Память – питательный источник нации
Пам’ять про наших пращурів часто підтримує нас у тяжкі хвилини. Парадокс людського існування: ми отримуємо життєву енергію від своїх давно померлих родичів – так, як бачимо світло від давно згаслих зірок, що прямує до нас крізь століття…
Ми згадуємо сімейні перекази, що дідові – на фронті під Смоленськом, на цілині чи в сибірському таборі – було набагато важче, ніж нам зараз. І проблеми, які здавалися непереборними, відступають на другий план…
А в час, коли здається, що увесь світ проти тебе, ми згадуємо, що маминій бабусі завжди щастило, навіть в часи Голодомору. І віра, що щаслива зірка прабабусі світить і нам, дозволяє жити далі, щодня радіючи своєму рідкісному талану.
Пам’ять про славних прадідів великих підтримує так само і нації – в тяжкі часи, епохи змін чи випробувань. Дає їм сили триматися, виживати, розвиватися і творити свою історію.
Тобто національна пам’ять – це своєрідний акумулятор життєвих сил народу. Що більше народ пам’ятає про свою історію, тим більший потенціал існування нації.
Як не прикро, ми не знаємо своєї історії. Справжньої, а не придуманої нам у Відні, Варшаві чи Москві. Або просто бездумно відтворюємо міфи, нав’язані нам чужою пропагандою: "агресивний блок НАТО", "меншовартість української культури", "великий менеджер Сталін".
Чи не тому інколи здається, що в України немає перспектив, що вона приречена назавжди плентатися в хвості "старшого брата"?
Але як інакше може виглядати нація, позбавлена живильних струмів своєї нації??
Саме тому питання відновлення історичної справедливості – це не забаганка політиків, які, мовляв, не хочуть вирішувати соціальних проблем. Це внесок у майбутнє.
Ми також можемо зробити свій маленький внесок у майбутнє нашої країни – підтримавши своїми підписами ініціативу Віктора Ющенка та низки відомих культурних діячів зі встановлення пам’ятника козацькому гетьману, меценату, поету і національному герою України Іванові Мазепі у Полтаві.
І, можливо, наші нащадки, дивлячись на цей пам’ятник, знаходитимуть в образі Івана Мазепи, рівного за своїм значенням Джорджу Вашингтону, Симону Болівару чи Богданові Хмельницькому, сили для того, щоб не скоритися і йти у майбутнє далі. І дякуватимуть нам за підтримку акумулятора нації в дієздатному стані…