суттєвих змін.

Проте при порівнянні цієї редакції з попередніми помітно, що над нею незле попрацювали.

Таке враження, що кожна правка приховує гору трупів, які лягли за її прийняття. Враження, сподіваюся, хибне, але зміни в тексті, які порядний літературний редактор зміг би зробити за дві години сумлінної роботи, розтягуються на тижні.

Ось, скажімо, яка різниця між "усебічним розвитком" у попередній редакції, та "різнобічним розвитком" у нинішній? Пересічний читач і уваги не зверне. Приємно, що хтось перейнявся нюансами й доніс свою думку до решти членів робочої групи.

Шкода тільки, що більш кричущі помилки не тільки залишилися в тексті, а й почали плодитись і розмножуватись.

Наприклад, ось абзац із найпершої редакції, яку з такими порушеннями обговорювала громадськість: "Мета вивчення мов полягає у становленні духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися виражальними засобами мови, її типами, стилями, жанрами, формами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтується в постійно зростаючому інформаційному потоці, уміє самостійно навчатися і самовдосконалюватися".

Нова редакція цієї думки виглядає так: "Мета вивчення мови полягає у становленні духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися виражальними засобами мов своєї держави, їх стилями, жанрами, формами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтується в постійно висхідному інформаційному потоці, уміє самостійно навчатися і самовдосконалюватися".

Знайшли десять розбіжностей? Ну, звичайно, не десять, а чотири?

Мене найбільше дивує те, що треба вчити мову для того, аби могти користуватися різноманітними засобами мов своєї держави. Себто вчиш одну мову – і володієш усіма? Що за мова така? Я хочу її вивчити!

Особливо зачудовує цей зворот – "мови своєї держави".

Юристи цього терміну не знають – вони оперують такими поняттями, як "державна мова" та "мови національних меншин". Ці терміни зафіксовані в Конституції. А словосполучення "мови держави" кожен може тлумачити по-своєму.

І тут залишається дуже великий простір для різночитань.

Утім, "Концепція мовної освіти в Україні" і розрахована на різночитання. Сама по собі вона ніяк не змінює стану речей у нашій освіті – адже це лише набір досить обтічних слів, які насправді нікого ні до чого не зобов'язують.

Навіть фраза, за яку було поламано найбільше списів і яка випадає із загального контексту Концепції – "Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні" – є таким собі "пасом у нікуди".

Гаразд, ми констатували, що в демократичному суспільстві можна вільно вибирати мову навчання – і що це міняє в нашому житті? Усе одне нам до демократичного суспільства – як до неба рачки.

Чи пропонується це саме демократичне суспільство починати будувати саме з вільного вибору мови?

А вже як логічно пов'язати вільний вибір мови навчання з Концепцією мовної освіти, взагалі незрозуміло. Тому що ця сама Концепція прямо заявляє про "обов'язкове володіння державною мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяльності), досконале володіння рідною мовою кожним її носієм" та про "знання кількох іноземних мов, виховання мовної толерантності".

Себто знай державну, а решту мов обирай, як тобі заманеться?

Хочеш – прийди в садочок і вимагай забезпечити твоїй дитині навчання японською, хочеш – напиши заяву в деканат, що ти іноземну англійську не хочеш учити, бо ти, скажімо, антиглобаліст, а натомість хочеш вивчити фінську, суахілі й баскську...

Та нічого з того не вийде. Бо чиновники відіб'ються від тебе тією самою фразою про вільний вибір мови навчання, у яку ти їх тицятимеш пальцем. Вони скажуть, що це важлива характеристика демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні, а не якесь твоє право.

До речі, про право!

Це слово, теж зрозуміле юристам, згадується поруч зі словами "на задоволення своїх освітніх і культурних потреб рідною мовою". Отже, насправді свобода вибору мови навчання існує лише між рідною та державною? Та ще й так, аби жодна не постраждала?

Ще одна правка, яку важко помітити, не звіряючи кожне слово нової редакції з попередніми. Якщо в перших двох ішлося про становлення патріота України, то тепер – про становлення громадянина України. Вловлюєте різницю?

У першій редакції ще була дивна фраза "Для значної кількості громадян України російська мова є рідною. Нею вільно володіє більшість жителів нашої країни. Це одна з найпоширеніших міжнародних мов, споріднена до української".

У другій редакції вона випала повністю.

У третій повернулася в більш коректному вигляді: "Для значної кількості громадян нашої країни рідною є російська мова – одна з міжнародних мов, близькоспоріднена з українською".

Хочеться поставити творцям цієї Концепції сакраментальне питання: і шо?

Тим більше що потім усе одне йде фраза "Для частини громадян України рідними є мови інших національних меншин". Гаразд, визнали російську не лише мовою меншини, а й міжнародною, та ще й близькоспорідненою з українською – і який із цього висновок?

А в цьому й фокус. Висновки робитимуться окремо.

Адже Концепція мовної освіти в Україні – це декларація про наміри, не більше.

Умови реалізації зазначеної Концепції, перераховані на її останній сторінці – консолідація, активізація, оновлення, удосконалення тощо. Із цього переліку випадає лише фраза, якої раніше не було: "ввести до навчальних планів усіх рівнів підготовки і форм навчання практикуму "Культура мовлення". Граматично не узгоджено, але думка слушна!

Зазначена Концепція – не юридичний документ, а публіцистичний.

Звичайно, він має юридичне забарвлення, але дає лише вектор роботи. А всі її деталі прописуватимуться окремими наказами, у преамбулі яких буде написано: "Наказ прийнято на виконання Концепції…" Вона ляже в основу нових державних стандартів мовного навчання, навчальних програм та підручників для шкіл і вишів. Причому будь-яка сила зможе використати Концепцію на свою користь.

Звичайно, працівники МОН можуть її "доопрацювати", не виносячи на розгляд громадськості, і відразу прийняти.

Але без успішно проваленого проекту закону про мови Єфремова-Симоненка-Гриневецького, у комплекті з яким вона мала йти, Концепція втрачає будь-який сенс.

Первісною її метою було закріпити двомовність – читай: зросійщення – в освіті.

Проте юридично протягнути другу державну не вдалось. Та й громадськість не дрімала – і поступово Концепція перетворилася на черговий папірець, який нікому руки так і не розв'язав.

Українофоби залишились незадоволені, русофоби заспокоїлися думкою, що міністерські накази, які прийматимуться на основі цієї Концепції, у разі їхньої невідповідності Конституції та іншим законам України можна буде оскаржувати в судовому порядку й визначати недійсними. Усі інші просто нічого не помітять.

Освітяни вчитимуть, як і вчили. А до різноманітних папірців завжди можна пристосуватися.

Залишилося кілька запитань.

Перше. Чи визнає робоча група всі: ті юридичні порушення, яких було допущено в роботі над Концепцією мовної освіти в Україні?

Друге. Чи буде знайдено й покарано винних у цих порушеннях?

Третє. Чи буде виправлено наслідки порушень?

Четверте й головне. Для чого взагалі потрібен цей документ?

Ще б знайти того, хто відповість на ці питання...

Атанайя Та, спеціально для УП