От Бога ли нынешняя власть?

23 червня цього року громадянин Ядуха із Хмельницького публічно заявив, що нинішня влада країни "послана Богом".

А якщо дослівно то це прозвучало так: "Ця влада - від Бога. А тому потрібно у бік відкинути політичні вподобання і працювати на її авторитет...".

До цього можна було поставитись по-різному: мало ж що нині люди кажуть. Якби не врахувати того, що пан Ядуха насправді є не хто інший, як колишній голова колгоспу із села Баламутівки Ярмоленецького району Хмельниччини, а також колишній голова Дережнянської райдержадміністрації, котрий добряче "підгорів" на виборах 2004 року і серйозно потерпав за те, що доведеться за гріхи відповідати перед законом.

Але Всевишній, схоже, відібрав розум у "помаранчевих" і вони все спустили на гальмах, забувши про всякі бісівські витівки Василя Степановича.

Тепер же, із березня нинішнього року, висвячений указом глави держави на пост керівника обласної держадміністрації, на четвертому місяці свого правління на Хмельниччині, пан Ядуха, мабуть, прийшов до висновку, що він уже в раю.

Тому богомільно склавши руки поперед себе, закотивши очі до стелі, перед десятками людей, які зібралися на засідання колегії облдержадміністрації, пристрасно і з пієтетом проголосив, що Янукович та його команда послані нам самим Господом Богом.

Думаю, що тут просто таки великого промаху припустилася УПЦ Московського патріархату, яку, очевидно, за головну церкву в Україні визнає глава держави, судячи з того, що він відвідує лише її храми, зустрічається виключно лише з керівниками тільки цієї однієї конфесії, позаяк до цих пір не підняла слова Ядухи на свої амвони.

Грандіозний прокол, на моє переконання, допущено і службою Ганни Герман, яка упустила змогу розкрутити цей міф аж до самих небес.

Церква споконвіку проголошує, що всяка влада від Бога. Тобто, та, яку заслужив сам народ. У нашому випадку, за котру проголосувала начебто більшість  виборців.

Коли все це дійсно так, тоді, скажімо, правицю народного депутата Чечетова, за помахом якої на засіданнях Верховної Ради тепер творяться всі без винятку закони держави, треба проголошувати святим перстом.

Тоді й, либонь, пана Кернеса всі харків'яни мають визнавати за помазаника Божого і молотися повсякчас за його здравіє. В одночасі забувши всі його гріхи колишні й теперішні. І ніхто й не повинен, очевидно, навіть помислити про те, щоб позбавити його цього поста.

Якщо всяка влада від Бога, що проголошує Святе Письмо і найвищі церковні канони, тоді як, скажімо, зрозуміти бурхливі події 27 квітня, коли в парламенті відбувалося вікопомне голосування щодо продовження оренди Чорноморського флоту в Севастополі?

Чи було, наприклад, гріхом поцілити тухлим яйцем у розфуфирину зачіску Героя України Литвина, який з усіх сил старався швиденько, під "бронезахисними" парасольками охоронців, здати державні інтереси нашої країни на користь сусідньої держави, чи ні?

Адже мітили в нього не просто громадяни, а високопосадовці, такі ж як і він, відповідно до чинного законодавства, державні діячі. Себто, теж влада...

У чиїх діях було більше помислу Всевишнього: тих, хто згуртувавшись за практичним інтересом, через отримані керівні пости у владі, великі грошові винагороди зраджували національні інтереси держави, чи ті, котрі через своє малочисельне безсилля перешкоджали цьому хуліганськими діями?

Хто спокусив - Бог чи диявол - парламентську більшість, яка цими днями прийняла людожерний Податковий кодекс?

І на чиєму поводі, волов'язі від цих надлюдських сил ходить нині перший віце-прем'єр Клюєв, який одноосібно вирішив, що на вимогу протестуючих мас підприємців буде відмінено цілий ряд статей щойно прийнятого як закон Податкового кодексу?

Невже його влада вища за владу Верховної Ради? Навіщо ж тоді тратяться величезні суми державних коштів на проведення засідань парламенту, коли, виявляється, все залюбки можна вирішити на килимі у пана Азарова? Одну статтю зняли, іншу записали. Відповідно до того, хто і з ким та як домовився.

Засновник американської держави Авраам Лінкольн свого часу сказав: "Кожний розуміє свободу по-своєму. Вівця, яку пастух вирвав із пащі вовка, уявляє свободу як порятунок життя. А вовк, у якого відняли вівцю, розуміє свободу як "роблю, що хочу...".

На жаль, саме оця вовча психологія і хибне уявлення про свою всемогутність підмочують, буквально на корені гублять авторитет влади. І тому вона доволі часто виглядає не як помисел Всевишнього, не як від Бога.

