Законотворчество из-под полы: кому это выгодно?

В українському медіа-просторі розгорнулася гостра дискусія щодо прийняття Верховною Радою України у першому читанні проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо приведення у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення), реєстр. N6342.

Нагадаю, відповідний законопроект було прийнято у вівторок, 1 лютого цього року.

Перш за все, дуже шкода, що дискусія розгорнулася вже після прийняття законопроекту (а не до цього), оскільки ця законодавча ініціатива має не менший вплив на суспільні відносини ніж Податковий кодекс, тільки в іншій сфері – культурно-інформаційній.

Законопроект ініційовано, начебто, щоб привести чинний закон "Про телебачення і радіомовлення" у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення.

Насправді, нічого подібного законопроект не передбачає. Бо положення чинного Закону не суперечать Конвенції. Це не лише моя думка, це висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України – незалежних експертів, які безсторонньо відносяться до усіх законодавчих ініціатив: не має значення, це законопроекти Оксани Білозір, Олени Бондаренко, Кабінету Міністрів чи Президента України. В цьому неважко пересвідчитися, прочитавши десяток висновків до законопроектів.

Отже, виникає питання, чому лобісти законопроекту не кажуть прямо про те, що його єдиною метою є скасування квот на трансляцію в телерадіо- ефірі музичних творів українських авторів та виконавців?

Як виконується вимога закону щодо квот, відомо всім. Але комусь навіть така ситуація не дає спокою. Питання поставлене руба – українська музика має повністю зникнути з ефіру. Кому це вигідно? Відповідь очевидна.

Чому ж тоді українські депутати, українські політики не розуміють, що їх просто використовують? Використовують, як знаряддя, як сапку, яка має виполоти з українського ефіру все українське.

До тих, для кого незалежна українська держава – це "більмо на оці", запитань немає.

А от тих, хто відчуває себе громадянином незалежної України (незалежно від того якими мовами розмовляє), хто ідентифікує себе з українським народом, чиї батьки та діди розмовляли українською мовою, хочеться запитати: чи не бридко бути такою сапкою?

Окремо варто відповісти на закиди про те, що українська музика неконкурентна. До речі, найчастіше їх можна почути від тих, хто не має жодного відношення до музичного мистецтва.

Чи може бути українська музика конкурента на телебаченні та радіо, за умови фактичної відсутності такої конкуренції.

Сьогодні, наше музичне мистецтво – це криве дзеркало.

Нормальна світова практика передбачає, що радіостанція чи телеканал платить виконавцю роялті за трансляцію його музичного твору.

В Україні ж у більшості випадків (і це можуть підтвердити багато артистів), усе навпаки. Для того, щоб твоя пісня звучала на радіо, ти мусиш заплатити за ротацію. Не принципово, цікавий ти слухачу (глядачу) чи ні.

Заплатив гроші – в ефірі. Маєш голос, але не маєш коштів – ти "не формат". Тобто, не споживач диктує, що йому слухати (чи дивитися), а споживачу не залишають права на вибір.

Тому, квота на трансляцію давала хоч мізерний, але шанс на те, що талановитий український виконавець потрапить в ефір. З прийняттям законопроекту N6342 ці шанси зводяться до нуля.

А тепер, кілька нюансів щодо процедури проходження законопроекту.

Отже, законопроект N6342, ініціатором внесення якого виступила народний депутат України від Партії регіонів Олена Бондаренко, був зареєстрований у парламенті 26 квітня 2010 року (дата, до речі, символічна – 24-а річниця Чорнобильської катастрофи).

Вже 25 травня 2010 р. Головне науково-експертне управління Верховної Ради України надало свій висновок щодо законопроекту: за результатами розгляду в першому читанні поданий законопроект доцільно відхилити.

Наведу лише одну фразу із висновку експертів (Повний текст Висновку можна прочитати тут): "Вилучення із статей 9 та 28 чинного Закону України "Про телебачення і радіомовлення" норми щодо квотування може призвести до послаблення захисту інтересів держави та національного телерадіовиробника, що не узгоджується із змістом відповідних положень Конституції України, згідно з якими держава має сприяти розвитку української культури".

Однак, 15 грудня 2010 року Комітет з питань свободи слова та інформації розглянув законопроект і рекомендував Верховній Раді України прийняти його за основу і в цілому.

Чому раптом, після майже семи місяців тиші?

Чи не тому, що за день до цього, 14 грудня, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про культуру", стаття 14 якого передбачає підтримку вітчизняних виробників у сфері культури у вигляді встановлення квот демонстрування та розповсюдження вітчизняного україномовного культурного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережі.

Відповідно до статті 11 Конституції України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури. Саме на це і спрямована стаття 14 Закону України "Про культуру". І квоти на вітчизняний україномовний культурний продукт – це механізм реалізації зазначеної конституційної норми.

Варто зазначити, що проект Закону України "Про культуру" був внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України під керівництвом Прем'єр-міністра України М. Азарова.

Фракція Партії регіонів голосувала за закон практично у повному складі.

Президент України Віктор Янукович підписав Закон без жодного зауваження.

У листопаді 2010 року, Президент України Віктор Янукович, вітаючи громадян України з нагоди Дня української писемності та мови, зазначив, що "українська мова як безцінне надбання народу й надалі буде консолідуючою силою нашого суспільства, надійно захищеною на благо нашої держави".

Отже, виникає питання, хто ж все таки стоїть за ініціативою про скасування квот? Хто намагається знову збурити українське суспільство? Хто підставляє Президента України Віктора Януковича, адже саме на нього, в кінцевому підсумку, виллється це обурення?

P.S.: Минулої п'ятниці, я звернулась із листом до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, з проханням відкласти розгляд законопроекту до надання висновків щодо доцільності його прийняття з боку Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, інших зацікавлених органів та установ.

Сьогодні мною було направлено депутатське звернення до Президента України В.Ф. Януковича та депутатський запит до Прем'єр-міністра України М.Я. Азарова з проханням розглянути конфлікту ситуацію, що склалася навколо прийняття у першому читанні проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (реєстр. N6342 від 26.04.2010р.) та дати відповідні доручення про вжиття заходів щодо недопущення порушення статті 14 Закону України "Про культуру", спрямованої на забезпечення конституційних прав громадян України у сфері культури.