Письмо из тюрьмы №3. Украинская Mokita

У тюрмі багато часу і мало вибору. Тож, хоч і через силу, але дивився широко анонсовану як епохальну президентську "розмову з країною" та безліч коментарів цього дійства.

Опозиція прогнозовано вимагала поставити за рік президентства "двійку", влада наполягала на "четвірці", люди питали як далі виживати. Коментарі зашкалювали від убивчих фактів, відпрацьованих емоцій та протилежних прогнозів.

Та все ж не прозвучав головний висновок цього року команди Януковича – те, що всі знають, але не наважуються сказати вголос. Жителі Папуа-Нової Гвінеї називають таку річ словом "Mokita". Українська Mokita звучить так: "Вони вкрали в українців державу".

Увесь цей рік всі органи державної влади в режимі небувалої навіть до 2005 року консолідації працювали на купку найбільших власників, які вклали кошти в переможний бізнес-проект "Янукович – президент".

І нехай нікого не вводить в оману царська поведінка Януковича. Це тільки на перший погляд він схожий на Миколу ІІ, який у свій час, заповнюючи анкету, в графі "рід занять" написав "Хазяин земли Русской".

Залишимо ілюзії – у колонії царів не буває, як довго б він не віщав по всіх каналах тубільного телебачення. Все видавала нудьга в очах на обличчях підневільних журналістів. І по стилістиці, і по смислу це був виступ Тодора Живкова або Юмжагийна Цеденбала перед своїми підданими, ні на хвилину не забуваючи про Великого Брата із Кремля. Ця телекартинка – відволікаюча.

Для розуміння української Mokita варто згадати інші телесюжети.

Сюжет №1 "Соціальні реформи":

-          голопуючий ріст цін на усе – від пального до капусти, пропажі гречки та борошна;

-          постійний ріст тарифів, неспівставних із сімейними бюджетами;

-          ліквідація шкіл та лікарень в обгортці чергових "реформ";

-          підняття пенсійного віку, проекти драконівських трудового та житлового кодексів.

На фоні цього – енергійне обличчя реформатора Тігіпка: "Нам треба затягнути паски".

За кадром лишаються прості цифри – в уряду, який збільшує пенсійний вік, аби зекономити 0,5 мільярдів гривень до пенсійного фонду, знайшлося не тільки по додатковому мільярду для адміністрації президента та генеральної прокуратури, але і 200 мільярдів на так звані "стратегічні проекти", в тому числі 5,2 мільярдів гривень. на підтримку бізнесу віце-прем’єра по виробництву сонячних батарей!

Сюжет №2 "Економічні реформи":

-          Фірташ за допомогою уряду отримав чималу суму за газпромівський газ, став повним господарем українського хімпрому, за крок від приватизації титанової галузі, активно просуває приватизацію української газотранспортної системи;

-          Ахметов доповнив свою вугільно-металургійну імперію Маріупольським металургійним комбінатом, отримав контроль в Раді оптового ринку електроенергії з обсягом 50 мільярдів гривень в рік;

-          ініціатива уряду ввести ліцензування імпортного пального призвела до росту цін на користь власників українських НПЗ – Коломойського, Вексельберга, Фрідмана;

-          активно формується нове олігархічне угрупування "смотрящего" за Україною Юри Єнакієвського. Під його контроль переходять порти, ринки, металургійні відвали, виробництво алкоголю. Він же контролює відкати основних бюджетних потоків на підтримку вугільної галузі та АПК. Без жодних тендерів його підконтрольна фірма зі статутним капіталом у 31 тисячу гривень отримала контракт на 13 мільярдів гривень з МінАПК.

На фоні цього сюжету – обличчя Азарова з геніальною фразою: "Ми – ліберали, а значить – допомагатимемо великому бізнесу".

За кадром лишаються вражаючі цифри: за рік Уряд збільшив зовнішній борг на 35%, наближений до влади великий бізнес вивів з України понад 200 мільярдів гривень (майже сума річної доходної частини бюджету), річна мінімальна зарплата (941 гривень) менша річного доходу Голови Нацбанку в 150 тисяч разів!

Сюжет №3 "Національна політика":

-          здача Севастополя під казки про дешевий газ;

-          тотальна русифікація держслужби, телебачення та освіти аж до міліцейської зацікавленості українською письменницею Марією Матіос;

-          встановлення пам’ятника Сталіну і повернення трактування Голодомору як природного неврожаю на землях СРСР;

-          спроби залякування українських ректорів переростають в проект Закону, що веде до ліквідації політично незручних лідерів української освіти.

На фоні цього шабашу поклон Табачника перед патріархом Руского Міра.

За кадром – слова отця-ректора Українського католицького університету Бориса Гудзяка "Гідність наша – це найцінніший скарб на світі. Кошт для її збереження немалий, ми мусимо йти на жертви, інакше не буває".

І ніякі бадьорі відповіді на ретельно зрежисовані питання, ніякі колективні "одобрямси" псевдореформ, ніяке клацання тюремних дверей за політарештантами не здатні заглушити цих сюжетів українських колоніальних реалій.

Все більше українців із міцним слівцем вимикають просторікування про "космические корабли, бороздящие просторы мирового космоса" і усвідомлюють три прості істини:

1.         Янукович – лише верхівка айсбергу олігархії, яка після помаранчевого стресу відновила своє всевладдя в Україні. Її мета – дограбувати країну, а зверх прибутки вивезти в офшорні зони для уникнення українських податків.

2.         Саме тому український бюджет – порожній і не може забезпечити елементарних потреб населення і держави. Відтак, реформами вони називають цинічне скорочення соціальних стандартів і демонтаж держави.

3.         Нав’язане протистояння "москалів" Сходу і "бандерівців" Заходу є схемою прикриття по грабунку і сходу, і заходу України. Також це – обов’язковий номер прогинання перед реальним господарем "хохляцької колонії".

Саме звідси – зафіксоване всіма соціологічними службами подвійне падіння рейтингу президента за рік. Саме звідси ріст самоорганізації головних ворогів монопольної олігархії – вільних підприємців та україномислячих громадських об’єднань.

Лишається тільки один крок до їх об’єднання в потужну альтернативу нинішньому безпросвітному маразму Янукучми. Але наші регіональні бурбони так нічому і не навчилися…