Реформы надо видеть

В минулій статті "Текст проти реформ" автор показав, що текстова комунікація, на жаль, працює проти реформ в Україні.

В умовах високої текстової насиченості досить легко заговорити, дискредитувати та закритикувати будь-яку реформу, або відвернути від неї увагу чи взагалі – спровокувати спекулятивну дискусію, що лише руйнуватиме реформу. Такі технології зараз широко й плідно застосовуються.

Але не це найгірше – найгірше те, що текст не дає можливості проаналізувати поточну систему, побачити її та виробити оптимальні шляхи її реформування.

І автору, не дивуйтеся, щиро здається що не "еліта" свідомо заговорює реформи, а ці люди знаходяться у ментальній пастці тексту, в якій неможливо виробити навіть розуміння необхідних змін, не кажучи вже про початок якихось виважених дій.

Реформи треба бачити

Чи є у нас вихід? Чи можна створити щось таке, що буде імунне до деструктивного впливу тексту і змістовне в плані трансляції складних реформаторських змістів? Чи є у нас шанс навіть у складному сьогодні розпочати конструктивну дискусію навколо реформ?

Так. Є реальна можливість розпочати справжні реформи. Так, саме такі, як написав тут інший політолог, публічні, системні, із громадським обговоренням, що докорінно змінять систему відносин в Україні.

Минулий допис я закінчив тезою, що лише новий формат комунікацій дозволить розпочати РЕАЛЬНИЙ РЕФОРМАТОРСЬКИЙ ПРОЦЕС. Так от…

Реформи зможе народити лише ВІЗУАЛЬНА комунікація, або, якщо хочете – візуальна політика, або, як її називаю я – "візуальна аналітика".

Візуальна політика зможе

Візуальними засобами ми якнайкраще зможемо змалювати стан будь-якої системи, сформувати картину ситуації.

Лише завдяки візуальності ми зможемо викласти схему-систему і побачити її. Показати можна лише візуальну інформацію. І лише навколо візуальної карти реформ можна розпочати і тримати суспільну дискусію.

Візуалізація того що є – покаже всі негаразди, поставить наголос на головних моментах, які вже неможливо буде замовчати чи забалакати.

Візуалізація пропозицій – покаже їх вплив на систему, що реформуємо, продемонструє, чи ефективні вони.

Візуалізація майбутньої системи стане саме тим продуктом, навколо якого буде точитися дискусія, суспільне обговорення і, в кінцевому випадку, суспільний консенсус щодо необхідності реалізації такої реформи.

Саме у візуальності я бачу майбутнє реформ в Україні.

Реалії візуальної політики

Не можу казати, що все довкола це текст, а візуального взагалі немає і лише автор знає як воно має бути. Це буде неправда і непотрібне перебільшення.

Насправді візуальним шляхом крокують багато суб’єктів – це і розумні газети, більшість ділових видань, весь бізнес, що працює в режимі постійної презентації та реклами…, але політика якось випала з цього списку.

Взнаки дається набагато складніший предмет політики – масштабні суспільні інституції та величезні масиви інформації, які дуже складно взяти і "розкласти по полицях".

Ми натикаємося на дуже складні змісти, які важко візуалізувати, плюс бажання бути простіше для народу, тобто тяга до популізму. На виході: примітив та заговорення реформ.

Поки що, лише одна політична партія почала опановувати візуальну політику, і до речі вельми успішно – це звичайно ФЗ. Але мені дуже жаль, що зупинилися вони на "режимі критики" та статичних візуалізаціях. Треба йти далі, до "режиму альтернативи" та інтерактивних візуалізацій вищого рівня, але то власний клопіт партії.

В сухому підсумку – повноцінна візуальна політика в Україні ще не виникла, хоча є певна початкова практика її застосування, яка переходить у більш сміливі проекти. По невеличкому крочку ми наближаємося до комунікативної модернізації – принаймні, дуже сподіваюся що вона таки відбудеться.

Післямова/передмова до наступної статті

Автора надзвичайно турбує пенсійна реформа. Я вже не раз про неї писав, і навіть трошки показував. Зараз вона проводиться бездарно. Ніхто навіть не попіклувався спробувати, намалювати, подивитися на пенсійну систему зараз.

Якби вони це зробили, вони б побачили що треба робити. Якби вони виробили правильні рішення і показали їх людям – отримали б підтримку. Грець з ними. Хай роблять, нариваються.

Що гірше, так це альтернатива. Профспілки гучно анонсували "альтернативну концепцію пенсійної реформи". Так розрекламували презентацію, що я чекав чогось неймовірного… Та вийшло, як і слід було розраховувати – "нєвнятноє бормотаніє", складене з розпливчастого тексту.

Жаль, що альтернатива так і не з’явилася. Може вже час пропонувати власну?

Не хочеться вже писати тексти. Хочеться показувати свої реформи. Мабуть, чекайте наступну статтю з потужним візуальним матеріалом. Назву її "Пенсійну реформу треба бачити".

Завжди ваш.

Олексій Гашинський, "Центр Змісту", вільний реформатор, для УП