Страсти по дому на ул. Сагайдачного, 1 – заказные

Вкрай рідко заходжу на сайт "Української правди", бо давно і достеменно знаю, що шукати там правдиву інформацію дуже важко. Вона, як завжди, замовна і як завжди – неправдива на велику кількість відсотків.

Але тут довелось, тому що мені передзвонили з приводу того, що на "Українській правді" з’явилась інформація, що (цитую) "Знищення чергового історичного будинку в столиці сколихнуло активістів та свідомих громадян".

Очевидно, я не можу себе зарахувати до таких "активістів і свідомих громадян", бо не так зване "знищення" сколихнуло мене, а, в першу чергу підміна понять, фактів, достовірної правди про стан так званої "пам’ятки" – будинку на вулиці Сагайдачного, 1.

Взагалі-то основні запитання з цього приводу треба було б адресувати багаторічному начальнику Головного управління охорони історико-культурної спадщини пану Кухаренку, який вже довший час перебуває поза суспільним життям, а саме – під слідством у СІЗО.

Не будемо зараз говорити про "досягнення" пана Кухаренка у царині збереження історико-культурної спадщини столиці.

Але хочу нагадати про один дуже характерний для його діяльності аспект – саме це управління завело практику нарощування кількості так званих "щойно виявлених пам’яток".

За логікою пам’ятко-охоронного законодавства, щойно виявлена пам’ятка протягом найближчого часу має бути занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, для чого органи охорони мусили невідкладно підготувати облікову документацію.

Однак таку працю Головне управління вважало, очевидно, зайвою. І тому будинок на Сагайдачного, 1 довгі 14 років залишався "щойно виявленою пам’яткою" без жодного статусу пам’ятки. Та й претендувати на такий статус він уже не мав підстав.

Ще у 90-х роках Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури було зазначено, що будинок втратив значну частину автентичних фрагментів. І до 1996 року не експлуатувався взагалі, що призвело до його аварійного стану.

У 1996 році була проведена реконструкція будинку, що цілком логічно в стосунку до будинку, який не зареєстрований як пам’ятка. Бо до пам’ятки може застосуватись лише реставрація. Споруда була укріплена, і в черговий раз втратила решту автентичності.

Але, за іронією, згідно із специфічною "професійністю" керівництва Головного управління охорони історико-культурної спадщини саме тоді цей об’єкт був взятий на облік як щойно виявлена пам’ятка і в такому статусі перебував до 2009 року (14 років!).

Після всього, що відбулося з будинком, в обліковій документації, яку було підготовлено лише в 2009 році, аж ніяк не можна було віднайти властивості, які б дозволили перевести споруду у розряд пам’яток. І тому споруда була визнана такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Будинок знаходиться в особливо зсувонебезпечній зоні Володимирської гірки, і, за висновком відомого і авторитетного Державного Науково-Дослідного інституту будівельних конструкцій, на схилі за будинком наявні небезпечні зсувні процеси, які в черговий раз пошкодили існуючі підпірні стіни, здеформували сходи Володимирської гірки, створили ерозійні явища, а стан дренажної системи та збору поверхневих вод тільки сприяє активізації зсувних процесів.

Тиск ґрунту, який сповзає, передається на будівлю, що призводить до поновних руйнувань.

Оскільки схил знаходиться в стані граничної рівноваги, а конструкція будинку не була розрахована на сприйняття зсувного тиску ґрунту, радикальне підсилення фундаментів чи підпірних стін є особливо технічно складним, що ускладнюється малою відстанню між схилом і будинком і не дозволяє виконати утримуючі споруди без демонтажу будинку.

Тому будівництво на місці будинку нових утримуючих споруд і нової будівлі є найбільш доцільне і з точку зору забезпечення стійкості схилу, який давно потребує належного укріплення його підніжжя.

Враховуючи всі ці обставини і в першу чергу головно те, що цей будинок, який раптом став об’єктом таких непогамованих емоцій, не є пам’яткою історико-культурної спадщини, найдоцільнішим для збереження стійкості схилу Володимирської гірки є будівництво в цій зоні нової споруди, безперечно, сучасної, але гармонізованої із масштабом і містобудівним модулем історичної забудови підніжжя схилів, яка одночасно стала би достойним фрагментом річкового фасаду столиці, який на сьогодні має достатньо жалюгідний вигляд.

На мою думку, цілком доречним було би застосування у новій споруді (яка, до речі, пройшла всі етапи погодження: від висновків історико-містобудівного обґрунтування, погодження міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, містобудівної ради, державної-комплексної експертизи) озеленення дахів, терас і стін за новітніми технологіями, що сприяло б гармонізації споруди з природним оточенням і специфічною ландшафтною ситуацією акваторії Дніпра.

До слова, варто нагадати, що ще у 1909 році потужний зсув ґрунту з Володимирської гірки серйозно пошкодив згадану садибу на Сагайдачного, 1 і дощенту зруйнував капітальні флігелі і частину фасадних споруд.

Варто було би, на моє глибоке переконання, так званим "активістам і свідомим громадянам" з "Української правди" концентруватися не на явно замовному аспекті, а насправді вчасно подбати про збереження історико-культурного середовища Києва і тих пам’яток, які зникли, незважаючи на свою автентичність, культурно-історичну цінність з легкої руки того ж таки Головного управління охорони історико-культурного середовища Києва.

Досить згадати хоча би будинки на вулиці Софіївській 13, 14, будинки 5 і 7 на вулиці Ірининській, серед яких була унікальна історична пам’ятка – дім родини Корчак-Чепурківських…

Чомусь ні звуку не видали так звані "активісти" з приводу "реконструкції Майдану Незалежності" у 2000 році, спотворення Липського пагорба недавно повсталим у 2008 році висотним будинком найнижчої псевдоархітектурної проби в дворі між вулицями Банковою та Шовковичною.

Може, тому, що цей будинок мав якнайпряміше відношення до родини тодішнього президента? Соромно, пані і панове, з "Української псевдоправди" бути аж так відверто замовними. Пам’ятки мають називатись і залишатись пам’ятками. Рядова забудова в містах завжди була і буде субстанцією змінною, коли вичерпується її час, моральна і матеріальна вартість.

Важливо лише, щоб ці зміни в кожну епоху були сучасними, достойними і відповідали головним містобудівним вимогам.