Кто выиграл выборы?

Побувавши під час виборів на Західній Україні, чимало авторових колег та політиків спостерігали еволюцію в свідомості виборця. Суспільний запит на нові-старі обличчя вперше за останні 5-6 років нарешті трансформувався у конкретні цифри і відсотки.

Протистояння лише двох домінуючих таборів залишилося в минулому.

Що ж, підрахунок голосів ще триває і в інформаційному просторі починає розгортатися поствиборча дискусія. Та чи швидко з'явиться відповідь на запитання - хто ж зрештою виграв місцеву кампанію на заході?

На авторове переконання, виграли глави облдержадміністрацій. Бо саме вони заклали перший камінь у "політичну асиміляцію" Західної України.

Але одразу постає нове справедливе запитання: високий результат губернаторів - це фальсифікації-махінації та адміністративний ресурс?

Але ані перший, ані другий сценарій на заході країни "не прокотить". Адже у політизованій західноукраїнській виборчій практиці завжди аж занадто багато учасників, які мають "своїх" людей по комісіях, а також всілякого роду спостерігачів, активних журналістів тощо.

А беручи до уваги місцевий менталітет та розстановку сил в областях, говорити про вирішальний вплив адмінресурсу було б не коректно.

Тим і пояснюється, що по західноукраїнським областям тільки на Буковині зафіксовано більшу, ніж середньостатистична по Україні, кількість звернень до Генпрокуратури. У деяких же регіонах, як до прикладу на Тернопільщині, кількість порушень взагалі мізерна. Натомість епіцентром поствиборчих баталій стали Харків, Одеса, Луганськ.

Отже маємо такі результати місцевої кампанії у західному регіоні: позаконкурентну, але досить очікувану перемогу "Свободи"; наполовину задоволені амбіції Яценюка; несподівані результати Кличка; "сповзання" Тігіпка; фактичне "все пропало" Тимошенко та конвульсії "Нашої України" Ющенка.

На перший погляд, перемога одних та поразка інших.

Та що ж насправді відбулося на заході країни?

Ті, хто збереться проаналізувати на чому "виїхала" "Свобода", виявлять, що основні "ставки" були зроблені на сценарій радикалізації, який знову поділив громадян на "українців" та "покручів". Але перемога Тягнибока на заході 2010 - це ймовірний програш "Свободи" у 2012 році.

Багато експертів схильні думати, що політична практика на західних теренах змусить "свободівців" ще більше радикалізуватися, що звузить їхню електоральну географію. Поживемо - побачимо.

Щодо Яценюка, чому він так і не зміг стати повноцінним конкурентом Тягнибока (по Західній Україні), тут проблема швидше технологічна. Арсеній Петрович є повноцінним представником "нових облич" української політики і, безумовно, має перспективу.

Але і він, і його політична сила навпомацки шукають свою єдину вірну переможну "технологію" і продовжують наступати на ті самі граблі. Що дозволяє конкурентам поступово заповнювати електоральну нішу екс-спікера. Ризик опинитися поза "зміненим майбутнім" зростає.

Феномен проекту Кличка зараз пояснити складно. Невпевнена спроба нанести "Удар" по регіонам, як не дивно, швидше за все, закінчиться доланням тривідсоткових бар'єрів у деяких облрадах, міськрадах та сільрадах.

У цілому, бліцкриг Кличка, мабуть, здивував його не менше ніж всіх інших. Це хороший початок, але вибори 2012 року будуть набагато складнішими, тому чемпіону в боксі ще вчора потрібно було почати готуватися до парламентської кампанії аби стати чемпіоном в політиці.

А от результати Тігіпка дійсно, м'яко кажучи, розчарували. Екс-начальник штабу Януковича легковажно вирішив провести "третій тайм" президентської кампанії. Реклама аж занадто була відірвана від місцевих проблем.

Насправді, Сергію Леонідовичу не варто переживати через втрату прихильників, адже у нього їх просто не було. Для "свого" електорату на минулій президентській кампанії Тігіпко уособлював альтернативного, яскравого "нового" рішучого політика. Але його перебування у владі виявилося сірим та непоказним.

До того ж, "сповзання" його партії пояснюється більшою мірою тим, що власне сам по собі цей проект був створений виключно як придаток до його президентської кампанії, а не для системної роботи з виборцями.

Команді "Сильної України" ще доведеться доводити, що вони вміють працювати над помилками, як після шкільного диктанту, і підтверджувати політтехнологічний креатив "час сильних".

"Прольот" партії Тимошенко - це невідворотний фінал серії кадрових помилок та популізму лідера і команди БЮТ. Нажаль, затьмарена біло-сердечними кольоровими ілюзіями, Юлія Володимирівна так і не зрозуміла, що втомила виборців. Питання, чи підніметься "Батьківщина" "з колін", - залишається відкритим.

Ну і на останок, декілька слів про регіоналів. На перший погляд, діюча влада вкотре не "підкорила" захід, але змогла відчутно посилити свої позиції. Насправді, головна перемога Регіонів у тому, що з "цілини" усунений найзапекліший конкурент - Тимошенко.

Також регіонали зрозуміли, що технологічний і інтелектуальний підхід до політики значно дієвіший за "клин-свиню", якою вони намагалися протаранити Галичину на президентській кампанії. Крім того в ПР зрозуміли, що Західна Україна це не будівельний майданчик, а швидше годинникова майстерня, в якій потрібно "налагоджувати механізм".

Повертаючись до переможців місцевої кампанії, якими, на авторову думку, стали губернатори, хочеться пояснити причини високого результату.

Не маючи ілюзій щодо можливостей бренду "Партія регіонів" на західноукраїнських електоральних теренах, вони обрали тактику "деполітизації" власних іміджів, а також сконцентрувалися на соціальних, економічних та гуманітарних проектах.

Приклад - Тернопільщина, в якій автор також побував під час кампанії. Губернатору Цимбалюку вдалося вигідно відпозиціонуватися під час перегонів - жодних акцентів на політику. Акцент - на проекти. Наприклад, "Бібліотека майбутнього" у Тернополі.

Інші статусні проекти - благодійні музичні конкурси і концерти.

Досить непогано відпрацювала на імідж губернатора програма відродження старовинних замків і будівництво сільських шкіл. Тільки за останній час вели в експлуатацію чотири довгобуди. Знаючи аграрну специфіку області, були задіяні механізми компенсаторів для виробників цукрового буряку.

Тобто певний причинно-наслідковий зв'язок між його діяльністю на посаді і результатами виборів є.

Для опозиції це повинно стати "дзвіночком". Будувати кампанії "на голій політиці" навіть у західноукраїнському регіоні буде все складніше. Звичайно, за умови, що західним областям будуть виділятися серйозні субвенції на інфраструктурні проекти, а на місцях залишатимуться тихі "господарники".

Більше того, якщо буде запроваджено "змішану" систему виборів - у мажоритарні округи потрібно йти з конкретними справами. Це пам'ятає кожен, хто брав участь у виборах 2002 року і раніше.

Західна Україна - це дуже "ласий шматок" на парламентських виборах у 2012 році. Зараз на ньому "обкаталися" декілька політичних проектів, але 2012 рік покаже, чи дійсно захід їм "по зубах".

Західний регіон виявився дуже непростим та неоднорідним середовищем, тому головна і найцікавіша "битва" за його електоральний потенціал розгорнеться вже дуже скоро, за рік.

Віктор Дибань, експерт GMT-group, для УП