Туринский конь и японский апокалипсис

Що спільного між туринським конем кінця ХІХ сторіччя та японським апокаліпсисом початку ХХІ-го? Упевнений, що це події одного ряду з однаковим за масштабом змістом.

Зовсім нещодавно на Берлінському міжнародному кінофестивалі відбулася прем'єра чорно-білого художнього фільму угорського режисера Бели Тарру "Туринський кінь", прологом до сюжету якого стала історія про Фрідріха Ніцше, який у 1889 році в Туріні став свідком побиття коня візником. Візник відчайдушно бив свого коня, який невідомо чому зупинився на одній із вулиць італійського міста та застопорив на ній весь тогочасний рух екіпажів та людей. Намагаючись врятувати бідного коня, Ніцше зі слізьми кинувся до нього, обійняв... та втратив свідомість.

Прийшовши до тями, Ніцше замовк назавжди. Останні одинадцять років свого життя він провів у лікарні для душевно хворих.

Чому замовк Ніцше, здебільшого пояснюють його душевним захворюванням. Можливо й так.

Я ж, не претендуючи на оригінальність чи першість такого висновку, пропоную читачам самим подумки перенестися в Турін 1889 року.

Подивимося разом із Ніцше на туринську вулицю. Звичайний кінь зупинив звичний хід життя звичайної вулиці. І хтось не встиг не побачення, хтось не народиться, хтось на встиг когось позбавити чи комусь врятувати життя... Мільйон подій не відбулися чи відбулися зовсім іншим чином. Розвиток Італії та всієї Європи змінили свій напрямок через звичайного коня, який тільки на мить замріяно подивився на небо.

Біль – ніщо, коли над тобою таке чарівно-блакитне небо.

Усе. Дійшли до краю, пане Ніцше. Адже тоді в Туріні 1889 року Ви зрозуміли, що гріш ціна Вашому вченню, коли хід історії людства може зупинити чи повернути в будь-який напрямок звичайний кінь.

Не Бог помер, як Ви мали зухвалість висловитися, а Ви, і Вам не забракло мужності визнати це. "Я мертвий, тому що дурний" – такий гіркий, але чесний підсумок свого вчення та життя взагалі підвів сам Ніцше, фактично переховуючись у божевільні від божевілля навколишнього світу.

Не знаю чому, але факт – не міг Ніцше знищити свої "мертві душі", як Гоголь.

"Ця книга належить небагатьом. Може бути, ніхто із цих небагатьох ще й не існує. Ними можуть бути ті, хто розуміє мого Заратустру; як міг би я змішатися з тими, у кого лише сьогодні відкриваються вуха? Тільки післязавтра належить мені. Інші люди народяться posthum", – жадібно продовжує читати божевільний світ ХХІ сторіччя, штовхаючи падаючого та потайки втішаючись, що Бог умер, і це я – та надлюдина, до якої звертався Ніцше.

Двом панам одночасно служити не можна, тим більше, коли один із них, за словами Ніцше, помер.

Однак, не дивлячись на те, що туринський кінь примусив Ніцше покаятися в сказаному, "мертві душі" його вчення ожили в нашому сьогоденні та справно служать іншому пану. І оскільки, основне питання теперішнього буття "по скільки долар", – назвемо цього пана-бога "долар".

А цей пан не говорить любити ближнього. Він методично вчить продавати, купувати та знову перепродувати ближнього.

Таким шляхом іде людство останнє сторіччя. Проголошуючи демократичні свободи, сучасний умовно цивілізований світ демонструє ніщо інше як свободу своєї нікчемної плоті, нещадно визискуючи для свого збочення навколишню природу та умовно нецивілізований решту люд.

А тепер, щодо японського апокаліпсису.

Його велетенські цунамі, землетруси та ядерна катастрофа є таким же знаком для людства, як туринський кінь для Ніцше, що не Бог вмер, а його вчення мертвонароджене.

Так і для людства японський апокаліпсис – це знак. Знак про неправильний шлях розвитку й неминуче послідуючу загибель у разі продовження богослужінь пану – долару.

Який же правильний шлях?

Можливо, він стане очевидним для всіх, коли спустіє ця сатанинська меса.

Чи зрозуміє людство цей знак японського апокаліпсису, як зрозумів туринського коня Ніцше? Хотілося б вірити...

Але, поки що, Європа кинулася підмуровувати атомні електростанції. Звичайно, це треба робити. Але кладку у своїх мізках потрібно було перекладати ще вчора.

Чим завинила, і чому саме Японія обрана для такого апокаліптичного знаку зверху, здогадатися не важко. Інші не витримали. Тому й обрана Японія, бо вона частина цього знаку.

Чорнобиль людство не захотіло помічати. Тепер прийдеться.

Кого цікавить, по скільки сьогодні долар – по тому вже сьогодні дзвенить дзвін.

Андрій Ільків, Львів, спеціально для УП