Социал-национализм и революция

Політичні перемоги "Свободи" та стрімке зростання популярності ідей соціального націоналізму викликають у панівної псевдоеліти істеричний страх. Логічно – адже вони знають, яких людей та яких ідей їм варто боятися.

Очевидно, їм дуже хочеться, щоби національний рух був культурницьким та беззубим, зверненим лише в минуле, лібералізованим, абсолютно не революційним, повністю ігнорував соціальне питання. Щоб це був не націоналізм, а чергова "націонал-демократія".

З таким "націоналізмом" дуже легко боротися, його легко маргіналізувати та звести до абсурду.

Такий псевдонаціоналізм влаштував би систему – він не був би жодною небезпекою для неї.

Адже рай уже наступив – "ми маємо українську державу"! Про яку революцію ми можемо говорити? Треба "розбудовувати вільну ринкову економіку" та скоріше інтегруватися у світову капіталістичну систему на правах держави-поставника дешевої сировини та робочої сили. Якби український націоналізм купився на ці маніпуляції – це було б здійснення мрій усіх ворогів української нації.

Але їхнім мріям не дано здійснитися.

Сутність

Бо націоналізм перемагає й отримує все більше прихильників по всій Україні. Він чітко бачить свою мету: побудова дійсно української національної держави на засадах соціальної та національної справедливості.

У сьогоднішніх умовах ця мета може бути досягнута лише революційним шляхом.

Чому ми акцентуємо на соціальному аспекті своєї ідеології? Бо ті "патріоти" та "націонал-демократи", які моляться на "вільний ринок", "залучення іноземних інвесторів", "європейські цінності" та "шлях цивілізованих країн" – у результаті сприяють подальшій деградації та занепаду української нації.

Адже ліберальна економіка й "вільний ринок" для України, як свідчить досвід останніх 20 років – це вимирання закріпаченого олігархами народу. А олігархи не пошкодують грошей на фінансування брехунів та лицемірів, які з кожного кутку верещать про "великий капітал як основу держави" та "варварство" революції.

Новітня історія України доводить: олігархічний економічний та політичний режим – це антинаціональна система внутрішньої окупації, режим гноблення нації, пряме продовження режиму московської окупації.

Олігархічний клас виник як симбіоз партійно-комсомольської номенклатури з бандитами й нуворишами 1990-х, які здійснили тотальний грабунок усіх національних економічних надбань. У національному відношенні цей клас є виразно антиукраїнським. У 1991 році лише була замінена вивіска – сутність не змінилася.

Основою цього політичного режиму є українофобія та соціальний визиск, які є різними сторонами однієї медалі.

Боротися з українофобією та не звертати увагу на соціальний визиск, або ж навпаки – боротися лише із соціальним визиском, не звертаючи увагу на антиукраїнську суть режиму – ці шляхи ведуть у нікуди.

Перший шлях замикає націоналізм у культурницькій ніші, відриває від нього широкі народні маси та не зачіпає економічної основи українофобії.

Другий – стирає головні орієнтири. Адже сама по собі боротьба за соціальну справедливість, без справжньої любові до свого народу, до своєї нації – це зведення руху на манівці, пряма дорога до нових поразок українців.

Тому боротися з ворогом треба двома руками, а не тільки однією – атакуючи як антиукраїнські основи режиму, так і його антинародну соціально-економічну сутність, показувати їхню нерозривну єдність та взаємозалежність.

Хто за націю, хто є націоналістом – той проти олігархічного режиму.

І навпаки – хто так чи інакше підтримує режим олігархічного визиску – той є ворогом нації, той підтримує визиск та деградацію українського народу, як би при цьому він не клався в "любові" до України. Олігархи теж "люблять" Україну. Чому би їм не любити свою власність?..

Методи

Олігархічний режим та його прислужники не можуть здолати соціал-націоналізм силою аргументів, тому вдаються до перекручень та фальсифікацій. Вони вже давно використовують остогидле й наскрізь брехливе кліше "фашизму", "нацизму", "ксенофобії" і тому подібних штампів, покликаних перелякати обивателя нібито прагненням націоналістів "різати нацменшини" та "міряти черепи".

Тепер до класичного набору брехливих ярликів додались нові – звинувачення в прагненні "всьо взять і падєліть".

Зрозуміло, що абсурдність цих "закидів" навіть обговорювати без сміху неможливо. Але все ж зробимо це, аби раз і назавжди вибити з рук махінаторів краплені карти.

Соціал-націоналісти виступають за побудову соціально справедливого суспільства, без олігархів та влади капіталу. Наша мета – вільне та заможне життя українців, гармонійне та солідарне суспільство без холопа й пана, справедливий розподіл прибутків, відсутність залежності від зовнішніх економічних агентів та міжнародних фінансових організацій, справжня, а не декларативна, національна безпека.

Однак революція відбудеться лише тоді, коли буде проведена люстрація – докорінне очищення влади, та перегляд приватизації привласненої олігархами власності – повернення нації награбованого та вибиття з-під ніг олігархічного класу його економічної бази.

Треба розуміти, що справжня люстрація не зможе оминути економічну сферу.

Якщо обмежитись лише деклараціями та сподіватися на "українізацію" олігархії, якщо залишити їй економічну базу – ніякої революції не відбудеться. Відбудеться інтеграція нової групи "революціонерів" у сам олігархічний клас. Визиск та експлуатація залишаться, держава й надалі лишатиметься акціонерним товариством олігархії.

