Шаг ради лучшего мира?!

"Step for the better world", "крок заради кращого світу" – саме так, підсумовуючи п'яту річницю від початку військових дій, назвав іракську кампанію Джордж Буш.

Політики розпочинають війни, від яких страждають пересічні люди. Ця сентенція якнайкраще підходить до загальної характеристики американської військової кампанії в Іраку.

Минає рівно 8 років, відколи Штати розпочали військову інтервенцію в Ірак.

20 березня 2003 року о 4:36 за київським часом розпочалося бомбардування Багдада. Цьому передували заяви американського керівництва про розробку Іраком зброї масового знищення, яка може бути використана в терористичних цілях.

Формальним приводом для початку військових дій стала відмова Іраку виконати резолюцію ООН №1441 про роззброєння, яку було відверто пролобійовано США.

Однак тут немає нічого дивного. Для Саддама Хусейна погодитися з резолюцією означало фактично дати дозвіл на втручання у внутрішню політику своєї країни. Адже при уважному прочитанні стає зрозуміло, що резолюція надавала необмежені повноваження міжнародним представникам, аж до "знищення документів, матеріалів і закриття потенційно небезпечних об'єктів". Детальній перевірці могли бути піддані навіть президентські апартаменти.

Тобто, це означало фактично порушення суверенітету держави.

Проте уявити те, що ООН не дасть американцям зелене світло для військових дій – було практично неможливо...

Україна направила в Ірак більше 1500 військовослужбовців. На початку червня 2003 року під час ратифікації Верховною Радою указу Кучми про участь України в іракській кампанії, проти цього рішення проголосували лише фракції комуністів та соціалістів.

На той час стало очевидним, що рішення відправити українців в Ірак було прийнято Кучмою для того, щоб уникнути міжнародної ізоляції, загроза якої нависла після зникнення Георгія Гонгадзе та скандалу із продажем Іраку "Кольчуг".

Загалом на іракській землі полягло 18 українських військових.

У 2010-му Барак Обама оголосив про закінчення війни в Іраку. Це було одним з основних пунктів його передвиборчої програми, і він виконав свою обіцянку. 31 серпня в зверненні до американців, Обама зазначив, що "закінчилася військова операція, але не наша зацікавленість у долі Іраку". При цьому він не сказав про досягнуту перемогу, проте й не засудив рішення Джорджа Буша-молодшого розпочати війну.

Але тепер, коли до закінчення цього року останні військові підрозділи мають покинути Ірак, настав час для головного питання. Питання, на яке свого часу в Білому домі нормально так і не відповіли.

Для чого американці почали військові дії?!..

Зброї масового знищення в Іраку не було знайдено.

Так само, як і доказів, які свідчили б про планування здійснення терактів проти США.

Суд над Саддамом був відверто заангажованим. Протягом процесу навіть безслідно зникали свідки захисту. Так, Хусейна звинуватили в злочинах, які він свого часу вчинив проти свого народу – зокрема, у звірських убивствах шиїтів. Але не довели його причетності до планування терактів.

Можна наївно припустити, що погано спрацювала американська розвідка. Зате було повалено один із небагатьох світських режимів у регіоні.

Коаліція Буша й Блера виявилася добре спланованою акцією, мета якої полягала не в скиненні диктатора, чи подолані світового тероризму.

Насправді питання стояло в площині контролю над багатими покладами нафти.

За офіційними даними, за результатами 2001 року Ірак Хусейна входив у п'ятірку найбільших експортерів нафти до США після Саудівської Аравії, Венесуели, Мексики та Канади. Якби Саддам не сидів на нафтовому троні, його навряд чи б чіпали.

Війни заради демократії та світової безпеки США вже не вестимуть ніколи.

А сьогодні, в умовах жорсткої енергетичної політики, яку реалізують країни-члени ОПЕК, США мають солідний козир у рукаві. Це американська real politic.

Яка ж ціна іракської кампанії?

Із часів повалення Хусейна – не минає й тижня без теракту на вулицях Багдада чи інших великих іракських міст.

Відбуваються зіткнення між сунітами й шиїтами, які нова адміністрація Іраку зупинити не здатна.

Два мільйони людей стали біженцями.

Електрика надходить у будинки по кілька годин на день.

Невже така ціна американської "демократизації" Іраку, яка, за свідченнями фахівців, з 2003 року коштувала близько трильйона доларів?

Навіть шиїти вважають, що поряд із Саддамом на шибениці повинен був висіти Джордж Буш. Для них поганий диктатор набагато кращий від насильно встановлюваної демократії західного зразка.

Перед стратою Саддам написав звернення, у якому закликав свій народ "забути про ненависть, тому що вона не залишає можливості бути справедливим, засліплює й позбавляє розуму". Однак як можна діяти, коли у твій дім приходить чужинець і наказує як жити? – Тільки протистояти йому.

Іракська кампанія продемонструвала , що політична справедливість по-американськи означає елементарне хижацтво.

Ми живемо у світі, де за нафтодолар здатні перегризти горло слабшому. При чому зробити це брутально, і за мовчазного схвалення світовою спільнотою.

Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, для УП