В поисках "Майдана"

Майдан, як і шість років тому, знову перетворився на головну авансцену та серцевину життя країни.

Доволі символічно, що невдоволені діями влади громадяни вийшли на головну площу столиці саме у День Свободи. 22 листопада, рівно шість років назад, на Майдані Незалежності розпочалася Помаранчева революція.

Втім, якщо ще минулої осені цю дату сяк-так відзначали й на державному рівні, то Ганна Герман напередодні заявила, що влада не буде відзначати річницю Помаранчевої революції. Мовляв, "заходи до Дня Свободи - це якось по-радянськи".

Зате пафосні святкування, влаштування парадів та різного роду заходів з нагоди відзначення різноманітних дат "комуністичного совдепу" під патронатом і за участю влади "якось по-радянськи" Банковою не сприймаються...

Така позиція Адміністрації президента несподіванкою не стала. Однак, в черговий раз продемонструвала недалекоглядність нової влади.

Власне, Януковича ніхто не змушував виголошувати палких промов чи приймати участь в святкових заходах. Але влада має бути свідомою того, що ігнорування, намагання дистанціюватися від подій 6-річної давнини не стерли "майдан", як метод висловлення власної позиції, зі свідомості народу.

Президент же знов втратив можливість продемонструвати міжнародній спільноті та громадянам власної країни, що політик Янукович змінився, зазнали змін його цінності та світогляд...

Як наслідок, повернувшись з Брюсселю, де глава держави брав участь у саміті Україна-ЄС, на Віктора Януковича чекав новий Майдан - податковий...

Цього разу поділ на "схід" і "захід", що так часто брався політичними силами на озброєння в брудній вітчизняній політичній боротьбі, втрачає свою актуальність. Проти владного катка виступили люди з усіх куточків країни.

Втім, новий Податковий кодекс, який стане зашморгом та унеможливить продовження діяльності для значної частини країни, за великим рахунком, являється лише приводом для виходу на вулиці десятків тисяч громадян.

За дев'ять місяців володарювання Партії регіонів, приводів для майдану було більше аніж досить.

Хоча, прийшовши до влади, Янукович демонстрував велику налаштованість на здійснення реформ. Складалося враження, що новообраний президент прагне увійти в історію країни як чи не найбільший реформатор.

Втім, наразі "реформування" більше схоже на намагання убезпечити власне знаходження при владі, побудувати стабільний, ручний режим, аніж докорінно змінити систему, забезпечити необхідний баланс стримувань і противаг.

Так, з усіх анонсованих владою за цей час реформ реалізовано лише одну - судову, яка за зовнішнім фасадом насправді приховує лише узалежнення судової гілки влади в країні від волі "господаря".

Більше того, Конституційний Суд в нових умовах повною мірою перетворився на ручну іграшку та орган, що обслуговує інтереси влади. Непослідовність рішень та двозначність у трактуванні правових норм цією інституцією вже нікого не дивує.

Власне, створення коаліції стало можливим лише завдяки рішенню Конституційного Суду, який, всупереч своєму ж рішенню дворічної давнини, узаконив формування більшості шляхом входження до неї депутатів на індивідуальній основі - так званих "тушок".

Як наслідок, "тушки" стали закономірним явищем на місцях, паразитуючи та спотворюючи волю місцевих громад.

Останній приклад винахідливості Конституційного Суду - відміна конституційної реформи та повернення до Конституції, що була чинною до 2006 року.

Відповідно до наступних роз'яснень КСУ, чергові парламентські вибори мають відбутися в 2012 році, а не в 2011, як б це мало бути згідно положень нової-старої Конституції, в якій закладено чотирирічний термін повноважень парламенту.

Втім, на думку суддів, це б суперечило та спотворювало волю виборців, які делегували Верховній Раді свої повноваження на п'ятирічний термін. Парадокс! Адже за логікою того ж таки КСУ, повернення президенту "кучмівських" повноважень рішенням суд волю виборця не спотворює...

Подібна амбівалентність є характерною для влади в цілому. Вона не те, що не реагує - вдає, що й не помічає як запитів суспільства, так і позиції тих, хто називає себе опозицією.

Добре помітно це на прикладі голосувань у Верховній Раді. Практично всі поправки, що вносяться опозицією, нехтуються. В принципі, влада на те й є, щоб бути владою, однак владою у дійсно демократичній країні, країні, де система стримувань та противаг існує не лише на папері...

Втім, як влучно зауважив один із депутатів, "Верховна Рада однині не місце для дискусій"...

Розгляд ключових для країни законопроектів перетворився на просту формальність, яка може й не передбачати всебічного обговорення.

Не краща ситуація і з станом дотримання конституційних прав та свобод українців, зокрема свободи слова. Щоб не бути голослівним, пропоную порівняти позиції України в щорічному рейтингу свободи слова, здійснюваному авторитетною міжнародною організацією "Репортери без кордонів".

