Три надежды 2011 года

Поки більшість українців продовжує святкувати та доїдає чергову порцію олів'є, – інша Україна, політична, уже вступила в новий стратегічний сезон, котрий обіцяє як ніколи бути насиченим подіями та змінами.

В Україні це вже традиція: з кожним наступним календарним роком, крім привітань та святкувань анонсувати низку наполеонівських планів, які мають перевернути в нашому житті все знизу догори. Особливо це було помітно в 1991, 1994, 1999, 2005 та 2010 роках.

Не дивно, що подібні феєричні анонси співпадають із каденціями нових президентів. В 90-ті Україні обіцяли економічне зростання, на початку 2000-х – шлях у Європу, у другому десятилітті XXI століття обіцяють реформи та трансформацію...

Однак рік 2011-й дійсно особливий.

І не просто тому що саме в 2011 році нашій незалежній Батьківщині виповнюється 20 років, на протязі котрих, власне кажучи, ми швидше падали, ніж зростали.

Насправді, 2011-й може стати початком нової, у політичному сенсі, України.

Згасають старі політичні зірки, місце котрих уже амбіційно примірюють собі нові політики. Добре це, чи погано? Я зараз не говорю про арешти, вони відображають об'єктивну політичну динаміку, яка мало в чому залежить від етичних оцінок.

Протягом останнього десятиліття Україну розривало на шматки політичне протистояння. Дана система, безумовно, демонструвала яскравість, креативність політики, епатаж та конкуренцію. Однак, вона несла щось більш негативне – протистояння.

Я не беруся стверджувати що краще: протистояння чи стабільність. Я звертаю увагу на особливості функціонування будь-якої системи. Вона функціонує в рамках певних правил. Якщо ці правила працюють на деструктив, і загрожують існуванню системи, вона має змінитися.

Українська політична система вже змінилася.

Подібні тези, як правило, асоціюються з ліцензією на політичну монополію, особливо вони популярні у виступах опозиції. Насправді проблема в іншому. Українська опозиція не адаптувалася до нових умов, продовжуючи діяти в старому ключі. Тому вона приречена або на зміну, або ж на об'яву вакантного місця.

Однак, і тут багато аналітиків та політиків дорікають: мовляв, на це місце прийдуть "ручні" та керовані опозиціонери. Це вже проблема природного відбору, бо суспільство само дає ліцензію на опозиційну діяльність. Хто через вибори, хто через громадську діяльність.

У будь-якому випадку, це задача суспільства – обрати опозицію нового ґатунку. Ту, яка відмовиться від прямої ідеї реваншизму, матиме ідеї та вміння їх реалізовувати.

Народу час відмовитися від сприйняття політики як шоу. Ця епоха вже закінчилася. Україна вже не може дозволити собі шоу. І ще одна кампанія в стилі 2004-го року може стати фатальною.

І знову мені скажуть, що влада не дає опозиції діяти, не приймає пропозиції тощо. Найбільш небезпечна тенденція, що доволі велика частина суспільства сприймає ці тези.

По-перше, в Україні опозиційність ніколи не була форматом конструктивної діяльності, і більш нагадувала політичний відпочинок, ніж реальну дію. Це головне, що підлягає зміні: суспільство має тягнутися до політичних трудоголіків та генераторів ідей.

По-друге, навіщо суспільству опозиція, котра не здатна лобіювати суспільний інтерес? Бізнес-інтереси в них же вдається відстоювати.

Тому 2011 рік стане роком народження нової опозиції, яка матиме що запропонувати суспільству. Це – перша надія наступного політичного сезону.

Що стосується диспозицій влади, то тут варто звернути увагу на головні анонсовані моменти. Перш за все, ні для кого не секрет, що влада готує до прийняття два стратегічних документи, Трудовий та Митний кодекси, які вже, за аналогією з Податковим кодексом, були розкритиковані.

Існує реальна загроза суспільного невдоволення в разі спроби їхнього прийняття у форматі попередніх реформ. Враховуючи, що рівень довіри громадянського суспільства до реформ і так підірваний, ідея українського реформування може бути похована непродуманими діями.

Відповідно, актуальне завдання – повернути довіру людей до реформ.

Країна просто не може рухатися в руслі постійного страху перед черговими змінами, які конче потрібні держави. І суспільна кооперація, інформаційна політика та компромісність у проведенні реформ має стати одним із найпріоритетніших змін для влади.

Те ж саме стосується й ідейної складової реформування. Більше прозорості, більше взаємодії – і реформи підуть набагато легше. Негативні заклики та акції протесту частіше народжуються через низький рівень інформованості людей, котрими маніпулюють зацікавлені в протистоянні політичні сили.

З точки зору політичної боротьбі це виглядає органічно. З точки зору розвитку країни – величезний крок назад.

Доки влада не навчиться подібним речам, ці реформи рухатимуться так, як податкова реформа, яка в сукупності з іншими змінами мала стати ледве не національною ідеєю й, навпаки, згуртувати країну.

Друга надія 2011 року – повернення довіри до стратегічних дій, і вміння влади до кооперації та компромісу.

Хоч і в Україні традиційно звикли сподіватися на державу, але саме від суспільства залежить успіх 2011 року. Хочеться сподіватися, що саме в 2011-му буде мінімум політки, а максимум ідеї власної заможної держави. Буде менше поділу на "своїх" і "чужих", і більше співпраці, взаємодії та єдності.

Можливо, нарешті, піде в історію український політичний популізм, і люди повірять у реальні дії. Дай Бог, суспільство відійде від принципу тотальної байдужості, і стане на шлях громадського контролю.

Усе це залежить від кожного з нас.

Тяжкі часи – це випробовування, але водночас це й шанс на великі перспективи. Нас ніхто не тягне голосувати за "того", чи за "іншого" – ми самі робимо вибір.

Ніхто не спокушає не платити податки, а потім нарікати на малі пенсії в наших батьків. Ніхто не спонукає обирати корупціонерів до місцевих органів влади, а потім скаржитися на несправедливість. Нам ніхто не заважає кинути обгортку в урну, замість того щоб скаржитися на двірника.

Усе це ми робимо самі.

Точніше, робили в 2010-му році. Настав 2011-й, з яким я пов'язую третю надію – формування громадянської свідомості.

Адже пам'ятаймо влучний вираз, який приписують президенту Сполучених Штатів Джону Кеннеді: "Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, спитай у себе, що ти можеш зробити для своєї країни".

З Новим 2011 роком тебе, Україно!

Рухайся вперед та доведи своє право на заможне майбутнє!

Віталій Філіповський, політичний аналітик, спеціально для УП