Геростраты демократии с отбойным молотком

Листопад 2010 року є знаковим.

1-го листопада, наступного дня після місцевих виборів, у світі знову заговорили про зловісні масштаби електорального шахрайства в Україні.

22 листопада, за збігом обставин у шосту річницю Помаранчевої революції, на Майдані Незалежності в Києві розпочалася потужна акція протесту приватних підприємців проти кабальних пасток Податкового кодексу, народженого урядом Миколи Азарова й президентською більшістю Верховної Ради.

Інші події теж показові, хоч і менш значимі.

12 листопада президент Віктор Янукович призначив Віктора Балогу міністром із надзвичайних ситуацій. 23 листопада Іван Балога, рідний брат міністра, став головою Закарпатської обласної ради.

У цій картині абсурду, гротеску й протестів, на тлі погіршення соціально-економічної ситуації знайшлося місце для радісної президентської звістки про наближення "безвізової ходьби в Європу".

Насправді ж доморощені можновладці витискають Україну на цивілізаційне узбіччя.

От і географічний центр Європи - Закарпаття - мало не зомлів від кадрових нокаутів бізнес-групи з Мукачева, котра презентує себе як партія "Єдиний Центр".

Чому на узбіччя? У демократичному суспільстві державна влада формується легітимно - в умовах політичної конкуренції на чесних виборах.

Місцеві вибори 31 жовтня слугують вододілом.

Демократію в Україні знову підмінили правлінням багатіїв - плутократією, характерною для президентства Леоніда Кучми. Це - різновид олігархічного режиму, коли все за всіх вирішує тісне коло осіб, наприклад, партійна верхівка чи "сім'я" глави держави. У резолюції Європарламенту щодо України від 25 листопада, його описано евфемізмом - як "надмірну участь великого бізнесу в політичному житті".

Через профіцит жадібності та дефіцит інтелекту правляча групка багатіїв не здатна сьогодні засипати провалля в держбюджеті та Пенсійному фонді, приборкати інфляцію. Саме тому дрібних комерсантів і рядових споживачів зобов'язали наповнити "засіки Батьківщини", зберігши крупному капіталу податкові індульгенції, відставним сановникам шикарні пенсії тощо.

Водночас тихцем збільшили зарплату тілоохоронцям, точніше - правоохоронцям. Чиновників же налякали можливими скороченнями у свіжій порції розмов про адміністративну реформу, а простолюд - збільшенням пенсійного віку. Про такі афери, як бартерна комбінація "дешевий газ в обмін на флот", незручно й згадувати.

Відновлену плутократичну модель в Україні прикрасили суспільно-політичні та соціокультурні явища, які добре знані ще з доби середньовіччя. Це - трайбалізм, непотизм, порнократія, фаворитизм.

Трайбалізм виявляється у формуванні органів державної влади на основі кланово-територіальних зв'язків. Варто лише зазирнути до біографій столичних і регіональних посадовців.

Згідно з конвенцією ООН про корупцію, яка чинна для України з 1 січня 2010-го року, "конфлікт інтересів" є нездоланним бар'єром при відборі державних службовців. У розвинутих країнах вищі чиновники не сміють роздавати керівні посади родичам. Завдячуючи попередньому президенту Віктору Ющенку, який теж "вів Україну в Європу", непотизм запам'ятався пересічним українцям у ширшому обсязі - кумівстві.

Урешті решт Ющенка відправлено на солідну президентську пенсію, проте його любі друзі та кумове у фаворі. Років шість тому вони зійшли на владний олімп на гребені боротьби з фальсифікаціями народного волевиявлення. Тепер вони знов "на конях", у результаті тої ж фальсифікації, хоч і рівнем нижче - на місцевих виборах.

Наче в знаменитій кінокомедії "Весілля у Малинівці", сірий кардинал і кризовий менеджер ненависного "помаранчевого режиму", умить змінив головний убір, і легко отримав хлібне місце у ворожому таборі "біло-синіх".

Там кадрового голоду не спостерігається, але є нагальна потреба в одіозних призначенцях, маститих флюгерах, гострозорих кураторах рідних і нерідних областей. Тож проводяться кастинги на роль герострата демократії та його разове використання в якості відбійного молотка для надтріснутого моноліту парубків із донецького степу.

Дарма била в дзвони "вертикаль влади" в особі Закарпатської обласної організації ПР про чисельні факти прямого підкупу виборців "Єдиним Центром". Зі свого боку, "Єдиний Центр" викрив підробки виборчих протоколів на замовлення спонсорів двох квазіпартій - Партії угорців і Демократичної партії угорців. Їх робили "прохідними" вже після виборів.

Тепер усі вони браття - регіонали, єдиноцентристи, "угорці", а не тільки ті, що мають прізвище Балога - Віктор, Іван, Павло.

Логічно, що обласну раду очолив середній брат. Старшому важкувато поєднувати два пости - міністра й голови облради, хоч Верховній Раді не тяжко узаконити цю надзвичайну ситуацію як виняток. Молодший брат навряд чи буде чекати до наступної каденції, скоріше - вакансії голови облдержадміністрації.

На щастя, Україну ще не повністю вразив вірус порнократії. "Правління блудниць" притаманне ранньому середньовіччю. У 904 - 963 роках багатії домагалися обрання Папою Римським своїх коханців, друзів, родичів. Наразі прикладів обмаль, хіба що кульгаве порівняння з головою якоїсь там ради.

Незрозуміло лишень, навіщо головам облради - акулам бізнесу в Донецьку, Мукачеві, деінде - ще й зарплата від держави з величезним доважком: 15% за вислугу років, 90% "за особливий характер роботи", преміювання 60% окладу. Чималенька й матеріальна допомога - середньомісячна платня.

Щедрі закарпатські браття-депутати не пошкодували тих грошей державних: "за" проголосували 100 із 104 депутатів. Навіть кілька опозиціонерів із партії "Батьківщина" долучилися.

У шкільних підручниках історії гарно описані абсолютні монархії, коли домінував фаворитизм і продавалися державні посади. Першу скрипку грали віддані монарху люди, без огляду на їхні управлінські здібності. Дуже таланило інтимним партнерам, як-от: утриманцям, які, на відміну від проституток, фінансувались одною особою.

Як зазначив Європарламент, місцеві вибори в Україні 31 жовтня "не встановили нового позитивного стандарту". Про легітимність значної частини депутатів місцевих рад говорити не доводиться. Комусь купили мандат на "мажоритарці", когось виставили фронтменом, а щоб "рухався" потрібний список, докинули голосів постфактум. Хто скільки зміг. Аж поки контрольний пакет не опинився в одних руках.

Ох, ці знайомі віражі на прадавній спіралі!..

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Ужгородський національний університет, спеціально для УП