За основу було взято дані за 2004-2010 роки, які найкраще символізують стан свободи слова в країні до Помаранчевої революції, протягом президентства Ющенка та після приходу нової влади.

Як бачимо, протягом останніх п'яти років відбувалося стабільне покращення позицій України. Однак, в 2010 році країна практично повернулася до показників 2004 року, коли країною керував Леонід Кучма.

У своєму цьогорічному звіті "Репортери без кордонів" охарактеризували рейтинг України як "важке падіння" та "історично низький рейтинг".

Організація вважає, що Україна розплачується за численні факти порушень свободи слова, які розповсюдилися по всій країні з лютого 2010, коли Віктор Янукович був обраний президентом.

Крім того, в організації переконані, що в Україні спостерігається тенденція до повернення в ЗМІ цензури, особливо на телебаченні і радіо. Цензура і серйозний конфлікт інтересів ставлять під загрозу плюралізм думок у ЗМІ в Україні, переконані "Репортери".

Ще одна ініціатива нової влади - боротьба з корупцією. Transparency International визначає власний щорічний рейтинг країн за рівнем корупції.

Transparency International констатувала у своїй доповіді, що "корупція залишається дуже серйозною проблемою для України". Як бачимо, на фоні "помаранчевих сподівань" позиції України в рейтингу дещо покращувалися. Але минулого року сягнули своєї критичної точки.

Після приходу до влади Віктора Януковича спостерігається певне покращення позицій - Україна піднялася на 11 позицій й посідає 134 місце зі 178 країн.

Покращення позицій України можна пояснити як певними заходами влади, так і значною декларативністю оприлюднених заяв та ініціатив. Варто зауважити й те, що сьогодні проглядаються тенденції до використання владою боротьби з корупцією в якості інструменту для зведення рахунків з численними політичними опонентами.

Доволі цікаво було б прослідкувати динаміку показників України, що засвідчують рівень людського розвитку в країні.

Необхідно відзначити, що індекс розвитку людського потенціалу вираховується ООН на основі аналізу даних ВВП на душу населення (визначається в кінці року; тобто позиція країни в поточному році вираховувалася на базі показників попереднього року) очікувана тривалість життя, рівень освіченості населення.

В 2010 році показник України сягнув 69 сукупної позиції із 169 країн. Наразі це один з найвищих показників країни за час перебування в рейтингу. Це дозволяє Україні перебувати в групі держав із високим рівнем розвитку.

Варто зауважити, що ще починаючи від президентства Кучми в цілому проглядається поступове покращення позицій України. Водночас, якщо при Кучмі Україна рухалася вгору більш інтенсивно, то при "помаранчевих" відбулося зниження динаміки, хоча показники залишалися вищими.

Яке місце посяде Україна в 2011 році наразі невідомо, однак, окремі ініціативи влади, зокрема щодо Податкового кодексу, можливого підняття пенсійного віку при середній тривалості життя в Україні у 68 років, оптимізму й підтримки соціуму не викликають.

До цього варто додати й у надцять разів підвищення вартості тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема воду та газ, а також перелік платних послуг для студентів, школярів та дітей, що відвідують дитсадки....

На стан суспільних настроїв певною мірою вплинули й місцеві вибори, точніше, процес та атмосфера в яких вони відбувалися. Після помаранчевої революції країна пережила не одну виборчу кампанію, однак жодна з них не супроводжувалася такими масовими звинуваченнями в фальсифікаціях як під час останніх місцевих виборів.

Влада намагається себе убезпечити... В ЗМІ, які є одним із механізмів забезпечення безпеки влади, все частіше спостерігаються тенденції до одностайності та оптимізму...

Ранкову гімнастику, розважальні ток-шоу "під каву", змінюють програми про народну медицину, битви екстрасенсів, мильні опери, концерти та танці із зірками. Одним словом, країна співає та танцює...

На цьому фоні серйозна політична, економічна проблематика стає дурним тоном. Натомість отримуємо доволі рейтингові три варіанти "Свободи слова", - видовища, яке окрім того, що являє собою суцільний балаган, дає більше незрозумілих, нікому не потрібних запитань, аніж відповідей.

За неповні 9 місяців правління нової влади в країні яскраво вимальовується прагнення владної команди до копіювання російського варіанту керованої демократії.

Їй потрібен "слухняний" громадянин, конформіст, що не чинить опір владі, приймаючи будь-які її рішення як даність.

На щастя, до цього владі ще далеко. Податковий майдан чергове тому підтвердження.

Президент Ющенко, при всіх його недоліках, намагався вибудовувати демократичну країну, бути главою демократичної України. Наразі ж складається враження, що країна повертається в систему з режимом, що був до 2004 року. Із своїм "майданом"...

І скільки ще потрібно таких майданів?

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП