Пятница, 15 апреля 2011, 09:18
психолог, аналитик, коуч, город Тернополь

Бездарність українських політиків просто вражає. І навіть якщо цей інфантилізм їм просто вигідний, то що краще ми зможемо запропонувати, крім як красти і брехати? І споживати те, що було створено ще в часи СРСР? Тільки чекати і надіятися? І бути такими ж безпорадними?

Знайти мету

Здається, все не так складно. Треба тільки взяти мету, підібрати під неї відповідну структуру управління і найняти людей, згідних діяти в цій структурі задля досягнення цієї мети. Та й мета відома – вільне й заможне життя.

От тільки уявлення про нього в кожного свої. Або й може виявитися, що насправді ми хочемо чогось іншого, що заможність видається нам настільки привабливою лише тому, що зараз вона нам недоступна.

А ще – мета часто виявляється не так в якихось подіях чи фактах, як в тих почуттях і станах, що їх супроводжують. Тому важливішою для нас може бути не стільки сама ціль, як спосіб її досягнення (не термінальні а інструментальні цінності).

Хочемо не просто заможного життя, а такого життя, яке б було наповнене сенсом досягнення чогось більш значимого. Так іноді наші почуття можуть ставати не тільки критерієм правильності досягнення цілі, але й – самою ціллю.

Тому, крім самої мети, потрібні ще й засоби її коригування – на той випадок, якщо вона виявиться не тим, чого ми насправді хотіли.

Тупики ідеологій

Ще простішим видається те, щоб використати якусь готову модель побудови держави – взяти її з минулого (власного чи чужого) або скопіювати у теперішньому – у когось більш успішного за нас.

І варіантів тут лише два: або правоконсервативна ідеологія, або ліво-національна. От тільки в наших уявленнях тепер все перемішалося – правими консерваторами для нас тепер стали сталіністи, а лівими революціонерами – націоналісти.

А ті ідеології, які знаходяться "десь посередині", як-от солідаризм, "кульгають на одну ногу", закликаючи до конформізму – ілюзорної єдності роботодавців і найманих працівників. В цьому київські комуністи, безумовно, праві.

Можна, звичайно, спробувати виправити усі ці недоліки і створити власну ідеологію. Але для того, щоб хоча б наближено проаналізувати ключові варіанти розвитку держав, доведеться написати книгу сторінок на 200-ті, цікавих хіба що професійним політологам.

Проте вихід є. Насправді будь-яка ідеологія завжди зводиться або до ідеології розвитку людини, або – до її використання в чиїхось цілях. Все інше – несуттєво.

А якщо врахувати, що будь-яка система, складена з живих організмів (як-от держава), не може існувати, якщо не буде створювати умов для їхнього повноцінного відтворення, життя і подальшого розвитку – то вибору, фактично, й немає.

Призначення України. Місія і доля

Але неможливо створити ідеологію розвитку людини, якщо хоча б наближено не зрозуміти, яким саме є місце і роль її країни у світі. Саме через це й виникають усі ці ідеологічні "війни за історію" – як в Інтернеті, так і в реальному житті.

Усі вони переслідують лише одну ціль – так інтерпретувати чиєсь минуле, щоб з вигодою для себе управляти цією людиною.

Проте насправді й не потрібно знати усі, без винятку, історичні міфи – достатньо просто зрозуміти загальну тенденцію. Зрозуміти, яке місце і роль займає твій народ в світовій історії ".

Бо його доля – це частка, виділена йому, як системі, у складі більшої системи – у глобальному світі людської цивілізації. А місія – його призначення в тому, щоб змінити всю цю надсистему (цивілізацію).

Тому тільки поставивши перед собою завдання, які стоять перед усім світом, ми й зможемо вирішити власні проблеми – створення ефективної економіки, переробки сміття, збереження природних ресурсів.

Системні проблеми

Розгляд України як системи дозволяє зрозуміти деякі особливості її розвитку – система повинна мати ціль і програму її досягнення. Та виконавців цієї програми. І повинна володіти зворотними зв’язками для коригування одного (цілі), другого (програми її досягнення) чи третього (виконавців).

