Камо грядеши? К сетевой демократии, конечно же!

Податки, вибори, корупція, протести, Майдан - час рікою пливе, нас із собою несе. Куди?.. Скільки людей можуть упевнено сказати, куди ми пливемо?

Багато хто щиро недомислювався, коли вперше побачив: пливемо до мережевої демократії (МД). Хоч напрям визначений гранично ясно, ми не хочемо навіть поцікавитися: чому це маємо туди прямувати? Хто в нас спитав, куди нам треба? "А мне в Одессу надо позарез!"

А ніхто в нас про це не питав!

І далі ніхто не буде питати - допоки залишаємося об'єктом історії, і не хочемо (чи не можемо?) стати суб'єктом: не просто плисти за течією, а ще й гребти туди, де нам краще.

Мережева демократія в європейській цивілізації невідворотна тому, що вирішує кардинальну суперечність між інформаційним суспільством, як мережевою спільнотою, та ієрархічною конструкцією чинних держав.

Горизонтальна МД іде на заміну вертикальній моделі влади, яка від середини минулого століття виродилася у псевдодемократію. Наразі - "телевізійна" демократія.

І МД прийде досить швидко, як на історичний час: протягом 7-10, максимум 15 років. Такий прогноз випливає з прискореного розвитку мережевих технологій. А ще - зі швидкого поширення їх застосування в державному управлінні в таких країнах як США, Німеччина, Естонія тощо.

Здавалося б, навіщо їм, маючи такі статки, ця морока - мережева демократія?

Та вони, на відміну від українців, дбають про майбутнє: своє, дітей, онуків. Вони бачать, що розвиток суспільства прискорюється з неймовірною швидкістю, а управлінські процеси старих демократій не встигають за плином часу. Там бачать, що ієрархічна структура вичерпала резервів прискорення, бо вона створювалася для представницької демократії неспішної паперової епохи.

Модерним націям загрожує нестача банальної ефективності взагалі. І передовсім - ефективності управління.

Згадаймо, що вертикальна модель свого часу виникла, як відповідь на неможливість здійснення прямої демократії: внаслідок зростання кількості громадян, що мали право голосу.

Ієрархія має свої відомі переваги, і свої, ще мало усвідомлені в нас, недоліки. З точки зору суто технологічної ефективності її головний недолік полягає в тому, що управлінські рішення виробляються вузьким колом осіб без залучення масового інтелекту. Чим вужче коло обраних, тим менший сукупний інтелект, тим гірше якість рішень.

Разом із тим, успішність західних демократій вимірюється не лише економічною ефективністю. Демократичні держави дбають про права людини, про гуманітарну основу, яка зобов'язана сприяти не тільки свободі, а й справедливості - забезпечувати громадянам однаковий рівень політичних прав.

І ось максимально демократичні стосунки всередині всесвітнього павутиння - гранично контрастують із застарілою ієрархічною структурою держав.

Інтернет-мережа, яка охопила практично всі домогосподарства ЄС, наочно демонструє переваги горизонтальної самоорганізації спільнот, а також надає реальні можливості найсправедливішої, прямої демократії. Якщо ж технологічна можливість з'явилася, то вона, раніше, чи пізніше, буде використана. Тому в ЄС питання вже переходить від самої можливості чи доцільності впровадження до другого поверху: темпів і форм її запровадження МД.

Ухилитися від аналогічного шляху Україна може тільки за двох нещасних випадків: встановлення жорсткої диктатури з тотальним контролем інтернету, або ж - у разі технологічної катастрофи, яка відкине суспільство до індустріальної епохи. Якщо виключити ці два нещастя із прогнозу, то нам також уже час вирішувати питання про форми й темпи просування до мережевої демократії.

Ставити й вирішувати ці питання потрібно вже сьогодні.

Адже маємо дев'ять мільйонів щоденних користувачів мережі, і майже два з них - із широкосмуговим доступом. Це означає, що за пару років Україна сягне теперішнього середньоєвропейського рівня інформатизації суспільства.

Але ж, протягом нашого "сходження" до цього рівня, європейські демократії суттєво просунуться далі. І щоби стати врівень з ними, Україна змушена буде розпочати новий виток наздоганяння - і наш Ахілл буде наздоганяти черепаху до нескінченності.

Отже, час поставив питання таким чином: або технології затягнуть нас, колись і якось, до мережевої демократії, або ми скористаємося сприятливою течією, наляжемо на весла, і скорегуємо швидкість та напрям свого руху задля отримання максимального результату. Мені особисто, наприклад, не подобається весь час пасти задніх, дихати курявою, що залишають нам передові демократії. Не хочу таку безнадійно перспективу - завжди наздоганяти - залишати дітям і онукам.

Якщо разом зі мною ще хтось не хоче, може, зініціюємо ривок на фініші?..

У разі успіху Україна не буде без кінця гнатися за хвостом європейського потягу, а за кілька років зможе потрапити до його складу - і не останнім вагоном. Треба взяти до уваги, що конструкція - і Конституція - Мережевої Держави буде принципово іншою. Багато структур ієрархічної епохи просто випадуть, інші кардинально змінять функції й взаємозв'язки. Сконструювати цю принципово нову, Мережеву Демократію - достойна, проривна українська робота світового рівня. Як для фахівців - ІТ-ишники, юристи, соціальні психологи, так і для всього активу креативного класу.

Фактично, лише такий ривок надає нам гідну, дійсно європейську перспективу. Він життєво потрібен для вирішення всього пакету внутрішніх проблем, які загострюються прямо на очах.

Можливо, найгостріша з них - відсутність дійсної політичної еліти. Чинна "еліта" відверто демонструє всі ознаки антиеліти: як моральні, так і інтелектуальні. Одностайна незалежність влади й опозиції від виборців свідчить про презирство до народу фактично всіх партійних "півнів" української верхівки. Її згубний цинізм уже став очевидним, і одного тільки цього цілком досить, щоби найшвидше усунути всю верхівку, як небезпечне для суспільства потужне джерело аморальності.

Навзамін має прийти дійсна еліта - в основному з позапартійного середовища креативного класу. Але політична еліта не може сформуватися без Великої української мети.

Такою метою може стати перспектива першими в Європі створити державу Мережевої Демократії.

Мабуть, тут не треба доводити, що вільна країна з ефективною державою й українськими ресурсами досить швидко вирішить більшість застарілих соціальних, психологічних і духовних проблем своїх громадян, разом із підвищенням моральних стандартів. Отже, отримаємо всі підстави пишатися не тільки своєю країною, але й своєю Державою.

Головним джерелом зростання продуктивності стане сприятливий інвестиційний клімат: передбачуваність законодавчих змін, прозорість влади й викорінення корупції. Друге джерело - кардинальне підвищення якості управлінських рішень внаслідок підключення масового інтелекту до їхнього вироблення. Третє, а може й перше - ефект самоосвіти й вивільнення здібностей громадян, які отримають перспективу особистого розвитку внаслідок справедливих і рівних критеріїв кар'єрного зростання.

Усе разом швидко забезпечить суттєве зростання добробуту кожного працюючого й гідний рівень соціальної допомоги непрацездатним.

Якщо хтось вважає такий стан речей утопією чи фантастикою, нехай подивиться на Швецію чи Фінляндію: живуть, як люди, хоч чорноземів, вугілля, газу, урану, велетенських заводів і сотень шахт у них немає. Але й олігархів немає, і соціальної прірви між найбагатшими й більшістю посполитих - також немає.

Може, і ми спробуємо?

Олександр Тертичний, спеціально для УП