Текст против реформ

Є два типи речей, один з яких, непотрібний, домінує в поточному дискурсі, а інший прозябає на окраїнах суспільної свідомості.

Одні речі звичайні, буденні. Вони навколо нас щодня – це робота, гроші, здоров’я, щастя, кохання, побут тощо. Ми стикаємося з ними на кожному кроці життя. Зайвої уваги до них бути не може – ними просякнута кожна хвилина нашого існування. Про них ми маємо говорити найменше – і так вистачає.

А є речі головні, складні й відсторонені від повсякденного життя, бо їх немає у нас в гаманцях тут і зараз, але вони мають бути навколо нас хоча б завтра. Це нові стандарти життя, наші нові права та можливості, нова філософія за якими буде жити держава і суспільство.

Головне для зруйнованих, корумпованих, бідних, зневірених і дезорієнтованих нас – це реформи. Головне – ЯК змінити поточну ситуацію.

Парадокс: про буденне "ля-ля", про головне – мовчок

Якщо нам потрібні зміни, то ми більше говоримо про реформи, про те, як змінити поточну ситуацію, активно шукаємо потрібні обриси майбутнього, порядок денний наскрізь просякнутий пошуком найкращих варіантів завтра?

Ні, в Україні не так!

В газетах і журналах повно історій кохання, страшних новин хто кого переїхав, де і як когось зарізали, розповідей про злочини лікарів, правоохоронців, бандитів та мажорів. А за цим калейдоскопом губиться головне. Серйозні розмови про перспективу.

Чому у нас продовжують з апетитом споживатися звичайні змісти, а не головні? Чому головне програє буденному?

Чому на порозі дефолту, на фоні неймовірного дефіциту публічних фінансів, на фоні оскаженілої корупції змістовна дискусія про реформи не може розпочатися?

Все розвалюється на очах, натяків на відновлення та розвиток нема, а слово "реформи" звучить досі чисто декларативно.

Чому на ТБ неможливо побачити адекватні реформаторські змісти?

Чому політичні ток-шоу перетворюються у пустопорожню балаканину? Чому з них не виходить анічогісінько конструктивного, самий популізм.

Чому у газетах ми можемо вичитати бубніння політиків, що радше пародує реформаторську риторику?

Чому навіть ті політики, що позиціонують себе реформаторами – ніяк не можуть дати старт хоча б одному публічному процесу навколо реформ? Ну не виходить, ну ніяк!

ТО ЧОМУ РЕФОРМИ НЕ МОЖУТЬ УВІРВАТИСЯ В НАШ УКРАЇНСЬКИЙ ЕФІР???

Спробую відповісти. На заваді реформ стоїть потужний комунікативний бар’єр – ТЕКСТ.

Текст проти реформ

В Україні працює текстова комунікація. Найбільші обсяги інформації в обігу – це простий текст, або короткі текстові повідомлення (новини), або статті в газетах, журналах та Інтернет сайтах. Диктор на телебаченні – це, до речі, теж текст, начитаний вголос. Політик демагог на ток-шоу – це теж текст, озвучена брехня. Бла-бла-бла, як кажуть на заході.

Що не так із текстом?

Текст неповноцінний носій інформації. Текст це слово, речення, обіцянка, декларація. Текст – це звук, входить через вуха, чутки, домисли, зіпсований телефон, відвертання уваги тощо.

Текст лінійний. Можна не відповідати на питання, а продовжувати говорити – говорити емоційно та гучно, говорити провокаційні речі. Лінійна комунікація плекає маніпуляції.

Важливе питання обсягу. Мільйонні обсяги тексту знищили значимість окремих слів, тез і змістів. Виділитися своїм текстом із загалу зараз вже майже нереально. Ми заплуталися у тексті остаточно і безповоротно.

Текст це не образ і не символ. Текст неможливо побачити. Максимум – його можна прочитати або почути. Текст позбавлений наочності.

Люди просто не можуть крізь текст побачити реформи – а текст не може їх показати.

Єдине коли текст може спрацювати на реформи – коли його читає розумний.

Розумний здатний зрозуміти складне, осилити велике за обсягом і побачити крізь текст. Якщо ж текст споживає недалека аудиторія – що б не було написано – зрозумілими будуть лише поверхові, популістичні, маніпулятивні речі. Що в Україні зараз і відбувається.

Хочемо тримати дискусію по реформам – маємо вишукати як складне зробити простим, а головне – щоденним.

Ну а поки, ТЕКСТ працює ПРОТИ РЕФОРМ.

Люди кажуть – "ми не бачимо реформ", а політики кажуть "ми вийдемо і покажемо реформи, і тоді люди побачать реформи". Ось і виходить сумний каламбур – "кажуть що покажуть – та не показують, а розказують".

Реформи треба бачити, а текст це ускладнює аж до неможливості.

Вертаючись на початок статті

У світі є два типи речей – кожний зі своїм комунікативним режимом.

Звичайні речі існують в тексті. Саме тому він крізь, саме тому поки що перемагає звичайне.

Якщо ми хочемо реформ, ми маємо створити інший комунікативний формат, здатний транслювати складні реформаторські змісти.

Шановні політики, хочете стати справжніми реформаторами, не кажіть – ПОКАЖІТЬ НАМ РЕФОРМИ!

Ліричний відступ наостанок

Все довкола заполонили тексти – скупчення цифр та літер. Політика перетворилася на базар. Збираються і говорять. ТБ вже лопається від словесного маразму політиканів. Будь-яку проблему можна заговорити – і заговорюють же ж!

Що говорять, що не говорять. Пусті слова. Нема сенсу. Межа демагогії подолана – слова втратили зміст. Пузир тексту луснув. Ми провалилися у беззмістовність, подолати яку можна лише новою комунікацією, кращою за текст.

Гашинський Олексій, "Центр Змісту", вільний реформатор, спеціально для УП