Акценти з виборів, або Країна неусвідомлених проблем

Усвідомлення того, що проблема існує, вже добре. Це як алкоголіку визнати, що в нього є проблема, і ця проблема – він сам.

У України багато проблем. Багато надуманих, клішованих, розданих до вживання: на кухнях, в транспорті, в колективах.

А є дійсні проблеми. Або їх причини. Або їх наслідки. Все у системі причинно-наслідкових зв’язків. Тільки суспільство їх не бачить. Тому що у вжитку – штампи.

Багато проблем, розкрили вибори, які щойно минули.

Що мають після виборів усвідомити технологи опозиційних партій? Що мають зрозуміти активісти громадських об’єднань?

Ось тільки кілька проблем, на які ніхто не звернув увагу. А мали б.

Змінилися електоральні групи

ПР вдалася до не нової, але ефективної технології затягування у сферу свого впливу місцевих еліт в помаранчевих (раніше) областях. Це додало можливості для перемоги (хоч дійсної, хоч сфальсифікованої – не губернатори ж давали результати на дільницях).

Принцип старий і впроваджувався уже в Стародавньому Римі. Якщо на бік Цезаря переходив хтось із знатних патриціїв, він переходив не сам, а з своїми вільновідпущениками і залежною клієнтелою. І вже кілька триб голосували, як треба, а не за якогось там Помпея. Тож на місцевих виборах це працює.

Чи спрацює це на виборах в парламент?

Не факт. Так, хтось проголосує за Івана Івановича в райраду, хоч його і біс попутав вступити в ПР. Бо ж Іван Іванович зможе допомогти з орендою… А за ПР на виборах парламентських хай голосують ті, кому це вигідно. А більшість людей захочуть "подякувати" Регіонам за Податковий кодекс...

Ті, хто сьогодні голосували за представника в райраду від ПР, не факт, що проголосують за іншого представника регіоналів у парламент. Рівень не той. Є рівні прийняття рішень. Є рівень зацікавленості місцевих еліт.

Мало хто помітив, що у опозиційних партій не було кого виставляти на мажоритарні округи до обласних рад. Тому що невелика кількість діяльних людей, які ще лишилися у сільських районах, цікавилися саме виборами до місцевих рад.

Більшість мажоритарників в обласних радах (принаймні, у Сумській області) від "Батьківщини", "Фронту змін" та й провладної ПР – жителі обласних центрів.

Закон наче б то і писався для того, щоб в обласних радах були представлені вихідці з районів. Але насправді "представниками" від районів стали обласні начальники.

Активну основу електоральної бази регіоналів у помаранчевих областях ще в січні складали дві електоральні групи.

Перша – це ті, кому незалежна Україна – не Батьківщина. Тому, що їх батьківщина – Росія. А Україна – малая родіна. Вони, за правило, її по-своєму люблять: з галушками, борщем і медовухою. Як частину чогось великого. Але "прийшли американські шпигуни і майданули народ". І ось, нарешті, "торжествує справедливість".

Друга – це консорції (об’єднання, клани) тих місцевих еліт, які були видавлені помаранчевими на маргінес у 2005 році. Вони сиділи у "підпіллі", і чекали на реванш. Вони активні, послідовні, впливові. Їх ідеологія: гроші, влада, вплив. Системної любові/нелюбові до України як держави у них немає. Вони мислять іншими категоріями.

А тепер до них приєднали новонавернених (вчорашніх помаранчевих). У яких є теж дві групи. Кого поламали, а хто сам поспішив приєднатися. Останні теж дуже активні люди, і вірність свою доводять справами.

Чи усвідомлюють у штабах основних суб’єктів майбутніх виборів, що тепер і на рівні Регіонів можливі інтриги? І наскільки вірними (і до яких пір) будуть новонавернені?

Це залежить від розподілу ресурсів і впливу між "старими" і "новими". І можуть бути варіанти.

"Чьих будешь?"

Анекдотичний випадок. В одному з районів Сумської області від ПР балотувався заступник губернатора. Від "Батьківщини" (кажуть за домовленістю) проти нього виставили молоду дівчину зі штабу, яка й на карті район показати не зможе.

Звичайно, що в районі вона не була жодного разу. А заступник губернатора жив там два останніх місяці, все що міг роздав/пообіцяв. І що? Він виграв у неї кілька десятків голосів з понад 10 тисяч.

Цей анекдот розказав один член дільничної комісії, який говорив, що насправді виграло дівча зі штабу "Батьківщини", просто рахували, як треба.

