Эпидемия отказов

Вторник, 22 марта 2011, 11:16
независимый обозреватель

Уже після того, як парламентська більшість відклала розгляд закону про пенсійну реформу, спочатку прем'єр, а потім і сам президент заявили, що були ініціаторами такого відтермінування. Причину назвали одну й ту саму: потребу додатково поінформувати населення.

Не порадитись, аби щось змінити в проекті – а просто продовжити пресинг на мізки людей, котрі мають здавати гроші в пенсійно-інвестиційні фонди влади.

Чомусь Янукович не згадав, що ще підчас свого спілкування із країною вже жорстко наполягав: хоч-не-хоч, а ухвалювати пенсійний закон доведеться. Нині він, схоже, наввипередки із прем'єром і своєю парламентською більшістю намагається виправити собі "людське обличчя".

Пояснення відмови від швидкого темпу введення нової пенсійної системи могло б бути зовсім просте: може, комусь конкретному треба встигнути оформити необмежену за розміром пенсію, бо закон таки ставить верхню межу.

Але, з поваги до президента як начебто ворога корупції, треба припустити більш вагомі причини.

"Ініціатива" Януковича покликана приховати визнання спротиву, який чинять реформаторським ініціативам президента депутати його більшості.

Адже насправді загальмувала розгляд пенсійної реформи саме вона. Нехтуючи інтересами гаранта й переслідуючи виключно власні інтереси. Електоральні, пов'язані з майбутніми парламентськими виборами. Не зважаючи на те, що заздалегідь запаслась надлишком тушок на випадок, коли від голосування за "реформу для покійників" (назва від пана Симоненка) відмовляться комуністи.

Хоч і відкладені на півтора роки, вибори до парламенту вже зараз стрімко мінімізують так звану політичну волю великої "команди" Януковича. Яка, у свою чергу, залежить, знов же попри міф стосовно індивідуальних вольових чеснот гаранта, від волі депутатів. Котрим доведеться брати участь у парламентській кампанії й намагатись через вибори продовжити свої повноваження у владі.

Вочевидь, справа не в поточному низькому рейтингу правлячих сил. А в тому, що стиль проведення реформ, які вражають уже з перших своїх взірців типу Податкового кодексу – не обіцяють жодного відновлення довіри до цієї влади. Ані наприкінці 2012 року, ані пізніше.

Особливо це стосується пенсійної реформи.

Її тяглість у часі обіцяє саме наступного року виявити найболючіші для її "реципієнтів" аспекти. І відповідно відбитися на настроях найчисельнішої й найдисциплінованішої (в сенсі – відвідання виборчих дільниць) верстви електорату.

А тут іще заздалегідь оголошено про запровадження на наступних виборах мажоритарної або змішаної системи виборів. Абсолютно очевидно, що намір такий був спочатку продиктований елементарним переконанням, що гроші й адміністративний тиск на мажоритарних округах зроблять наступні вибори веселою прогулянкою для провладної команди.

Не врахували, схоже, лише одного: кожен кандидат із теперішніх депутатів більшості матиме на мажоритарному окрузі не так будувати чергову піраміду з нових обіцянок, і навіть підкуповувати громадян дрібними подачками – як відповідати за щойно ухвалені ним персонально реформаторські закони.

Як не дивно, а це – досить таки нова ситуація для України: коли те, що називають політичною відповідальністю, з міфу перетворюється на реальність.

І це точно не найсприятливіша обставина для відновлення мажоритарного принципу виборів. Як тут звалити провину на президента й партійну дисципліну, коли ти виборюєш індивідуальний мандат, що забезпечує відповідальність твого персонального голосу?

До речі, про персональний голос.

Не виключено, що зволікання із відновленням в парламенті такого от особистого голосування депутатів пов'язане не так із відсутністю дисципліни чи загрозою зриву роботи більшості ВР, як, навпаки, з побоюванням вияскравлення особистої відповідальності за ухвалені рішення. Адже роздруківки парламентських голосувань, треба думати, під час виборчої кампанії будуть дуже популярним засобом антиреклами з боку опонентів…

Побіжний штрих. Аби спекатися обов'язку особистим рішенням ввести систему для персонального голосування "Рада-3", спікер Литвин в останньому інтерв'ю 5 каналу, з посиланням на якихось анонімних юристів, вже не просто заперечив наявність у 88-й статті Конституції 1996 року 5-го пункту, котрим голова ВР "організовує роботу апарату Верховної Ради", а й трьох попередніх пунктів – щодо організації ним підготовки питань до розгляду на засіданнях ВР, підписання ним актів ВР та представлення ним парламенту в стосунках з іншими (а також іноземними) органами влади. Так і сказав: "повноваження голови обмежуються веденням засідань парламенту. Крапка".

