Коррупция в Украине: разрешено официально

Не для кого в Україні не є таємницею, що багатомільйонні та мільярдні статки вітчизняних учасників світових рейтингів найзаможніших є продуктом корупції.

Непрозорі операції та відверті зловживання під час управління бюджетними коштами, здійснення державних закупівель, розпорядження державним та комунальним майном, приватизація цього майна призвели до формування великих капіталів обмеженої кількості "посвячених". Натомість наблизили до прірви зубожіння мільйони платників податків.

У грудні минулого року народні депутати за ініціативи Віктора Януковича скасували "старе" антикорупційне законодавство, пообіцявши суспільству нове – найефективніше та найсправедливіше.

Чергова обіцянка виявилася фарсом: народні депутати затвердили один з найгірших за роки незалежності антикорупційних законів.

"Сьогодні корупція стала загрозою конституційним правам і свободам громадян. Тому ліквідація корупційних схем та термінове схвалення антикорупційних законів – це моя категорична вимога", – наголосив Янукович 7 квітня з трибуни Верховної Ради.

Та, підозрюю, вже задовго до цього сценаристи та режисери з Банкової знали, яким чином буде схвалено антикорупційні закони. Як і те, що "ліквідація корупційних схем" не є їхньою метою.

7 квітня 2011 року увійде в історію українського парламентаризму як свято юридичної профанації, що слугувала прикриттям реалізації схеми спотворення та фальсифікації базових антикорупційних норм.

Цікаво, що "жертвами" такого розвитку подій виявилися міністр юстиції Олександр Лавринович та команда юристів президентської адміністрації, які відповідали за підготовку та просування проекту закону "Про засади запобігання і протидії корупції". Адже їхнє "дітище", з точки зору теорії нормотворення та практики правового регулювання, отримало "перший ступінь інвалідності".

Так, базові антикорупційні норми було змінено на останньому етапі розгляду законопроекту – "з голосу" першого віце-спікера Адама Мартинюка: "я ж пропоную зараз повернутися до попередньої редакції і залишити слова "а також" у визначенні близьких осіб, але дати визначення членів сім`ї, тому що тут у визначенні близьких осіб, близькі особи будуть мати відношення до того, що вони не мають права бути в підпорядкуванні один одного…

Тобто, якщо син, дочка, батько, дід, тітка і так далі не проживають разом, то вони ніби не повинні відноситися до того, що, мовляв, може бути підпорядкування…

"члени сім`ї" визначаються тільки особи, які проживають спільно, ось члени сім`ї мають відношення до декларації… щоб дійсно ми там, де визначаємо категорію близьких родичів, слова "а також" залишили і дали додатково визначення членів сім`ї, ось прошу проголосувати за таку ідею, яка повинна пройти по всьому закону".

Між тим, ця дивна промова дає широкі можливості тим, хто відповідає за редагування ("постпродакшн") законопроектів перед передачею на підпис голові держави.

І хоча у порівняльній таблиці до проекту можна було побачити поправку однопартійця Мартинюка Валерія Бевза, де "члени сім’ї" визначалися, як "особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі", затвердження норми у такому вигляді створює широкі можливості.

Якщо у антикорупційному законі буде зазначено, що декларації про доходи, видатки та майно будуть подавати тільки "особи, які проживають спільно" з посадовцем, то, наприклад, панів Януковича та Лавриновича, важче буде звинуватити у корупції адже їхні сини – власники банків та юридичних компаній – не будуть змушені звітувати перед суспільством.

Це вже не кажучи про інших родичів та наближених осіб.

Взагалі норма про "близьких осіб" була спеціально створена для того, аби збільшити ефект заходів з протидії корупції, змусивши подавати та оприлюднювати відомості про доходи, витрати й майно і зобов’язання фінансового характеру, в тому числі, за кордоном щонайширше коло осіб, наближених до того чи іншого посадовця, депутата, правоохоронця тощо.

У разі підписання президентом документу, за який проголосував парламент, поняття "члени сім’ї" та "близькі родичі", зазначені у ньому, будуть включати одних й тих самих осіб, що суперечить Сімейному та Цивільному кодексам.

Більше з тим, сюрреалістичні антикорупційні "новації" здатні спровокувати ситуацію хаосу у суспільних відносинах, що регулюються сімейним та спадковим правом.

