Украинский Севастополь: диаспора в собственной стране

Виступаючи із щорічним посланням у Верховній Раді президент Янукович, фактично, визнав провал політики української влади щодо ЧФ РФ. Адже, зі слів Януковича, єдине, на що спроможна нова владна команда через рік дії угод, – це розпочати інвентаризацію проблемних питань, які пов’язані з базуванням флоту!

Жодної з безлічі обіцянок щодо розвитку Криму і Севастополя за рахунок залучення російських ресурсів не реалізовано. Ціни на газ для населення України зросли і зростуть ще, хоча за легендою, "газофлотські угоди" мали б цьому запобігти.

ЧФ РФ як був, так і залишається найбільшим боржником у Севастополі з виплат до Пенсійного фонду. Кілька підприємств ЧФ або вже увійшли, або наближаються до стадії банкрутства і місяцями не сплачують заробітну платню. Паралельно російська сторона чітко показала, що готова витрачати кошти тільки на речі, прямо пов’язані з функціонуванням своєї ВМБ.

Підписавши угоду "газ на флот", керманичі України перенесли питання ЧФ РФ з площини "національних інтересів" у площину побутових витрат кожного українця.

Мільйони людей, які особливо не переймалися високими матеріями геополітики чи євроатлантичного вибору і не дуже сприймали аргумент опозиції щодо того, що "влада продала частину території і суверенітету", тепер дивляться на ЧФ через призму власних злиднів.

Оскільки "покращення життя вже сьогодні" для більшості українців не настане, цілком прогнозовано, що тема денонсації Харківських угод (з певними регіональними акцентами) стане однією з цементуючих для опозиційного електорату під час парламентських виборів 2012, підготовка до яких вже розпочалася.

11 квітня про початок всеукраїнської кампанії, спрямованої на денонсацію Харківських угод оголосив голова політради партії "Наша Україна" Валентин Наливайченко. Відповідний законопроект в кінці березня вже зареєстрував у Верховній Раді нардеп від НУ Андрій Парубій.

На 27 квітня в Києві запланована акція "День опору окупації", яку координує Мережа громадянської дії "Опір-UA".

Останнім часом, відчуваючи зміну кон’юнктури, на цю тему стали частіше висловлюватися й інші політики. Отже процес набирає обертів. За однієї важливої обставини.

В Севастополі і АРК питання ЧФ РФ сприймається зовсім по-іншому. Досі спрацьовує стереотип "влада погана – флот добрий", щоб не відбувалося насправді.

Дослідження Центру Разумкова, проведене рік тому, це засвідчило: відповідаючи на запитання "Чи зміцнює безпеку України угода з Росією про продовження на 25 років терміну перебування ЧФ РФ у Криму?", у Севастополі відповіли "так" 83,2% опитаних, ще 7,1% обрали відповідь "скоріше так". У Криму "так" сказали 64,1%, "скоріше так" – 11%.

Середні показники по Україні істотно відрізняються: "так" і "скоріше так" разом – 40,6%, "ні" і "скоріше ні" – 37,9%, не визначилися – 21,5% респондентів.

Важливо, що в Криму етнічні українці і росіяни приблизно однаково ставляться до ЧФ РФ - 67,6% і 70,2% відповідно переконані, що угоди зміцнили безпеку. Натомість 48,4% респондентів з числа кримських татар впевнені, що "газофлотські" домовленості не додали безпеки (відповідь "ні"), ще 21,2% відповіли "скоріше ні".

Зрозуміло, яка група в Криму стане прихильником скасування домовленостей, якщо питання денонсації угод буде підніматися серйозно.

В Севастополі вплив кримських татар на суспільні процеси мінімальний. Виникає запитання: чи спроможний хтось тут, хоча б теоретично, бути ефективним провідником ідеї денонсації Харківських угод в Севастополі?

І тут саме час згадати про Конгрес українців Севастополя.

Формально, КУС – це громадська організація, створена восени 2005, що позиціонується як об’єднуюча структура для всіх проукраїнських сил міста. Стан справ і настрої у Конгресі повною мірою відображають непросту ситуацію в українській громаді Севастополя. Що в повній мірі проявилося 9 квітня під час звітно-виборчих зборів Конгресу.

Представникам КУСу відмовляли в наданні приміщення. Місце події тричі переносилося. В підсумку участь у заході взяли 150 осіб, більшість з яких – у поважному віці. Для довідки – згідно даних всеукраїнського перепису 2001, в Севастополі проживало 80 тисяч етнічних українців, які складали 21% від населення.

Подію освятили спільною молитвою отці УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ і РКЦ. Гостем зборів став народний депутат Олесь Доній. Влада Севастополя була представлена лише на рівні заступника начальника управління освіти міської держадміністрації. Депутати міськради зібрання проігнорували. Так само як і ТБ.

