Миссия Майдана-2

Виступи підприємців проти Податкового кодексу не просто зруйнували міфи, на яких трималася сьогоднішня влада, а й запустили "годинникову бомбу" під усю сучасну політичну систему країни.

Руйнація легітимності

Легітимність нинішньої влади, ступінь її визнання суспільством - трималася на трьох основних ідеологемах:

- сильна влада, для власного електорату;

- народ не підніметься, він деморалізований і у всьому розчарований, для "чужого" електорату та "противсіхів";

- стабільність і реформи, на експорт, перш за все, на Захід.

Саме на закріплення цих ідеологем і спрямовувалася діяльність правлячої команди.

Здавалося б, усе працює. Свої виборці вибачають підняття цін та тарифів, задовольняючись наявністю у владі "своїх", опозиція розбита й більшість громадян не вірить усім політикам, Захід дає гроші, що від нього й потрібно, закриваючи очі на порушення прав та свобод людини, а від Росії, начебто, відкупилися флотом та Табачником.

І тут стався "збій системи", який умить може зруйнувати всі здобутки нинішніх керманичів, досягнуті роками важкої політичної боротьби в такому ненависному для них конкурентному середовищі останніх п'яти років. Питання лишень у часі, коли "карточний домик" рухне.

Фактично зруйнували підвалини безтурботного існування так званої сучасної політичної еліти - ті, хто сформувався всупереч системі. Дрібні буржуа.

Команда Януковича таким нахрапом взялася втілювати свою політику, що її противники просто не встигали реагувати на всі дії влади. У результаті, захопивши всю владу, відразу після місцевих виборів біло-блакитні прийнялися на практиці втілювати те, що вони називають економічними реформами, "наріжним каменем" яких покликаний був стати Податковий кодекс.

Не буду його оцінювати з економічної точки зору, це питання радше до фахових економістів та власне підприємців.

Останні, а саме представники малого й середнього бізнесу, свою оцінку поставили. Вони зробили те, чого досі не вдалося всім опозиційним політикам. Вони згуртувалися, і вивели на вулиці десятки тисяч людей по всій країні. У результаті виявилося, що громадяни здатні на активні дії, влада не така й всесильна, а стабільністю зараз і не пахне. Тобто усі три ідеологеми легітимності ПР умить зруйновано.

Усе це дає підстави говорити про приреченість діючої влади.

Влада понад усе

Причина такого відвертого "проколу" біло-блакитних полягає в банальній переоцінці власних сил, "зацикленості" на ментальності одного регіону країни. Тобто нерозумінні основ буття всього українського суспільства.

Совкові переконання, що повнота влади гарантує вседозволеність та неминучий страх суспільства, зіграла з нинішньою владою злий жарт. В Україні, усупереч системі, сформувався цілий прошарок людей, які навчилися самі заробляти на життя, і не потребують дотацій від держави. Це і є ті, кого прийнято називати "середнім класом", чи "дрібними буржуа".

70 років роботи радянських колективістів не вбили в українського народу підприємливість.

А неочікувана для влади масовість протестного руху підприємців пояснюється тим, що визначити кількість середнього класу за теперішніх умов тіньової економіки практично неможливо. Адже важко підрахувати, а скільки ж заробляють дрібні підприємці.

Простіше кажучи, облікувати товар, увезений за хабар митнику, проданий покупцю за готівку, та підрахувати доходи, захищені хабаром податківцю - просто неможливо.

Проте, невже хтось вважає, що дрібний бізнесмен, не маючи політичного "даху", замість того щоб чесно платити податки, буде зацікавлений вести незаконну діяльність, побоюючись контролюючих органів? Звісно ні. Просто в умовах тотальної корупції він виживає як може.

Проте влада, навіть не спробувавши ламати систему в цілому, вирішили просто знищити один окремий прошарок, який не піддається контролю. Адже реальної боротьби з корупцією в Україні не ведеться. Радше навпаки - уся країна бачить на які цяцьки для небожителів ідуть податки.

Активність же середнього бізнесу цілком зрозуміла, у них забирають власну свободу; відступати їм нікуди. Той, хто навчився сам заробляти на себе, у кріпаки йти не захоче.

Керманичі країни, проґавивши спалах активності підприємців, тепер змушені рефлексувати. ПР, отримавши всю повноту влади, не має можливості "шукати крайніх", як це було поширено за часів неоднорідної помаранчевої влади. Діяти регіоналам потрібно швидко та ефективно.

