Очередное рейдерство от Табачника, или Что дальше?

"Даруночок", підкинутий освітянам, абітурієнтам та їх батькам на Різдво від керівника Міносвіти, змушує констатувати встановлення певних традицій не лише в лобіюванні потрібних йому рішень, але й у ставленні до них із боку найвищих керівників держави.

Чи то влада остаточно змирилася з руйнуванням власного іміджу, чи то пан Табачник усе ж таки відображає її стратегічне бачення української перспективи…

Тому, що послідовний…

Дмитро Володимирович ніколи не приховував нелюбові до структур або процесів, які не здатний був контролювати особисто. З огляду на те, що незалежне оцінювання не вписувалося в омріяну ним систему адміністрування галуззю, він доклав чималих зусиль до його руйнування.

Вже наступного тижня після набуття владних повноважень він закликав до "невідкладної модернізації" системи зовнішнього незалежного тестування.

Щоправда, опір громадськості змусив пана Табачника трохи змінити тактику. Надто вражаючим і безумовним виявився авторитет ЗНО серед абітурієнтів та їх батьків.

Обов’язковість незалежного оцінювання під їх тиском було збережено. Але при цьому надміру збільшено роль шкільного атестату і відновлено систему вступних іспитів для деяких категорій вступників. Обидва нововведення примножили статки нечистих на руку "чиновників від освіти".

А посилення їх впливу на підбиття підсумків вступної кампанії, в свою чергу, реанімувало напівзабуту з радянських часів систему "телефонного права" в системі розподілу бюджетних місць між абітурієнтами.

Набутий досвід настільки сподобався й обнадіяв, що керівник Міносвіти з осені заходився лобіювати нормативне закріплення "балу вищого навчального закладу": спочатку в Умовах прийому 2011 р., а потім – у міністерському проекті закону "Про вищу освіту".

Втім, однодумців серед визнаних експертів у даній сфері Дмитро Володимирович так і не знайшов.

"Той, хто нам заважає, той нам і допоможе"

Натомість, взимку міністр наважився на "хід конем": вирішив підпорядкувати собі Український центр оцінювання якості освіти. Мета – встановлення контролю над адмініструванням незалежного оцінювання і візування тестових специфікацій.

На щастя, далі відповідних нарад за координації заступника міністра Євгена Суліми справа не пішла. На заваді став керівник УЦОЯО Ігор Лікарчук. Після такого непослуху, за логікою міністра, незговірливий освітянин не мав жодного права надалі обіймати відповідальну посаду.

Для початку директора центра блокували інформаційно: навіть про зміни до програм ЗНО він дізнався з офіційного сайту МОН, хоча підготовку більшості тестових завдань відповідно до графіку роботи відомства було вже завершено.

Від неминучого звільнення пана Лікарчука могла врятувати лише очікувана відставка самого міністра, що кілька місяців поспіль дискредитував українську владу войовничою ксенофобією і відсутністю фахового підходу до адміністрування галузі. Але кон’юнктура політичних розкладів виявилася ласкавою до "справжнього" доктора наук і полковника.

Він не лише зберіг посаду, але й помітно збільшив повноваження. Більше того: за іронією долі молодіжна політика опинилася в руках особи, яку ця сама молодь майже рік марно намагалася відправити у відставку.

Тишком-нишком і чужими руками…

І все ж Дмитро Табачник не надто ризикував. З одного боку, традиційно підставив безпосереднього шефа, котрий візував розпорядження про звільнення авторитетного фахівця. З іншого – дочекався найсвітлішого зі свят, коли народ концентрувався на доброму і вічному. Принаймні, на провідних інформаційних порталах новина пройшла 6 січня – на Святвечір. У такий час в Україні навіть на ворога не прийнято гніватися, а тим більше вдаватися до публічних акцій протесту.

При цьому тексти урядових розпоряджень (від 5 січня 2011 р. № 5-р та № 6), яким звільнено Ігоря Лікарчука і призначено новим керівником УЦОЯО Ірину Зайцеву, не містять жодного обґрунтування подібних кадрових змін.

А перспективи реорганізації центру жодним чином не окреслено в указах Президента, згідно з якими наразі в країні модерується адміністративна реформа. І жодної заяви про намір звільнитися за власним бажанням пан Лікарчук не адресував ані Табачнику, ані Прем’єру.

Хто прийшов?

Доречно було б очікувати за відсутності інших обґрунтувань аргументів на кшталт: ось вам більш компетентний, учений, досвідчений, харизматичний і національно свідомий керівник. У такий спосіб можна було б зняти хоча б частину запитань щодо доречності прийнятого рішення.

Але замість науковця й успішного адміністратора, що керував УЦОЯО від заснування до набуття ним незалежного статусу і визнання з боку громадськості, центр отримав функціонера громадської організації "Луганський обласний російський центр", яка роками спеціалізувалася з поширення в Україні цінностей сусідньої держави.

Не менш відома Ірина Зайцева і власним скептичним ставленням до ЗНО як інструменту захисту прав громадян на рівний доступ до безоплатної вищої освіти. Так само, як і відвертим провалом бюджетування потреб професійно-технічної освіти, за яку пані Зайцева персонально відповідала в складі Міносвіти Дмитра Табачника.

Схоже, під новим керівництвом ЗНО має винятковий шанс вийти на принципово новий рівень незалежності – незалежності від громадського й експертного контролю.

Що далі?

Розрахунок на те, що співгромадяни вічно терпітимуть публічне залякування опозиції, кримінальне переслідування інакомислячих або кадрове рейдерство "до святкового столу" на догоду політичної кон’юнктури, є не більш ніж оманою чи самонавіюванням. Свята минають, а запитання лише множаться…

Цілком очевидно, що подібним зухвальством влада власноруч заганяє себе в глухий кут, закладаючи в ньому міну вповільненої дії. Адже, чим більше локальних перемог здобуватимуть нинішні табачники, тим більшого нахабства і цинізму набуватимуть їх запити і наміри. За такої прогресії для найвищих керівників держави не матиме жодного значення, коли саме відбудуться найближчі парламентські вибори – у 2011 чи 2012 році.

Як розумієте, рано чи пізно на поставлені запитання доведеться відповідати.