Революція в Україні все одне рано чи пізно відбудеться.

Бо основною її причиною є антинаціональна олігархічна система. Допоки вона не буде усунута, в Україні раз за разом складатиметься революційна ситуація.

Завдання націоналістів – повести революцію в правильне русло, не допустити її чергової зради та міцно поєднати соціальний рушій із національним.

Відмінності

Націоналізм за своєю суттю не є ні лівим, ні правим. Бо під "правим" чи "лівим" кожен розуміє щось своє, інколи абсолютно взаємовиключне. Як і наші попередники-націоналісти минулого, ми не заганяємо себе в штучні "фланги" політичного спектру.

Ми українські соціал-націоналісти, і цього визначення нам достатньо.

Наша відмінність від різних карикатурних "борців за справедливість" у вигляді так званих "старих" і "нових" лівих є величезною. "Старі ліві" типу КПУ – звичайні російські шовіністи білогвардійського розливу, головною ідеєю яких є оскаженіла українофобія. Про соціальну справедливість вони не говорять нічого, більше того, вони самі є частиною олігархічного класу.

"Нові ліві" є такими самими українофобами, тільки схибленими на антинаціональному лібералізмі. Вони ненавидять націоналізм, бояться його соціальної сторони. "Нові ліві" беруть гроші в західних фондах на пропаганду "толерантності" та борються з міфічним "фашизмом", в усіх принципових питаннях завжди опиняючись на боці олігархічної системи.

Наш головний ворог – антинаціональний олігархічний клас. У боротьбі з ним має повстати вся нація: селяни, інтелігенція, робітники, підприємці, студенти, військові – усі суспільно-корисні верстви нації.

Задавлене олігархічним режимом українське дрібне та середнє підприємництво вже показало свою готовність до боротьби. Тому ряди соціал-націоналістів щодня поповнюються тими підприємцями, які у своїх боротьбі з олігархічним режимом готові допомагати всіма засобами, у тому числі й своїми скромними, у порівнянні з олігархами, фінансовими можливостями.

Майбутня революція

У 1991 року революційний національний підйом був зведений на манівці націонал-демократами, які пішли на змову з партійно-комсомольською номенклатурою та разом із нею заклали основи олігархічної системи. Формальна державність виникла, але суть системи та панівний клас лишились незмінними – люстрації проведено не було.

Тому революція була незавершеною.

У 2004 році революційною ситуацією скористалася частина правлячого олігархічного класу, яка не допустила справжньої революції та перетворила її на рокіровку в середині самого правлячого класу, без жодної зміни системи та еліт.

Ця революція була зрадженою.

Наша революція буде соціал-національною та переможною, бо завершиться докорінною зміною політичного та соціально-економічного ладу.

Національною, бо в результаті цієї революції буде усунуто олігархічний клас, а українська нація об'єднається в процесі революційної боротьби.

Революція усуне українофобію як явище, і дасть можливість українській нації відновитися після геноциду та денаціоналізації.

Україна стане в повному розумінні суверенною, зможе вести внутрішню та зовнішню політику в інтересах нації, а не антиукраїнської кліки, інтегрованої в глобалістичну систему.

Антиолігархічна революція об'єднає українців Сходу й Заходу, адже й усім їм режим олігархії є однаково ворожим.

Соціальною, бо створить соціально справедливе суспільство без експлуатації українців.

Це буде не просто "наздоганяюча" революція з метою наблизитися до "омріяного ліберального Заходу", це буде перша новітня націоналістична революція, яка вступить у пряму конфронтацію зі світовим антинаціональним глобалізмом та імперіалізмом.

Вона створить новий тип національної суспільної організації – заснованої на повному суверенітеті та соціальній справедливості, відкине облудливу толерантність та мультикультуралізм, укаже іншим націям шлях до звільнення від диктату та визиску глобалізму.

Після періоду революційної санації та відбиття нападок із боку внутрішніх та зовнішніх ворогів, після ліквідації олігархічного класу, почнеться будівництво нового ладу, заснованого на соціальній та національній справедливості – ладу націократії.

Всебічний розвиток та повновладдя нації, незалежність від зовнішніх сил, знищення українофобії, справедлива економіка, спрямована на забезпечення інтересів усієї нації, а не якоїсь окремої групи, розподіл прибутків відповідно до праці кожного, забезпечення громадянських прав та реальної рівності перед законом, радикальне знищення корупції.

Звичайно, практика внесе свої корективи, і темп революції може варіюватися. Але головні принципі мають бути незмінними. Це й буде справжня націократія, справжнє українське народовладдя.

Соціальний та національний аспект ідеології соціал-націоналізму логічно та гармонійно доповнюють одне одного. Якщо сказати коротко, то національне – це мета, а соціальне – шлях до мети.

*     *     *

Прихід до влади Партії регіонів остаточно розставив крапки над "і". Олігархічна диктатура довела, що українофобія й соціальний визиск – це сіамські близнюки, без подолання одного з них не усунути іншого.

Сьогодні антинаціональні сили стали на відверто соціально реакційні позиції – і це дає соціал-націоналістам безпрецедентні можливості для поширення своєї ідеології.

Соціал-національна революція – це не забаганка мрійників, а необхідність, від якої залежить виживання нації.

Українська нація вічна! Наша перемога неминуча!

Андрій Іллєнко, голова Київської міської організації ВО "Свобода", депутат Київської облради, спеціально для УП