Луценко, Тимошенко и прокурор или Доказанная правда - является враньем

К сожаленью, в наши дни
не только ложь, но и простая правда
нуждается в солидных подтвержденьях
и доводах. Не есть ли это знак,
что мы вступаем в совершенно новый,
но грустный мир? Доказанная правда
есть, собственно, не правда, а всего
лишь сумма доказательств. Но теперь
не говорят "я верю", а "согласен".
Йосип Бродський "Посвящается Ялте", 1969

Доказана правда, – за словами лауреата Нобелівської премії по літературі 1987 року Йосипа Бродського, – вже не є правдою, а лише сумою доказів.

У незалежній de jure Україні на рубежі ХХ та ХХІ століть також наступив цілковито новий, але такий же сумний світ. Доказана в ньому правда вже не виступає, навіть, сумою доказів, а є de facto звичайнісінькою брехнею.

І коли тобі намагаються що-небудь довести, заздалегідь знаєш, що це брехня.

Брехня, тому що, із чим би погоджувалися чи не погоджувалися люди, у глибині душі вони, як і тисячі років до цього, оперують поняттями віри та невіри, відкидаючи будь-які, навіть, очевидні, докази.

Якщо за Біблією – "віра без діл мертва", тоді без цих же діл – жива невіра.

Упевнений, що багато людей за інкримінованими Тимошенко чи Луценкові генеральною прокуратурою України кримінальними злочинами побачать радше переслідування сьогоднішньою владою своїх політичних опонентів, ніж реальну боротьбу зі злоякісною корупцією в цілому суспільстві.

Навіть маючи перед собою неспростовні об'єктивні докази вини Тимошенко чи Луценка, люди пожаліють бранців.

Люди не повірять теперішній владі, і засудять її за кримінальне переслідування своїх же колег. Засудять, якщо безкарно залишатимуться на волі суддя, працівник прокуратури, міліції чи інший державний службовець, які живуть поруч простими людьми, в одному з ними місті ходять по тих же вулицях та дихають тим же повітрям, але свавілля, хабарництво та беззаконня яких – ні на мить не переривалося та залишається незмінним. Незалежно від доволі частих змін на київських пагорбах.

Можливо, матеріали кримінальних справ відносно "вождів" теперішньої опозиції прочитають якийсь десяток чи кілька десятків людей. І скажуть, що так, вина доказана.

Але більшість тих, кому або байдужі, або недоступні правові тонкощі – якщо не тепер, то згодом, виправдають нині підслідних, арештованих та підсудних кількох десятків колишніх київських небожителів.

І будуть завжди їх виправдовувати.

Допоки влада фактично виправдовуватиме та закриватиме очі на очевидні щоденні злочини кількох десятків тисяч місцевих можновладців – хабарників. Тих, з якими мільйони українців десятиліттями стикаються в районних судах, міліцейських відділках та прокурорських кабінетах.

Скількох би беатифікованих натовпом влада не ув'язнила в Києві, – мільйони українців сьогодні бачать інші "діла" влади – того ж суддю, того ж прокурора чи міліціонера, які далі тероризують своїм звичаєвим правом тисячі міст та сіл України, і не можуть насититися людськими сльозами та кров'ю.

Лише реальні діла влади в кожному українському місті, селі чи районі, лише реально засуджений багач за злочин над простолюдином, лише реально засуджений, як грабіжник-хабарник суддя чи прокурор – повернуть віру людей у владу.

Тоді владі країни не потрібно буде доказувати правду своїм громадянам. Та, що взагалі ганебно, виправдовуватися за свої дії перед міжнародною спільнотою.

Зараз же, навіть доведена іноземними юристами правда – сприймається як звичайна брехня в боротьбі за власне благополуччя мізерної частини українського суспільства. Частки, зашморгом пов'язаної страшною державною таємницею: як із місячною зарплатою в 1-2 тисячі гривень можна за рік-два переважити статки іспанських конкістадорів.

Доказана правда – є брехнею.

Щодо відповіді політикам, які закликають народ рятувати їх, щоб влада із простими людьми не поступала ще жорстокіше.

Може й так, якщо можна щось назвати жорстокішим за геноцид, який не припинявся тоді, коли ті ж самі політики НУкали та будували безрадичі по всіх районах Україні... Люди не вірять владі ще й тому, що вона до сьогодні під будь-якими гаслами лише будує нові й оберігає старі безрадичі.

Замість того щоб бульдозером пройтися по них.

Андрій Ільків, адвокат, Львів, спеціально для УП