Крім того системи, складені з живих організмів, повинні володіти ще двома ознаками – здатністю до оновлення своїх складових (ротації кадрів) і здатністю до відтворення своїх частин – забезпечення життя людей.

Причому остання здатність стосується не лише біологічного відтворення (житло, харчування, виховання дітей), але й технологічного – відтворення кваліфікованих кадрів та ідеологічного – створення нового "ментального поля", банку ідей розвитку.

Системи поділяються на відкриті і закриті. І якщо закриті з часом лише деградують, то відкриті можуть знищуватися як і швидше за них, так і навпаки – триваліший час зберігати своє існування. За умови, що вмітимуть регулювати власну відкритість відповідно до власних цілей.

Структурні проблеми

Відповідно до заданих цілей існування держави має бути побудована і структура її управління. І, по великому рахунку, їх всього дві – ієрархічна і демократична.

Перша – наразі себе не виправдала. Замість другої нам час від часу намагаються підсунути федерацію. Хоча мова мала би йти про децентралізацію і демократизацію.

Причому демократія – це не стільки свобода слова, як, в першу чергу, доступність необхідної інформації, свобода преси та наявність об’єктивної аналітики.

Демократія – це свобода вибору чиновників, свобода вибору напрямку розвитку держави, можливість відкликання депутатів і коригування їхньої зарплати залежно від результатів їхньої діяльності.

Демократія – це зміна уявлень з ідеології інфантилізму на ідеологію відповідальності за власний вибір і власні вчинки.

Демократія – це створення умов для розвитку активних верств населення – активних і працюючих, а не підтримка пільговиків і чиновників.

Демократія – це визнання права народу на життя:

- на житло (соціальні гуртожитки);

- на освіту й медицину;

- на вибори (незалежно від прописки);

- на те, щоб заробити мінімум коштів, необхідних на харчі і житло для себе, без ніякого оподаткування чи додаткових поборів.

Стратегія знищення України

Коли неможливо знайти якусь складну причину того, що відбувається, треба шукати просту. Не в тому, щоб знайти якогось неіснуючого ворога, а в тому, щоб усвідомити, що сильна Україна (та й Україна взагалі) нікому, крім нас з вами, не потрібна.

Тому уявимо собі, як можна її знищити: вичерпати природні ресурси, позбавити ядерного статусу, зруйнувати Збройні сили, максимально винищити населення, знизити рівень освіти чи підняти ціну за неї, знищити провідне радіо, відкрити кордони для іммігрантів, продати землю неукраїнцям, максимально послабити державні органи.

Стратегія розвитку України

Зрозуміло, що ця стратегія має бути створеною на протиставленні попередній з врахуванням усього, сказаного вище. Тобто це усвідомлення місця і ролі України в світі, усіляка підтримка її громадян, підвищення їхнього освітнього і матеріального рівня, регульована відкритість держави відповідно до цілей її розвитку.

От наприклад бездумне введення безвізового режиму з цілим рядом країн зовсім не є благом. Завдяки Ющенку ми отримали європейський секстуризм, а завдяки Януковичу – Моссад на своїй території.

А що ще можемо отримати від можливої приватизації землі – невідомо. Жоден український олігарх – навіть Ахметов з його 16-ма мільярдами статків, й близько не зрівняється з бюджетом тих транснаціональних корпорацій, які можуть включитися в боротьбу за українські землі.

Не кажучи вже про потужних державних гравців на цьому ринку – Індію, Китай, Ізраїль, Росію, США. В усякому разі в Ізраїлі земля все-ще так і не продається. Важко припустити, щоб ми були розумніші за євреїв.

А ринок землі цілком можна створити і без втрати державної власності на неї. Наприклад, як в тому ж Ізраїлі – шляхом довгострокової оренди на неї на 49 років. Можливо – з правом продажу цієї оренди.

До першочергових завдань розвитку України, враховуючи цінність її земельних ресурсів, слід віднести й створення безвідходних галузей виробництва, побудову сміттєпереробних заводів та розвиток відтворюваного сільського господарства.

Ну і нарешті – необхідне й створення певного "ментального поля" – базису ідей щодо розвитку світу і України та вирішення нагальних проблем, що стоять перед усіма нами. І не інакше.

Ігор Лубківський, для УП