З останніх мажоритарних 2002 року виборів Україна таки змінилася. Пройти не від однієї з основних партій (а особливо – популярної у цих краях) – майже нереально.

В одних регіонах в кабінках незримо була присутня коса Юлі, в інших світлий образ когось із київських мужів. Люди не знали прізвищ. Вони шукали в бюлетенях – від кого.

Скажете, були місцеві перемоги партій типу "Совість України" чи "Рідне місто"?

Так, просто деякі місцеві лідери, завдячуючи своїй харизмі/добрим справам/популізму, стали в ряд з лідерами загальнодержавними. Вибирали між Юлею, Віктором Федоровичем і Мінаєвим (Суми), Мамаєм (Полтава), Гройсманом (Вінниця).

Маємо ще одну аналогію з Римом. Там один за одним поставали тріумвірати, своєрідні ситуативні об’єднання трьох лідерів, як, наприклад, Цезаря, Помпея і Красса.

Так і вітчизняний виборець – ідентифікує тільки кількох, як правило, двох-трьох основних гравців. В залежності від регіону вони можуть бути різними. Їх позитивність чи негативність – теж регіональні особливості.

Так само і зараз, як і в Римі, нікому не потрібні ви, кандидат, з вашим баченням розвитку громади. Головне – чий ви легат чи трибун. Або, як казав невмирущий Іван Васильович – "чьих будешь?".

І це – останній сигнал націонал-демократам – об’єднуватися, шукати лідера. Ідеологічна партія безлідерського типу – не для існуючої ментальності. Це факт, що доведений виборами.

Ще одна проблема. Завдячуючи виборчому закону є два типи депутатів: за списками, і ті, що впевнені, що перемогли саме вони, а не Юля, ВФЯ, Мінаєв/Мамай/ тощо.

Мажоритарні округи – це за нинішніх умов не легітимність депутатів, а привід для завищення самооцінки.

"Что поделать, молодежь, не задушишь, не убьешь"

Навіть ті, хто пророкував низьку явку, не сподівалися, що вона буде наскільки низькою. І мало хто знає, що вікова електоральна група, яка найбільше "відкосила" вибори – це не студенти. Якраз цих або зігнали (жителів гуртожитків), або ті, хто голосує вперше, – прийшли з цікавості.

Не прийшли ті, кому 23-35 років. Це сигнал. Не прийшла на вибори не просто активніша частина суспільства. На вибори "забило" покоління, що формувалося після совка.

Велика частина з цієї категорії молоді лімітує. Це вони заполонили офіси в Києві, хоча прописані в Житомирі, Вінниці, Сумах. На вибори вони не поїхали. А в райони не поїхали ті, хто осів у обласних центрах. Хоча це та частина суспільства, яка вже дуже далека від пост совкового патерналізму.

А голосували не за логікою, а за емоціями їх мами і бабусі.

Заполітизованість суспільства на тлі відсутності елементарних знань про предмет – це ОСНОВА НЕУСПІХУ КРАЇНИ.

І ще. Демографічне провалля – в сільських районах залишилися виборці. Але майже не лишилося людей, здатних впроваджувати зміни. Як і здатних протистояти тиску влади. Сильна і блискуча молодь залишила тихі вулиці сіл і малих містечок.

Тому бачимо ще одну картину, принаймні, дуже зрозумілу на прикладі пост помаранчевої Сумської області. "Батьківщина" перемогла у містах (Суми, Конотоп, Ромни, Білопілля), регіонали взяли усі сільські райони. Те саме вони спробують зробити на парламентських виборах.

Але, водночас, є ще така непомічена суспільством тенденція. Регіонали в багатьох регіонах оновилися за рахунок амбітної молоді. Пасіонарії в Україні ще є. Але поведінкові стереотипи (імперативи) їх суто егоїстичні. Вони хочуть успіху. Але свій особистий успіх вони не пов’язують з успіхом України.

Думаєте, сильні і нарвані молоді регіонали не знають, що вони грають на стороні неправедної антиукраїнської системи? Для спокою в душі вони шукають собі виправдання, але очевидно – вони грають не за країну, вони грають за свої команди, свої консорції.

Вони виросли на "Бригаді". Їх стереотип: "Ось ми – і весь світ проти нас". А їм чесно запропонували грати за донецьку команду. Знову як у Римі: прийшов час, коли легіонерами бути модно. Це не вся молодь. Але це її частина, і частина активна.