Використовуючи цивільно-правові категорії аби зменшити антикорупційний вплив на діяльність бізнесменів у владі, вони руйнують сталу структуру національного права.

Адже Сімейний кодекс зазначає, що "сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки; подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно".

Після того, як закон набуде сили, громада стикнеться з суперечністю правових норм, що здатна перевернути юридичну практику. Адже законодавство пропонуватиме два різних визначення учасників сімейних відносин!

З точки зору затверджених антикорупційних норм, треба буде ще довести, чи є особа "членом сім’ї". Тож парламентські ляльководи зробили все, аби посадовці мали змогу легко обійти обов’язок декларувати доходи, витрати й майно і зобов’язання фінансового характеру.

Прийнятий народними депутатами антикорупційний закон надає можливість посадовцю на власний розсуд визначати, хто є його "членом сім’ї" та має бути вказаний у декларації. У законі не містяться норми, що зобов’язують органи влади перевіряти цю інформацію.

Цікаво, що вказані норми та проект закону у цілому підтримали не тільки представники більшості, але й члени парламентської опозиції, зокрема наближені до Юлії Тимошенко – Антоніна Болюра, Андрій Кожем’якін, Роман Забзалюк, голова фракції БЮТ-Батьківщина Іван Кириленко, віце-спікер Микола Томенко, а, також лідер НРУ Борис Тарасюк, нунсівці Юрій Кармазін та Леся Оробець.

Пану Мартинюку з "голосу" вдалося змінити й умови заповнення посадовцями декларації про доходи, витрати й майно і зобов’язання фінансового характеру, в тому числі, за кордоном.

Віктор Янукович, поставивши свій підпис під антикорупційним законом, дозволить чиновникам, депутатам та правоохоронцям декларувати дані про купівлю земельних ділянок, квартир, іншого нерухомого майна, автомобілів, яхт, вертольотів, а також, цінних паперів тощо, тільки якщо разові витрати на них перевищують 50 тисяч гривень за кожен предмет.

Це означає, що, наприклад, чиновник, отримуючи зарплатню у розмірі 4 тисячі гривень на місяць може купити автомобіль за 500 тисяч гривень, "розбивши" разові витрати на декілька місяців.

Грубо кажучи, він може набрати кредитів на декілька мільйонів, протягом року їх віддати і нічого не декларувати. Більш ефективно дана схема реалізується, якщо позичка робиться неофіційно, або через родича чи наближену особу, дані якої не обов’язково висвітлювати у декларації.

Крім того, парламентські сюрреалістичні студії призвели до виключення з кола "посадових осіб юридичних осіб публічного права" – співробітників органів і закладів освіти, науки, культури, охорони здоров’я та фізичної культури і спорту.

За ухваленим парламентом документом, вони не будуть нести відповідальність за корупційні діяння, зможуть вільно "заробляти" на платниках податків, створювати, за бажанням, "платні послуги", організовуючи "приватні" клініки та школи й навіть лазні з використанням бюджетних коштів та державної/комунальної власності.

А чиновники, наприклад, управління культури міськради не будуть нести відповідальності за зловживання під час здійснення закупівель за кошти платників податків.

Під час прийняття нового антикорупційного закону була застосована найбільш "витончена" схема спотворення та фальсифікації нормативно-правових актів, що застосовуються під час законотворчого процесу.

Можна було не виносити ці поправки на розгляд депутатів – вони б "виникли" у матеріалах, підготовлених відповідальним парламентським комітетом як "проголосовані", або під час підписання законопроекту головою Верховної Ради.

Завчасне оприлюднення "новацій" може свідчити:

а) про бажання "захистити" прийнятий законопроект від сумнівів зсередини та ззовні парламенту – знали очі за що голосували;

б) спробу "відбілити" Януковича та його оточення – буцімто він і його команда йдуть на компроміс та дослуховуються до парламенту, а не просто його використовують.

На жаль мушу констатувати: в парламенті не працюють депутати, там працюють "картки" – керовані ззовні електронні субстанції. Там не працюють Конституція та закони, працює "ми ж домовилися".

Вже навіть не відбувається симуляції протистояння чи боротьби за голоси виборців – псевдореальність й реальність злилися повністю.

Але чи здатні закони, продуковані таким середовищем, до виконання? Чи можна використати віртуальний меч у реальній боротьбі?

Іван Красіков, Незалежна асоціація журналістів, для УП