Перевернутая Украина

В Україні, на жаль, проживає багато людей із перевернутою свідомістю. На протязі багатьох років цілі інституції "перевертнів" працюють над тим, щоб повернути українську колективну свідомість у потрібне їм річище.

...Усе розпочалося у 20 столітті, за гетьманування Павла Скоропадського, коли було замінено порядок кольорів на національно-державницькому прапорі.

Жовто-сині барви символізували могутню праукраїнську Київську Русь. В березні 1918 року, підтверджуючи спадкоємність українського державотворення, жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою. Однак за гетьмана Скоропадського порядок кольорів на прапорі міняється – синя смуга стає вгорі, жовта – унизу.

Скоропадський оголосив, що це – символічне "перевернення України".

Можливо, гетьман не надавав серйозного значення великому невидимому впливу політичної символіки на долю України. Короткий час правління гетьмана характеризувався, через низку специфічних обставин, опертям на тодішні проросійські сили. У наші дні проросійські ідеї й сили набули загрозливої впливовості в Україні, і несуть небезпеку для її державності.

Варто зауважити, що у філософській традиції, у розуміння символів завжди вкладався "таємний" зміст. Політичні символи містять у собі коди історично-національної колективної свідомості людей і енергетику землі.

Імовірно, перевернувши кольори прапору, був порушений весь хід історичного розвитку нашого народу.

Про величезне значення державних символів ідеться в праці професора Володимира Сергійчука "Національна символіка України": "Підкреслимо, що перший прапор УНР – жовто-блакитний. І це відповідало вимогам геральдики. І не тільки тому,що золотий тризуб і львівський лев накладалися на синє поле, а відтак цей колір мав бути зверху. При виборі кольорів спеціалісти враховували те, що згідно із законами геральдики барви герба (золотого тризуба ) розміщувалися у верхній (жовтій), а барви щитового поля в нижній (блакитній) смугах".

З цього ж архіважливого приводу неодноразово висловлювався мудрий науковець Ігор Каганець, зокрема: "Жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний – створену ним матерію, наш земний світ."

На нинішньому державному символі матеріальне й земне домінує над Божественно-духовним.

У 1991 році держава отримала чудове й горде ім'я – Україна. А от кольори державного стягу маємо синьо-жовті.

"Перевернуті".

Синьо-жовтий державний прапор, як підтвердив час, став відповідником посткомуністично-олігархічного державного утворення.

Першим президентом був обраний учорашній секретар з ідеології ЦК КПУ – Леонід Кравчук. Тільки люди з перевернутою свідомістю могли зробити такий вибір... Це не провина, а радше чимала проблема. Президентом була обрана людина, яка все своє попереднє життя, до 1991 року, свідомо чи несвідомо, докладала зусиль, щоб самостійна Україна на мапі світу не заявилася ніколи.

Таким вибором наш народ у своїй переважній більшості, не вперше в історії, прирік себе ж на майбутні негаразди.

Пригадуються віршовані рядки, можливо, не досконалі з художньої точки зору, але такі правдиві:

"Тяжкі нам випали роки,

Вони не скінчаться ніколи,

Якщо програють Чорноволи і переможуть Кравчуки".

Леонід Кравчук зберіг у самостійній Україні всю партноменклатурну вертикаль влади, від столиці до найвіддаленішого села. Ним були створені тепличні умови для виникнення нової касти – олігархів.

Небачено зміцнів і збагатився олігархат в Україні за дев'ятирічку правління Леоніда Кучми.

Із плином часу, майже всі засоби масової інформації –телевізійні канали, газети – опинилися в руках цієї купки людей, для яких Україна – територія для проживання й нагромадження капіталів. Інформаційний простір всуціль окупований, як за мовною ознакою,так і за смисловим неукраїнським наповненням.

Українцям постійно, безперервно намагаються довести, що Україна – поліетнічна, полікультурна держава. Хоча згідно європейських стандартів, країна, у якій мешкає від 70% і більше корінного народу, класифікується як моноетнічна, з наявністю в ній ряду національних меншин.

