Герої Крут vs батьки окупантів

За 22 роки після бою під Крутами українські юнаки знову пішли на війну. Тільки цього разу не зі своєї волі і не за свою державу.

Взимку на початку 1940 року 44-та дивізія Червоної Армії увійшла в Фінляндію. Ця дивізія була сформована під Житомиром переважно з українців.

Більшість солдатів пережили Голодомор 1933 року ще в дитинстві, втратили близьких і рідних у м'ясорубці сталінської політики. І от тепер він відправив їх нести цю політику фінському народові.

На перших же захоплених фінських хуторах українці помітили небачені досі речі: фінські селяни, виявляється, могли дозволити собі сучасні швейні та пральні машини, радіоприймачі та програвачі платівок, їхні підвали були повні консервованих овочів та фруктів. Навіть ананаси були.

Звісно, прості солдати були шоковані, адже політруки розповідали їм про "голодний фінський народ", який чекає на "визволення". Однак надто замислюватися й обговорювати такі речі небезпечно: у війську повно "стукачів" – і на вельми балакучих чекає польовий трибунал, який, як відомо, зі "зрадниками" не панькається.

І от військо розтягається вздовж дороги. І тут фіни завдають кілька ударів з флангів, розсікаючи багатокілометрову колону у кількох місцях. Утекти вбік неможливо: довкола дороги метрові снігові замети, в лісах сидять фінські снайпери, які відразу знищують окупантів.

Хтось би, певне, і радий був здатися – але таких знищують "свої" службісти та політруки.

Вогонь розкласти теж неможливо – фінам так зручно стріляти по добре помітних постатях коло вогнища. Тож наші хлопці вимушені були геть не героїчно замерзати на чужій дорозі серед чужих лісів. Гинути не за свою волю, а за чужу неволю.

Їхні імена навряд чи згадає хтось, крім їхніх родичів. Вони – не оборонці, не герої. Вони просто чергові жертви. От тільки чиї? Може, жертви Сталіна, жертви імперської політики Кремля? Можна й так сказати.

А можна сказати й інакше: вони – жертви пасивності та боягузливості їхніх батьків. Саме їхні батьки не пішли обороняти свою державу – ані під Крути, ані під Київ, ані під Житомир.

Думали пересидіти війну в своїх хатах, які, як завжди, скраю. Мовляв, хай там ті дурні воюють, а ми будемо за тих, хто переможе.

От і вийшло, що фіни здобули свою незалежну Фінляндію, а українці отримали московське ярмо і перетворилися на рабів, яких посилатимуть на безглузді війни. Щоб заганяти у рабство інших.

Тож подивімося тепер – де Фінляндія, а де Україна. Подивімося, як виглядають фінські школи, лікарні, дороги. Скільки заробляють фінські вчителі, лікарі, селяни, робітники. Подивімося на фінські мобільники "Нокія" і на українські... Не підкажете, які мобільники виготовляють в Україні? Так отож.

Своєму добробуту Фінляндія завдячує, в першу чергу, тим, хто захищав Незалежність країни, не шкодуючи свого життя. Їх шанують у кожній фінській сім'ї, кожній школі. На їх честь збудовано багато гарних сучасних музеїв, знято численні фільми. Вони – герої. А от чи маємо героїв ми? Я переконаний, що маємо.

В першу чергу це ті, хто не побоявся стати на оборону своєї свободи. Такі, як герої Крут. Так, їх було мало і вони не змогли знищити ворога. Але вони показали приклад: ми, українці, можемо бути інакшими.

Ми можемо воювати і боротись, а не лише бути чиїмись жертвами на чужих війнах. Ми можемо бути героями. І кожен українець здатен розбудити в собі такого героя.

І для цього не потрібно війни. Для цього достатньо перестати бути байдужими до того, що наша держава перетворилася на царство несправедливості.

Потрібно перестати терпіти злочинців при владі і вбивць у міліції. Потрібно підтримувати одне одного, коли хтось опиняється сам на сам з державною несправедливістю. Потрібно перестати давати і брати хабарі, красти у самих себе. Потрібно перестати бути рабами. Хай це важко, але можливо.

І тоді у нас обов'язково будуть наші українські герої. А також українські рівні та широкі дороги, українські нові школи, українська якісна медицина. І – чому ні? – українські мобільні телефони та комп'ютери. Адже це буде наша, а не бандитська Україна. Обов'язково буде.

Павло Зуб'юк, для УП