"Кучмагейт" – праздник правосудия или дымовая завеса?

Порушення кримінальної справи проти екс-президента Кучми дало неабияку поживу для журналістів, політологів, експертів та інших любителів політичних пасьянсів та кросвордів. Політичний та навколополітичний бомонд жваво обговорює версії й нюанси щодо мотивів та можливих наслідків, дошукується дійсних ініціаторів та потенційних фігурантів.

Та що там політики! Ця тема не залишила байдужими й широкі кола трудящих. Щоправда, тут тонкощам та нюансам приділяється значно менше уваги. Питання ставиться руба.

– Як гадаєте, посадять Кучму? – питає літня жіночка свою знайому, стоячи біля овочевої ятки.

– Неодмінно посадять, – заспокоює її подруга. – Обіцяв же Янукович навести порядок у країні, от і наводить.

– Що ви верзете, – не надто ґречно втрутився політично підкований добродій. – Який там порядок. Коню зрозуміло, що Янукович заграє перед Заходом аби МВФ вкотре дав гроші. Ви краще на ціни погляньте, та на тарифи комунальні.

Краще б він цього не говорив!..

Політично незрілі бабусі, які мали дуже приблизне уявлення, що воно таке, це МВФ, і чим воно відрізняється від ЄБРР чи НАТО, вмить перетворилися на розлючених гарпій і накинулись на необачну жертву.

Якщо вилучити безліч барвистих епітетів, щедро розбавлених не надто нормативною лексикою, висновок простий і нехитрий: Янукович прагне навести порядок у країні, і справа, порушена проти Кучми, є тому свідченням. Він змушений розгрібати бедлам, залишений у спадок "помаранчевими", а у високих цінах і тарифах винна, звісно ж, Тимошенко.

Мимоволі пригадалось, як відома пані бальзаківського віку, завсідниця геть усіх телевізійних ток-шоу, немов відьма на помелі гасає по студії, і в усіх гріхах винить Тимошенко. Чи не на цьому базарі вона проходить практику? У будь-якому разі, аргументи дуже схожі. Як за змістом, так і за формою викладення.

Присоромлений "політолог" поспішно ретирувався, а задоволеним легкою перемогою бабусям уже й ціни не здаються такими кусючими, і тарифи не такими високими.

І покірно платять вони 12 гривень за кіло капусти (привіт Азарову!), і 10 гривень за кіло картоплі. Хоча до приходу команди професіоналів ці продукти коштували 3-4 гривні. Що вдієш, наведення порядку вимагає жертв. З боку населення, звісно, а не олігархів, можновладців та їхньої челяді. Тож ремствувати й обурюватись тут недоречно.

Результат – 1:0 на користь професіоналів.

Скажете, до чого тут справа Кучми? – А ні до чого.

Це така собі димова завіса, покликана якщо не приховати, то бодай відволікти увагу від цинічного грабунку країни, від розправи над опозицією, від сповзання до диктатури, від катастрофічних провалів в економіці, від "покращання життя вже сьогодні".

Я б охоче повірив у добрі наміри влади, але ж...

Якби вона не була наскрізь корумпованою й не брехала так безпардонно.

Якби не виводилися із країни мільярди гривень через так звані офшори.

Якби за рахунок держбюджету не фінансувався приватний бізнес нардепів та урядовців.

Якби не роздерибанили 11 мільярдів кубометрів газу, зігравши в піддавки зі Стокгольмським арбітражем.

Якби не продавали за безцінь державні підприємства, у тому числі стратегічні, "своїм людям" через корупційні схеми.

Якби Великий командор ордена православних хрестоносців Святого Гробу Господня, він же за сумісництвом прем'єр України Микола Азаров не запевняв мене, що "жить стало лучше, жить стало веселее".

Можливо, йому стало "лучше", можливо, Януковичу стало "веселее"...

Та коли я на власні очі бачу як ціни на основні продукти споживання скачуть немов скажені, сягаючи європейського рівня, за цим показником нас уже можна приймати до Євросоюзу, а зарплати та пенсії скромно лишаються на рівні китайському – мені чомусь не до веселощів.

Мене мало тішить паперове зростання ВВП. Мене не заспокоює офіційна інфляція у 9 відсотків з невеличким "хвостиком".

Фокуси зі статистикою відпрацьовані ще з радянських часів. У загальний казан вкидаються цінові показники всіх товарів від гречки до Лексусів, потім компоненти перемішуються – і виводиться усереднений показник інфляції. Досвідчений кухар, повороживши над інгредієнтами, запросто приготує страву на будь-який смак. Потрібно рівень інфляції три відсотки – будь ласка, потрібно тридцять – без проблем.

Та Бог із нею, з інфляцією. Нею мають перейматися фахівці та державні мужі, що будують Україну для людей. Нас же, посполитих, це мало б цікавити приблизно так, як наявність життя на інших планетах чи проблеми зростання популяції пінгвінів в Антарктиді.

Якби не одна маленька дрібничка.

Річ у тім, що згідно із законодавством уряд повинен індексувати заробітні плати й пенсії відповідно до рівня інфляції. І якщо інфляція становить 9%, то на ці самі 9% мають підвищитися згадані виплати. Але ж переважна більшість населення "Лексусів" не купує. Не купують вони також "Мерседесів". І "Бентлі" не купують, надаючи перевагу найнеобхіднішим товарам, потрібним для виживання.