Напевно, варто прислухатися до гострої думки екс-губернатора штату Колорадо, який вважає, щоб зруйнувати США, достатньо: "Зробіть Америку двомовною, країною двох культур. Історія доводить,що жодна нація не здатна пережити напругу, конфлікт, антагонізм двох або більше конкуруючих мов і культур".

Народ, який губить рідну мову – втрачає підтримку землі. Енергетика цього краю нищиться посередництвом чужинської мови. Зауважимо, у тих областях України, де в значній мірі панує чужинська мова – вищий рівень злочинності, процвітає наркоманія й алкоголізм, екологічний стан загрозливий. Із цією чужою мовою на наші землі завітали: непристойна лайка, неповага до старшого люду, агресія в суспільстві, войовничий атеїзм, патологічне неприйняття українських традицій... Цього раніше ніколи не було.

Поступова втрата мови дорівнює поступовій, непомітній втраті державності.

Цілковито перевернутою є ситуація й у релігійній сфері.

В енергетичному сенсі державі потрібна підтримка своєї церкви. Будь-які державні починання повинні бути освячені своєю, Помісною церквою, інакше вони будуть гальмуватися, або й заходити в глухий кут. Нинішня державна верхівка, як це не парадоксально, надає небачених преференцій тій гілці православної церкви, яка прокляла великого гетьмана Івана Мазепу, а разом із ним і ідею самостійної України.

Духовний захист і підтримку державі може надавати тільки Українська Помісна церква. Можновладці, з політичних міркувань, самі ж відмовляються від цієї потужної підтримки.

Придивімось до геополітичних тенденцій України.

Вони являються двигунами історичного процесу. Один із найбільших знавців цієї проблематики, мислитель і історіософ Юрій Липа писав: "Не схід і не захід є джерелом України. Підложжям її раси, підложжям її культури й світогляду від самого початку й до останніх днів був південь. Звідти прийшло оформлення християнства. Південь, Дунай, Закавказзя – це напрямні головної експансії Київських князів. Середземне море – напрямна політичної й торговельної експансії античного Понту".

Друга напрямна українських земель і раси – це Північ.

Тільки вісь Південь – Північ є органічною віссю українських земель.

Усі чотири найвищі державні зверхники, за роки відновленої державності, намагалися й намагаються в геополітичному вимірі позиціонувати Україну між Сходом і Заходом. Але це ж місія держави Польщі, бути посередницею вздовж своєї осі – Вісли, отже, бути між Сходом і Заходом!

У визначенні для України напрямної, на Схід чи на Захід, чи не в ньому криються чисельні поразки України як держави, у царині зовнішньої політики? Мабуть, потрібно "перевернути" геополітичну вісь України на Південь – Північ і відновити баланс нашої держави.

Ще один не менш значущий момент в історії державотворення – стратегічне мислення найвищого керівництва держави.

Цей тип мислення, на жаль, взагалі ніколи не був характерний для очільників українського народу. Тактики були й здібні, і видатні, а ось зі стратегами не пощастило... Богдан Хмельницький, безперечно, був визначний гетьман, але на схилі свого життя, учинив такий стратегічний прорахунок, наслідки якого кривавилися українцям близько трьохсот п'ятдесяти років.

Про стратегічне бачення й мислення чотирьох президентів України говорити не доводиться: воно в них, поза риторикою, відсутнє взагалі. За відсутності своєї стратегії Україна ось двадцятий рік рухається під гаслом "...Як би провести зміни на новий лад, щоб все залишилося по-старому".

Ідея збереження виявилася домінантною.

Зберегли "досягнення" радянської епохи. Зберегли кадри – тепер це вже діти, а десь і онуки партноменклатури. Зберегли пам'ятники тоталітаризму, назви вулиць і навіть міст.

Ідея збереження є чужою стратегією, яка працює на шкоду Україні.

Можна навести ще чимало "перевернутих" фактів із життя нашої держави. Але найважливішим є те, щоб свідомі громадяни України, серед безмежного інформаційного простору, уміли відрізнити правдиву інформацію від фальшивої.

Україна чекає Великого "перевороту".

Якщо не тепер, то коли?!

Андрій Будкевич, спеціально для УП