Цветные картинки встречи Онопенко и Януковича

Днями глава німецького зовнішньополітичного відомства Гідо Вестервелле заявив , що Німеччина вимагатиме переосмислення Європейської політики сусідства.

Він запропонував уповноваженій ЄС з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон реагувати скороченням допомоги сусідам за порушення принципів правової держави та негативний розвиток ситуації щодо демократичних перетворень.

Німці наголосили, що у центрі уваги співпраці із сусідами ЄС мають бути ефективне урядування та демократичні реформи. Цю заяву Вестервеллє влада України може й не помічати, однак вона є більш ніж чітким сигналом для Януковича і Ко.

Двома днями раніше у провідному німецькому виданні "Frankfurter Allgemeine Zeitung" політична ситуація в Україні була названа своїми іменами. Там йшлося і про узалежнення судової влади і ВСУ за рішення 2004 року, і про те, що донецькі у своїх владних кріслах виконують будь-які завдання і про арешт неугодних за наказами.

А до цього німці, які грають першу скрипку в кулуарах ЄС, були завжди стримані і толерантні до України…

Сполучені Штати, які ніколи стриманість щодо України не виявляли, на минулому тижні голосами конгресменів прямо заявили чільнику українського МЗС Костянтину Грищенку, що глибоко занепокоєні ситуацією в Україні, бо чиниться тиск на ЗМІ, придушується свобода слова та здійснюються маніпуляції в судовій системі.

Здається, ці заяви мають додати фарб у чорно-білу картинку, яка вималювалась після того, як 14 лютого зустрілись президент України Віктор Янукович і голова Верховного Суду Василь Онопенко. Зустрілися два суб’єкти, які, розподіляючи між собою демократичну владу, впливають на долю цілої країни. Дві людини, які мали що сказати одна одній наодинці.

І не було б нічого надзвичайного у зустрічі двох державних мужів, якби стан судової системи був для суспільства задовільним, якби негативні наслідки судової реформи липня 2010 року не були б сьогодні настільки очевидними, що навіть її "звана мама" Святослав Олійник називає її помилкою .

Якби на порядку денному парламенту нині не перебував законопроект , за яким чисельність суддів ВСУ має скоротитись до 20-ти (з 80-ти працюючих ще у липні 2010 року та 49-ти наявних сьогодні)…

Якби уряд належно вирішив питання з приміщеннями та майном Верховного Суду, які зараз і негайно мають бути передані Вищому спеціалізованому суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

І не було б їм потреби говорити між собою як чоловікам, якби зять Онопенка у той час не перебував би під вартою, як і деякі інші функціонери уряду Юлії Тимошенко, а стосовно доньки Онопенка не порушували б два тижні тому кримінальну справу і не неї чекало оголошення у розшук.

Втім, складаючи внутрішньоукраїнські пазли – заяву прес-служби президента по цій зустрічі, за якою Онопенко начебто підтримав судову реформу із звільненням з-під варти зятя Онопенка Євгена Корнійчука та закриттям кримінальної справи щодо доньки Ірини, – вітчизняні експерти і журналісти дійшли чорно-білого висновку, що Онопенко таки домовився із владою заради своїх приватних інтересів.

Однак, кольорів у цієї зустрічі та її наслідків набагато більше, ніж просто білого і чорного.

Почати хоча б з того, що до цього часу Онопенко не пішов у відставку, хоча найбільш вірогідним варіантом обміну за повернення батьків шістьом онукам Онопенка була як раз здача крісла голови ВСУ.

Різка зміна Онопенком тональності щодо судової реформи на користь її підтримки після того, як він послідовно позиціонував себе як її критик?

Теж не факт, оскільки уже наступного дня після розмови з Януковичем Онопенко виступав у Верховній Раді під час обговорення згаданого законопроекту про оптимізацію роботи Верховного Суду  і наголошував на неприпустимості окремих його положень та їх невідповідності міжнародним стандартам та наполягав на тому, що судовою реформою створені штучні перешкоди у доступі громадян до правосуддя.

Якось не звучить на те, що президент таки переконав голову ВСУ "забити" на критику, здатися і робити все як годиться сьогодні владі.

Ціна питання? Здається, вітчизняні ЗМІ її дещо примітизували, коли звели винятково до приватних інтересів Онопенка.

Якщо виходити з того, що судами України тільки по першій інстанції щороку розглядається у середньому понад 7 мільйонів справ (за даними судової статистки, у 2008 – 8,9 мільйонів, у 2009 році – 5,9, а за перше півріччя 2010 – 2,9), а у кожній справі задіяні дві сторони, до яких додаються треті особи у цивільному та господарському процесах, свідки – у процедурах усіх юрисдикцій, прокурори, які підтримують державне обвинувачення у кримінальному процесі, то неважко уявити, скільки українців пов’язують з Фемідою свої сподівання, страхи, лають її або дякують їй за справедливість.

Коротко: уся країна у конфлікті, причому, виник він не рік тому і не через Януковича… А вирішує цей конфлікт суд, причому незалежно від статусу учасників процесу – ВСУ vs Вищий спецсуд у питаннях приміщень та їх "фаршу" на вулиці Орлика у Києві, чи бабуся vs Пенсійний фонд щодо нарахування пенсії.

І слідкує за цим судом не тільки Рада Європи, а й Transparensy International…

Тож не така вже й проста палітра зустрічі Януковича й Онопенка, тим більше, що тривала вона, як повідомило достовірне джерело, майже півтори години. Було б все просто – розбіглися б державні мужі за кілька хвилин, і можна було б говорити про чорно-білі результати їхнього рандеву.

А так картинки Януковича й Онопенка наразі явно кольорові…

PS. Взагалі-то, після таких знакових зустрічей off-records варто відразу виходити до прес-пойнта. Як це роблять, наприклад, німецькі й американські можновладці.

PPS. І слово щодо судової реформи… "Неправильна мета краще, ніж відсутність мети", – казав Біркавс, екс-прем’єр Латвії.

Олена Перепадя, для УП