Не приїхали навіть журналісти з ТРК "Бриз", яка належить Міноборони України і в усі попередні роки була єдиним телеканалом, що стояв на проукраїнських позиціях.

Втім, це – зовнішній бік.

Внутрішні процеси, які зараз відбуваються в українській громаді Севастополя, відповідають становищу українського національно-визвольного руху в останній чверті ХІХ століття.

Для наочності можна провести умовні паралелі зі "старою" та "молодою" громадами.

Члени "старої громади" – це переважно люди у віці. Вони стоїчно витримують весь тиск, зберігаючи свої переконання. Втім вони лише здатні утримувати маленький плацдарм, проте не здатні розгорнути наступ.

Порядок денний цієї частини українців Севастополя фактично обмежується колом етно-культурних питань: мова, освіта, церква, преса українською. Публічна активність – в основному поминально-шанувальні заходи, на кшталт покладання квітів до чергової річниці Кобзаря.

Слід віддати належне цим людям. По-перше, вони діють у надзвичайно агресивному середовищі і постійно перебувають під психологічним та фізичним тиском.

По-друге, в гуманітарній сфері дійсно є величезна кількість проблем. Так, севастопольська влада відмовляється надавати ділянки для будівництва храмів церквам, які не вписуються в концепцію "Руського міра".

Паралельно керманичі міста збираються "оптимізувати" єдиний в Севастополі заклад середньої освіти з українською мовою навчання – школу-інтернат № 7, яку було спеціально створено у 1997 для дітей військовослужбовців ВМСУ.

Але при цьому керівництво КУС саме визнає – досягнення в роботі дуже скромні, більшість запланованого втілити не вдається. Насамперед, не вдається вирішите те, що в силах самих українців – подолати містечкове "гетьманство" і перетворити КУС на надпартійний майданчик, де б різні проукраїнські сили узгоджували свої дії.

На цьому тлі розгортається дискусія між "старою" і "молодою" громадою щодо тактики подальших дій. "Молоді" вважають, що КУС, не полишаючи гуманітарні питання, повинен сконцентруватися на болючих соціальних проблемах, зрозумілих більшості севастопольців (комунальні тарифи, медицина, корупція тощо).

При цьому слід йти на компроміс і звертатися до людей зрозумілою їм (тобто, російською) мовою. Інакше розширити коло прихильників і збільшити вплив у місті не вдасться.

Такий підхід важко сприймається "старою" частиною Конгресу. Наслідок – громада не є монолітною та розглядається більшістю населення міста як маргінальна, отже – не може бути центром тяжіння і авторитетним провідником будь-яких ідей.

Це означає, що в Севастополі дуже обмежений інструментарій поширення ідеї перегляду Харківських угод. Навіть якщо влада раптом змінить позицію на протилежну, населення Севастополя скоріше мобілізується "за флот – проти влади".

Що робити у цій ситуації? Як зазначив Олесь Доній, успіх українського руху не тільки в Севастополі, але й скрізь по Україні, допомагатиме формула "системність – принциповість – єдність".

Українські сили повинні своїми діями довести, що вони кращі (моральніші, чесніші) за інші. На думку Донія, в умовах Севастополя також доцільно повернутися до перевіреної практики "свій до свого по своє" – їсти, купувати товари тільки у своїх тощо.

Тож на 20-му році незалежності в Севастополі доведеться починати з того, що понад століття тому допомагало згуртуватися українцям у складі імперій та емігрантам у Новому світі.

До цього слід додати ще одну важливу річ. Необхідно розробити цілісну концепцію "Українського Севастополя" та програму її втілення. Кожен мешканець міста повинен знайти там відповіді, яким бачить майбутнє міста українська громада і де в ньому його, севастопольця (який не є українським активістом) місце.

Адже зараз основна маса севастопольців переконана, що окрім "героїзації бандерівців" українці нічим не переймаються.

Політичним партіям, які змагаються за голоси десь на Західній Україні, в Севастополі ділити нічого. Тому такий проект повинен або с самого початку подаватися як спільний, або може бути розроблений нейтральною структурою і потім схвалений усіма.

Тоді, можливо, вдасться розпочати предметну дискусію, яка переконає мешканців Севастополя в тому, що угоди потрібно якщо не скасувати, то, як мінімум, вилучити у ЧФ РФ усе зайве майно (землі, будівлі, причали тощо), а потім дивитися…

Втім, питання внутрішнього зміцнення української громади в Севастополі є актуальним, незважаючи на будь-які зовнішні процеси. Бо історія повторюється, і до цього потрібно бути готовим.

Олексій Копитько, керівник проекту "ФЛОТ2017", для УП