Тому влада зараз реалізовує сценарії розколу й деморалізації руху підприємців, сподіваючись спинити подальші виступити більш ширших верств населення проти наступних запланованих чудо-реформ.

Зокрема, на сцені київського Майдану вже промайнули представники Української спілки промисловців та підприємців, очолюваної Кінахом, які начебто проти Податкового кодексу. Тільки виникає питання, чому сам Кінах, чи його карточка так справно реагувала на помахи руки Чечетова й голосувала за закон? Таке саме питання де Федерації профспілки України, адже її очільник і нардеп від ПР Хара теж віддав свій голос "за". А тепер ФПУ, начебто, підтримує заклики протестувальників.

Окрім цього, невипадково між групою переговірників із владою та іншими підприємцями-активістами виникають суперечності.

Усе це тільки початок. Важкий арсенал влада ще не включила.

Проте навіть можлива вдала спроба дезорганізувати рух протесту підприємців не відмінить очевидного. Допоки влада відкрито й цинічно дерибанитиме бюджет, розказуючи про "покращення життя вже сьогодні", суспільний рух протесту тільки нарощуватиметься.

Представники ж опозиції, якщо вони справді зацікавлені в процесі зародження справжнього громадянського суспільства, повинні, як мінімум, не робити вигляду, що вони в цій країні не перебували при владі та до нічого не причетні.

Цікаво, що окремі представники влади, очевидно, усвідомлюючи неминучий крах діючої системи, доводять, що є... справжніми опозиціонерами. Так вони намагаються зберегти дещицю довіри виборців, щоб за будь-яку ціну подовжити своє перебування у владі. Особливо на цьому фронті стараються Литвин та Симоненко, які все менше потрібні ПР.

Так, спікер парламенту під час місцевих виборів у політичній рекламі на всю країну назвав себе "не нормальним". Адже в телерекламі Народної партії чітко звучали фрази на кшталт "одним словом, до влади мають прийти нормальні люди". А хіба голова ВР - це не влада?..

Головний комуніст країни Симоненко без упину повторює тезу про те, що при владі зараз крупний капітал, але при цьому, не червоніючи, пояснює, чому його політична сила в коаліції: бачте, в іншому випадку в парламенті не було б сформовано більшості. То ж виходить, що головний комуніст відкрито зізнається, що його партія виступає основним рятівником влади крупного капіталу.

І чого тільки не зробиш заради влади.

Точка неповернення

Новий суспільний дискурс, що виник після старту акцій протесту підприємців, засвідчує, що в Україні таки сформувалася критична маса людей, здатних розрізнити бізнесменів, які справді на свій страх і ризик, це основа будь-якої підприємницької ініціативи, намагаються заробити гроші та створюють нові робочі місця - від тих, хто збирав стартовий капітал за допомогою біт, паяльників і інших підручних засобів, а потім шляхом реприватизації добився контролю над фінансовими потоками держави, і тепер гордо іменує себе бізнес-елітою.

До останніх можна віднести й представників комуністичної номенклатури, які на початку 90-х, оминувши "вишкіл молодого бійця", відразу ж сіли на фінпотоки.

Рух протесту малого та середнього бізнесу став генератором формування нової якості політиків.

Ера популізму закінчується. Настає час реальних політиків дії.

Адже цілком очевидно, що акції протесту переходять у політичну площину й торкаються інтересів усіх громадян, а не конкретного прошарку.

Ветувавши кодекс і заливши відповідальними за економічну політики тих же чиновників, що його розробляли, ситуації не змінити. Тому наступним етапом буде розростання руху протесту за рахунок інших суспільних груп, із подальшою його структуризацією.

Такий масовий рух, сформований знизу, здатен дати суспільству якісного, нового, авторитетного для більшості громадян лідера. А це вже напряму загрожує сучасній політичній системі в цілому, яка в таких умовах втрачає здатність до самовідтворення та консервації.

То ж, чи здатна нинішня так звана політична еліта вийти із системи, що її породила, та налагодити ефективний діалог із суспільством?

Наглядною відповіддю на це риторичне питання є купівля за бюджетні кошти для Януковича, президента однієї з найбідніших країн Європи, гелікоптера, утричі дорожчого за гелікоптери лідерів економічно потужних держав світу.

Народна мудрість учить, що "хто високо літає, той низько падає". Українські керманичі відірвалися від суспільства, дуже стрімко, злетівши на найвищу точку демагогії та цинізму.

До падіння залишилося...

Ярослав Макітра, політичний аналітик, для УП