А зважаючи на те, що ціни на ці товари зростають зі швидкістю того ж таки "Мерседеса", реальний рівень інфляції за деякими данимистановить 42%.

Щоправда, славний лицар Азаров чомусь не поспішає піднімати зарплати й пенсії навіть на офіційні 9%. Причина тривіальна – брак коштів. Ця хронічна хвороба переслідує нас уже протягом двадцяти років незалежності.

Зрозуміло, що ті жалюгідні крихти, які залишаються після офшорних оборудок, треба спрямувати на найнеобхідніше, а не на якесь там підвищення зарплат та пенсій.

А що в нас найнеобхідніше?

От, скажімо, Верховна Рада. Ну ду-у-же корисна, а головне, продуктивна інституція. Інколи депутати навіть на роботу з'являються. А як зберуться в сесійній залі, то протягом місяця повітряні кульки надувають. А коли й це набридне, гамселять стільцями по головах своїх опонентів. До демократії, значить, привчають, маскуючись під "невстановлених осіб".

І з'їдають ці трудяги понад 800 мільйонів гривень щороку, не забуваючи при цьому отримувати за свою виснажливу працю ще й матеріальну допомогу по 35.000 гривень на брата. Ну зрозуміло ж, нашим нужденним нардепам-мільйонерам та мільярдерам ці 35 тисяч значно потрібніші ніж розжирілим учителям чи пенсіонерам.

До речі, Микола Янович також хапнув 37.661 гривень матеріальної допомоги. Тож зрозуміло, від чого це йому стало і "лучше", і "вєсєлєє".

І президенту потрібно вертоліт придбати. Та неабиякий, а за 17 мільйонів повноцінних американських доларів. То американський та російський президенти можуть літати на майже вдвічі дешевших апаратах, а нашому гаранту таке не личить. Ми ж не якісь там захланні Сполучені Штати чи Росія, ми економічний гігант, "український тигр". От лише тигр цей більше скидається на облізлу кішку.

А ще ж на втримання президентської челяді потрібно близько мільярда гривень. Не кажу вже про багатомільйонні видатки на Межигір'я та Сухолуччя.

А як не згадати про величезний рій трутнів, що оселилися на державних дачах "Пуща-Водиця" та "Конча-Заспа", і утримуються вони за державний – наш з вами! – кошт.

Перелік таких "утриманців" нескінченний.

Тут і вельможні пенсіонери, які отримують по 40-60 тисяч гривень, і високопосадовці, що при виході на пенсію отримують по 300 тисяч, і ще багато-багато інших достойників...

І лише після вгамування непомірних апетитів цих пролетарів розумової праці настає черга всіляких лікарів-вчителів.

Черга-то надходить, та тут невеличка проблемка: грошей у скарбниці катма. І вкотре бринить заяложений шлягер про брак коштів. Усе пішло на утримання трутнів, а бідолашним лікарям-вчителям лишається дуля з маком.

Втім, просто дуля. Без маку.

Знову-таки, спитаєте, а яким боком тут справа Кучми? – А річ у тім, що нам навмисно вкидають сенсації, щоб відвернути нашу увагу від тієї прірви, у яку ми сповзаємо. 

Щоб ми не замислювалися над тим, що країну приватизували декілька "сімей", перетворивши її на закрите кримінально-олігархічне акціонерне товариство. Щоб ми не переймалися тим, що мародери від влади терзають і патрають країну як хижак здобич. Щоб ті, хто повірив передвиборним обіцянкам Януковича, не зрозуміли, що їх розвели як останніх лохів, що Схід і Захід таки опинилися разом ... у глибокій багнюці.

Ні, я зовсім не проти того, що поновили слідство в справі про вбивство Георгія Гонгадзе. Я за те, щоб були покарані й замовники, і організатори, і ті, хто протягом 10 років розвалював справу. Можна було б лише вітати прагнення влади до торжества права й законності. Але для цього вона має довести, що таке прагнення є.

І найпереконливіший доказ – це якщо влада почне із себе.

Якщо будуть розслідувані всі епізоди й фігуранти плівок Мельниченка. І не вибірково, не лише ті, що безпосередньо стосуються вбивства Гонгадзе.

Якщо будуть розслідувані обставини загибелі людей в установах МВС. За останні роки це явище набуло масового характеру із загрозливою тенденцією зростання. При цілковитій безкарності "правоохоронців". Коли так триватиме й надалі, невдовзі класичні латиноамериканські диктатури здаватимуться нам взірцями демократії.

Якщо негайно закриються офшорні дірки, через які з бюджету країни викачуються мільярди гривень.

Якщо припиняться репресії проти опозиції за надуманими приводами.

Якщо будуть розслідувані факти корупції з боку представників влади, зокрема:

Фінансування з держбюджету власного бізнесу деяких можновладців.

Масштабна афера з компанією "Лівела", що завдала збитків державі близько 3 мільярдів гривень.

Угода державного підприємства "Луганськвугілля" з фірмами, що належать членам родини Олександра Єфремова.

Таких "якщо" – безліч. І поки вони не будуть розслідувані, "Кучмагейт" виглядатиме димовою завісою для прикриття непривабливих оборудок влади.

Відтак, є підстави слідом за Станіславським голосно сказати: "Не вірю!".

Дмитро Ремиженко, спеціально для УП