Морское пиратство: что делать мировому сообществу и Украине?

За даними Центру моніторингу піратських нападів, підсумки сумного протистояння "Світова спільнота vs Морське піратство"-2010, наступні:

– кількість атак збільшилася на 10% у порівнянні з 2009 роком, і склала 445 випадків;

– 53 судна з 1181 моряком утримувались в заручниках із метою отримання викупу. Убито вісім членів екіпажу;

– 92%, це 49 суден, з 1016 моряками, було захоплено сомалійцями.

За оцінками вчених Королівського інституту міжнародних відносин, щорічні збитки від піратської діяльності складають від 7 до 12 мільярдів доларів США.

Вищевикладені дані зайвий раз свідчать: дії світового співтовариства в боротьбі із цим видом злочину – недостатні. А ті експерти, які вважають, що головним і єдиним засобом є проведення військової операції, помиляються у своїх думках.

Попередніми публікаціями висвітлено лише загальне сприйняття проблеми та продемонстровано результати чинної антипіратської кампанії. Наразі, не претендуючи на істинність, хотілося б викласти власні міркування з можливих загальносвітових та національних заходів, які б могли суттєво поліпшили ситуацію.

Хода навмання по чужому полю

"У партизанській війні необхідно використовувати власні слабкості в якості сильних сторін: якщо вони великі, а ти маленький, то ти – мобільний, а вони повільні. Ти ховаєшся, а вони – на відкритій місцевості.

Необхідно вести бій, у якому ти можеш виграти. Необхідно користуватися їх же зброєю, у результаті ти міцнітимеш, а вони слабшатимуть…"
к/ф "Ворог держави"

Цитата з відомого шпигунського фільму наведена для того, щоб зайвий раз продемонструвати: світове співтовариство наразі йде "на повідку" у світової злочинності. Піратські дії повністю відповідають схемі партизанської боротьби. Причому чим сильніший військовий натиск на морі, тим більше вдосконалюється техніка дій і зброя піратів.

У даний час можна однозначно стверджувати – світове співтовариство грає на полі супротивника, даючи йому можливість вести себе ще нахабніше.

Власне найбільшим, на мою думку, приниженням світової спільноти є рішення парламенту Сомалі не підтримувати введення кримінальної відповідальності за морське піратство, яке було прийнято наприкінці січня 2011 року. Як заявили деякі сомалійські парламентарі, "…пірати – це неофіційна берегова охорона, що оберігає води Сомалі від іноземних риболовецьких суден".

Чи є адекватною відповіддю на це повага з боку світового співтовариства до суверенітету держави, якої фактично не існує?

Об'єднані угруповання військово-морських сил найбільших держав світу, "Аталанта" та CTF-15,1 намагаються патрулювати силами близько 50 кораблів площу в 1,1 мільйони квадратних миль, через яку проходять 8% світового судноплавства.

Зрозуміло, що від їхньої діяльності не можна очікувати стовідсоткової ефективності.

Де вихід?

Які можуть бути пропозиції? – головне питання, що ставлять до мене читачі у відповідь на попередні публікації, у яких, з огляду на редакційні вимоги до об'єму матеріалу, не вдається вкласти увесь досвід роботи із цієї проблеми.

Суто з військово-тактичної точки зору ефективність чинних операцій була б значно більшою, якщо ВМС наявними силами блокували б вихід із відомих піратських портів – Xarardheere, Eyl – суден-маток, здійснюючи обов'язкові перевірки на наявність зброї всіх риболовецьких суден.

З моєї практики звільнення судна "Панагія", можу сказати, що завдяки саме таким суднам пірати виходять на 200 миль і більше, перевозячи зброю в риболовецьких сітях, спущених у воду. Основною характерною відмінністю піратських суден також є наявність на борту одного-двох швидкісних моторних човнів. Звісно, дії військових щодо таких перевірок повинні бути санкціоновані відповідним мандатом ООН.

Але це вирішує частину проблеми лише тактично.

На моє переконання, для адекватної відповіді на зростаючу загрозу піратства, однієї морської операції вже замало.

В умовах, коли держава, як така, у Сомалі не існує, а населення знаходиться на межі виживання необхідно:

1. Проведення повноцінної миротворчої операції ООН на території Сомалі для блокування військовими діями спротиву ватажків окремих кланів, які збагачуються за допомогою піратства.

2. Гуманітарна операція світового співтовариства з відновлення державності, інфраструктури, створення робочих місць для населення та подолання бідності.

У цьому контексті Генеральний секретар ООН, на початку лютого цього року, уже запропонував "надавати піратам альтернативні засоби до пошуку засобів існування".

Але, на мій погляд, відірвані від інших комплексних заходів, такі пропозиції не дадуть жодного ефекту.

Що ж робити Україні?

Згідно даних UNCTAD, український флот у 2010 році складався з 904 суден, що становить усього 1,8% від кількості світового флоту. І ці цифри враховують навіть кораблі, які здебільшого не виходять за межі Чорного та Азовського морів.

У результаті за останні роки – жодного захоплення піратами дійсно українського судна під прапором України.

Згідно статистичних даних, більшість світового флоту за загальним тоннажем суден представлена прапорами Панами, Ліберії, Маршаллових островів, Гонконгу, Багамських островів та Сінгапуру. Враховуючи цей факт, зрозумілим є те, що реальні судновласники з метою оптимізації оподаткування ховаються за прапорами цих країн.

Такий стан справ значно ускладнює здійснення реальних заходів по боротьбі з піратством. Адже Україна, як держава, не має юридичного відношення до суден та не має права здійснювати їх фізичну охорону.

На мій погляд, для швидкого реагування на випадки захоплення наших моряків та ефективної координації діяльності державних органів, Україна має створити спеціальний центр.

Необхідно віддати належне: Уповноважена Верховної Ради із прав людини Ніна Карпачова вже виходила з ініціативою створення такої структури. Але практичних кроків так і не було вжито.

У кінці жовтня 2010 року президент України представив на розгляд ООН проект Всеохоплюючої конвенції про боротьбу з актами піратства на морі, що є вагомою ініціативою на міжнародній арені. Проте, на жаль, зазначені події мало висвітлюються ЗМІ. Це створює ілюзію бездіяльності української влади в очах власних громадян.

Вагомими, із практичної точки зору, могли б бути кроки державних структур із налагодження неформальних контактів із представниками Панами, Ліберії, Маршаллових островів у рамках Контактної групи з питань піратства біля узбережжя Сомалі. Саме на суднах під прапорами цих країн захоплюють наших моряків. Також було би доцільно активніше спілкуватися з офіційними особами країн-підписантів Джибутійського кодексу поведінки, котрий визначає практичні механізми по боротьбі з піратством у рамках регіону Східної Африки.

Такі заходи дозволили б у випадку чергового захвату наших громадян оперативніше налагодити контакт із судновласником, здійснюючи на нього певний тиск через владу цих країн.

На жаль, як би нам не хотілося вже завтра припинити ганебну практику перебування українських громадян у полоні, тільки беручи активну участь у світовому процесі, Україна може допомогти власним морякам.

Максим Будаков, кандидат юридичних наук, спеціально для УП