Мусимо констатувати: виросло покоління українців, для частини якого Українська держава – це набір атрибутів і символів, а не світосприйняття.

Діти – на якісному асфальті

Але найболючіший урок виборів необхідно винести громадському сектору. Організаціям громадянського суспільства (ОГС).

Що показали вибори? Абсолютна більшість кандидатів в місцевих громадах запевняли виборців у власній спроможності вирішення побутових питань, створення безпечного середовища проживання. Ліфти, маршрутки, колектори, дахи, дороги, сміття – ось чим, на думку суспільства, мають займатися місцеві органи влади.

Красива технологія: мер – це двірник №1 громади. Любіть його. Маршрутки будуть зупинятися прямо під ліфтами. Його васали з’їдять сміття у вас під вікнами.

Але ж модель громади – схожа на модель сім"ї. В нормальній сім"ї є дві рівновеликих задачі. Перша – це дійсно створення безпеки. В квартирі має горіти світло і працювати газова плита й бачок унітазу.

А друга – це створення майбутнього для дітей. Батьки не жаліють грошей на репетиторів дітям. Так, більшість українців проти корупції, але коли треба власну дитину прилаштувати до вишу….

А от на рівні міста проблеми дітей і молоді – це останні проблеми.

Вже у січні 2011 року в усіх містах обласного підпорядкування під час бюджетотворення будуть ділити нерозподілений вільний залишок.

Це від 10 до 100 мільйонів в залежності від кількості жителів у громаді.

Банальне "немає грошей" – це "розвод" для наївних. Вільний залишок – це гроші, які залишаються після того, як прораховані зарплати вчителям та медикам. Це гроші, які можна пустити на капітальні ремонти (з відкатами 20-30%), ремонти доріг, "цікаві" тендери в соціальній сфері.

А можна – на оздоровлення дітей, соціалізацію неповносправних, повернення до життя наркозалежних. Тільки прерогатива місцевих бюджетів – фінансування позашкільної освіти. Чому б не виділити в бюджетах кошти на створення підліткових клубів?

У місті Суми із-за дороговизни путівок в заміські табори близько 2 тисяч дітей з малозабезпечених родин (і у яких вже немає бабусі в селі) провели це літо на асфальті. Відправити їх на місяць до лісу коштувало б громаді скільки ж, скільки коштує капітальний ремонт дороги на одній із центральних вулиць – близько 2 мільйонів.

Проте, в бюджеті 2010 на дороги виділили 17 мільйонів гривень, на оздоровлення – 99 тисяч.

На альтернативні форми оздоровлення (наметові табори) кошти дають не місцеві громади, а МФ "Відродження". І Україні не соромно перед дітьми і закордонними благодійниками.

І в наступному бюджетному році коштів не дадуть. Тому, що ніхто не бачить цієї проблеми. Ніхто нікому нічого не обіцяв. Будуть дороги і ліфти. Що не так?

Це відбудеться тому, що ОГС не сформулювали цю проблему. Не відкрило на неї очі громаді. Не створило систему спільного суспільного бачення проблеми і шляхів їх вирішення.

Грантова допомога міжнародних фондів зіграла з ОГС злий жарт. Їх інтереси дуже часто змінювалися разом з пріоритетами для фінансової підтримки донорів.

ОГС не навчилися самі визначати і формулювати проблеми на рівні громад і проблеми громад і цільових груп перед потенційними донорами. Для того, щоб якісно лобіювати проблеми, потрібно сформувати суспільну думку.

На жаль, громадянське суспільство на цих місцевих виборах не змогло розкрити людям очі на проблеми. В Україні є діти, є старі, є беззахисні, але про них Україна забула. Живемо міфічними проблемами, які хтось підкинув, щоб сидіти на старих схемах.

І не бачимо проблем дійсних. Українці – це суспільство неусвідомлених проблем.

Треба зізнатися, поки-що нічого не вийшло. Теоретично – вихід є. Виборця (перш за все молодого) треба навчати і виховувати. Навчати бачити проблеми, вибирати альтернативи і змушувати партії перед виборами писати ці проблеми/варіанти рішень на своїх знаменах. І починати треба з навчання тих, хто навчатиме.

Інакше знову почують кожного і вам запропонують перевірені методики. А своїм – понтові схеми.

Як у Римі. Хліба і видовищ. Розподіляй і владарюй. За 2 тисячі років нічого не змінилось.

Віктор Бобиренко, Суми, для УП