"Письма счастья" от альма-матер. От чего открестилось Минобразования?

На цьому тижні випускники низки харківських вузів сушили голову над тим, як відповідати на листи альма-матер із вимогами оплатити роки навчання на бюджеті.

Листи адресувалися не всім, а лише тим, хто не влаштувався за спеціальністю в держструктурах. Автори листів посилалися на міфічну постанову кабміну 1996 року, яка нібито зобов'язує бюджетників відпрацьовувати 3 роки за спеціальністю, а також лякали перспективою судового переслідування в тому разі, якщо рахунки вчасно не буде сплачено.

На моє прохання прокоментувати ситуацію, керівники міносвіти від ініціативи вузів відхрестилися й запевнили, що незаконні претензії, що містяться в листах, студенти можуть сміливо ігнорувати.

На тому можна було б і крапку поставити.

Якби в офіційному коментарі МОНСМ не поскаржилося принагідно на "відсутність стовідсоткового обов'язкового відпрацювання випускниками протягом трьох років у державному секторі економіки".

Якби відхрестилося міносвіти не лише від листів харківських, але й взагалі від ідеї впровадження "законних" відробітків у найближчій перспективі.

Примусові відробітки неприйнятні "за визначенням"

Ідею примусових відробіток важко назвати новою. Впродовж останнього року вона виникала під різним соусом – від проектів законів до постанов уряду, що радили таке диво впровадити на законодавчому рівні. І щоразу подібні згадки викликали жорсткі протести не лише студентів, але й правозахисників.

Адже відробітки напряму суперечать українській Конституції, що гарантує громадянам право на безкоштовну освіту.

Так само вони не вписуються в міжнародні зобов'язання нашої держави, у тому числі цілком конкретні вимоги конвенції Міжнародної організації праці "Про скасування примусової праці", ратифікованої нами ще в жовтні 2000 року.

Іншими словами, вузи на даний момент не мають жодної правової зачіпки, аби вимагати зі студентів будь-яких компенсацій за навчання на кошти держбюджету.

Навіть у випадку, якщо студентів під такими зобов'язаннями примушували підписуватися в індивідуальному порядку при вступі, такі "документи" не мають жодної правової ваги щонайменше із двох причин.

З одного боку, при відмові студента платити його змусити може лише суд, а в суді легко довести незаконність таких претензій. Тим паче, що наша судова система виходить із презумпції невинуватості. Якщо вуз позивається до випускника, саме йому треба обґрунтувати майнові та інші претензії до випускника.

З іншого боку, навіть "за власним бажанням" випускник не може законно розрахуватися за бюджетне місце.

По-перше, невідомо кому. Якщо державі – чому вимагають вузи? Якщо вузам – їм за це вже сплатила держава. По-суті, у подібних випадках вузи вимагають подвійної оплати за підготовку фахівця – від МО й випускника. По-друге, досі нема нормативно затвердженого механізму компенсації видатків на підготовку бюджетника.

Корупційні виплати

За логікою авторів листів, ціна питання має включати й корупційні виплати.

Подібний механізм компенсації видатків – попри незаконність самої постановки питання – має бути підготовлений міносвіти відповідно до січневої 2011 року постанови кабміну "Питання посилення фінансово-бюджетної дисципліни" до 1 вересня цього року.

Наразі ж механізму нема. Хоча є низка запитань. І не лише до його правового обґрунтування.

Досі власні претензії вузи вибудовують за принципом аналогії – відповідно до обсягів витрат на підготовку контрактників. Годі й казати про те, що подібні розрахунки щонайменше далекі від об'єктивності та коректності. Крім того, за такою логікою при кінцевому розрахунку випускникові мають надавати знижку щонайменше в обсязі традиційних корупційних виплат і поборів.

Так би мовити – у вигляді компенсації того, "чого варте" навчання для студента-бюджетника. Від хабарів при вступі і збирання коштів на іспити – до друку дипломів.

Тільки за даними останніх експертних опитувань, 24% таких студентів визнали, що змушені платити за оцінки викладачам, а 32% з них повідомили, що змушені були дарувати їм подарунки. Хоча не секрет, що реальні масштаби поборів істотно більші, ніж описані дослідниками.

Адже далеко не всі готові чесно визнати власну участь у корупційних діяннях. Тим більше з огляду на чинну правову відповідальність за такі речі.

Замість трьох років примусу – добровільне й гарантоване працевлаштування

Підозрюю, що резонансні харківські листи мали акцентовано "виховний" характер – залякати й нагадати про відповідальність. Якщо так, то в підсумку трапилося "як завжди".

І триватиме ця колотнеча доти, доки держава не відмовиться від силування там, де можна діяти цивілізованим шляхом.

Як на мене, вдаючись до подібного кріпацтва, держава заганяє себе в глухий кут. Набагато мудріше й гуманніше мотивувати випускників перспективою гідного працевлаштування, ніж лякати власних громадян і європейських експертів привидом феодальних виробничих стосунків.

До прикладу, гарантувати випускнику перше робоче місце, яке б його мотивувало до кар'єрного росту й розбудови родинного затишку. Для цього підійде будь-яка розумна система заохочень і гарантій для роботи випускника-бюджетника в держсекторі: від надання безвідсоткових позик і соціального житла в оренду терміном на 10-15 років – до звичайного 15-20% бонусу до заробітної плати.

Хто ж тікатиме чи ухилятиметься від власного щастя?..

Леся Оробець, спеціально для УП