Цікаве публічне зречення повноважень спікером, після якого пан Литвин мав би чесно подати у відставку.

Може, так і станеться. Бо хто ті загадкові юристи, що не радять йому підписувати якесь дріб'язкове розпорядження для апарату? І, чи обмежаться вони лише такими порадами?

Та поведінка Литвина – лише симптом.

Але справа в тім, що начебто "гармонійний" трикутник досягнення й утримання влади з одночасним збагаченням команди – вертикаль, "реформи" і мажоритарка – втратив гармонійність і перетворився на джерело суперечностей. Хоч як це неймовірно звучить, а може таки до очільників режиму нарешті дійшло, що рухатись далі обраним "курсом" повного зневажання законами суспільних відносин – значить вирити собі глибоку яму.

Тож зупинка на цьому шляху має означати пошук зміни якогось з елементів замкненої системи, у котру влада сама загнала себе. Простіше кажучи, від чогось треба буде відмовитись. Або від "вертикалі" – але це вже запізно. Або від "реформ" – але це призведе до фінансового краху олігархічних проектів. Або від мажоритарки на майбутніх виборах.

Звісно, неможливо точно відтворити логіку правлячої нині команди. Але за логікою звичайною, нинішні депутати від владних фракцій мали б виставити президенту ультиматум, що голосуватимуть за абсолютно непопулярні й значною мірою неконституційні закони виключно у випадку, якщо їм самим буде забезпечено уникнення політичної відповідальності.

А це можливо за збереження пропорційної моделі виборів за закритими списками, без внутрішньої мажоритарної конкуренції. Гарантії щодо списків – це питання кожної з партій. Загалом же збереження переваги Партії регіонів над усіма іншими політсилами, навіть за її спільної відповідальності за реформи, – річ досяжна. Принаймні, судячи з рейтингів, ближчим часом.

Звісно, знов доведеться включати спеціальні виборчі технології типу відомих мовних і зовнішньополітичних важелів, а також маніпуляцій стосунками з опозиційними силами. Але це все речі владі знайомі й звичні.

Особливо стосовно опозиції: як би нині не провалювався режим у суспільній свідомості, але опозиційні сили так і не можуть похвалитися ані тим, що впливають на цей процес, ані тим, що здатні отримати від нього користь. Для себе й для країни.

Інша річ, що розробники нового виборчого закону можуть не поспішати з оголошенням остаточного варіанту його концепції. Аби подовше тримати в невизначеності опонентів. Котрі свої організаційні зусилля, безперечно, орієнтуватимуть саме на виборчу модель, а аж ніяк не на суспільні потреби в злагодженому спротиву режимові.

Щоправда, збереження пропорційної моделі додатково посилює відповідальність за дії партії влади її почесного очільника – президента Януковича. І відтворює для нього ті ж проблеми, що свого часу створили одне для одного, та й начебто продовжують створювати досі, президент Ющенко й "Наша Україна".

Але теперішня "ініціатива" Януковича відкласти запровадження пенсійної реформи лише підтверджує, що його так звана команда дійсно не має наміру розпорошувати за власний рахунок покладену на гаранта відповідальність. І гарант уже не має на те ради…

Втім, є ще одна обставина, про яку всі в політикумі знають, але роблять вигляд, ніби зовсім забули. А саме – подання до Конституційного суду стосовно неконституційності змін до Основного закону щодо термінів виборів.

Так, дата виборів, що мала б місце за чинною Конституцією, фактично минула.

Але з огляду на "епідемію відмов" від відповідальності, що охопила політикум, – не слід виключати "несподіванки". Зокрема, у ситуативному відновленні КС свого реноме. Тобто визнання таки судом ухвалених конституційних змін неконституційними через порушення процедури.

Відтак, нагальна потреба провести парламентські вибори ближчим часом просто змусить зберегти чинну пропорційну модель. Бо часу на зміни й відповідні адміністративні заходи у влади просто не лишиться. Натомість з'явиться можливість у ході кампанії пояснити людям те, чого вони досі так і не зрозуміли про реформи.

Ну, а там уже новий парламент заходився би втілювати президентські реформи з новим натхненням. А можливо, і з новими, більш прийнятними для громадян текстами.

Якщо ж "команда" твердо вирішила викопати для президента яму поглибше, то нічого такого не станеться. Лише в суспільстві продовжуватиметься епідемія відмов – від підприємництва, від сплати податків, від комунальних платежів тощо.

І тоді вже вибори 2012 вирішуватимуть долю не лише парламенту, а й термінів повноважень самого президента.

Ірина Погорєлова, спеціально для УП