Скільки разів на показ вельми богомільний Віктор Ющенко зраджував, буквально топтався по Конституції у великих і малих своїх справах. А хто-хто, Конституція справді ж мала б бути для всіх нас Святим Письмом. І насамперед для її охоронця, всенародно обраного Гаранта Основного Закону.

Коли на зміну помаранчевій владі прийшла нинішня, яка повсякчас натхненно і гаряче за боговідступництво критикувала своїх попередників, подумалося, що нарешті настане час справедливості. Що буде так, як про те писав у своєму посланні Апостол Петро, який найбільше висловився щодо створення та існування інститутів держави.

Основна ж суть його постулатів зводиться до ось цього вислову: "Всіх шануйте, братство любіть, Бога бійтесь, царя шануйте." (1 Петра 2:17).

З усім згоден. Але як тільки згадаю про наших царів, на душі аж зашкварчить.

Із Леонідом Макаровичем, приміром, доводилося зблизька знатися ще з комуністичних часів. Коли був слухачем ВПШ при ЦК КПУ, запам'ятав приїзд до нас на лекцію товариша Кравчука в якості завідувача відділом ЦК, його блискучий пропагандистський виступ.

Чомусь найбільше запам'яталися його слова проти Володимира Висоцького: "Цього хрипливого ми скоро далеко відправимо...".

А в пору літніх канікул кумир мільйонів зненацька помер...

Відтоді для мене чомусь завжди здається, що це начебто товариш Кравчук особисто причетний до смерті геніального співця народу. Хоча насправді Леонід Макарович ніякого відношення до загибелі ідола мас не мав. І свої гарячі, пристрасні слова проти Висоцького, розумію, він сказав від імені партії, яку представляв, любив, інтереси якої відстоював...

А ось і по нині не можу в душі відділити Леоніда Макаровича від цієї великої втрати багатьох народів. Так що для мене він не міг стати царем, як кажуть, на всю голову...

Із Кучмою довелося разом і чарку випивати, і похвали попервах від нього чувати. Але вся "дружба" скінчилося після того, як 1997 року у редагованій мною російськомовній газеті "Правда Украины" вийшла моя стаття, озаглавлена "Затрещена общественному вкусу".

Коротко суть її така. У тоді заснованій Гордоном газеті "Бульвар", яку він почав розкручувати, друкувалася відверта, як на мене, похабщина. Буквально в заголовки виносилися, даруйте, розміри дітородних органів відомих артистів і таке інше. Аби, мабуть, привабити читачів.

Однак перша леді держави відважилася перше своє інтерв'ю дати якраз цьому тижневику. Тоді ж у йому з'явилися і перші знімки дочки глави держави. До цього їх ніхто і ніколи не бачив.

А я й візьми та напиши, що треба, мовляв, бути людиною без смаку, аби відважитись на інтерв'ю для такого видання. Позаяк, для того, щоб ознайомитись із ним треба, взявши газету до рук, мимоволі перегорнути 15 сторінок (інтерв'ю займало розворот - 16-17 сторінки), на яких є такі дивні заголовки.

І видав усі, які значилися в тому номері: "У Кіркорова довший, ніж у Морозова..." і так далі, і в такому ось дусі...

Наступного дня з Адміністрації президента мені передали, що Кучма велів переказати: я відтепер його особистий ворог...

Із Віктором Ющенком, коли він був головою Національного банку, ми приятелювали і доволі часто поспіль із друзями їздили до лазні. Я неодноразово бачив короля, себто "царя", голим, а тому особисто для мене він ніяк не міг бути месією...

Що ж стосується останнього нашого "всенародного вождя", то ніяк він у душі не перетвориться на ікону. На цей п'єдестал не пускають "гріхи", якими я вважаю і цинічну відверту крадіжку в держави Межигір'я, і 50 мільйонів гривень на укладку асфальту по асфальту для персонального золоченого під'їзду до маєтку тоді, коли у тисячах сіл цієї пори люди не можуть через бездоріжжя під'їхати до цвинтарів, щоб похоронити рідних.

І "скромність" щодо облаштування хоромів для себе одного з найцінніших порід дерев. Напевне ж, за державний кошт, або за так званий "чорну готівку".

Що це все як не корупція в найвищих масштабах?

Ну, не "безсрібник" Вацлав Гавел наш Віктор Федорович, не скромник Нельсон Мандела донецький пан Янукович. А іншого "царя" мені й не потрібно...

Тому, коли почув слова Ядухи про "послання Богом" команди Януковича, подумав, що чоловік явно перегрівся на сонці (це ж був якраз зеніт спекотного літа). А нині хотів би запитати хмельницького очільника влади таке:

- Що він, неборака, думав минулого тижня, коли розлючений десятитисячний натовп підприємців, не дочекавшись на нього, голову обласної держадміністрації на площі, з дикими криками, улюлюканнями враз ринувся до приміщення будинку рад?

Коли затріщали під напором невимовної людської люті величезні дубові двері, посипалися вікна, і охорона прикриваючи його тілами, драними одіялами, на яких спали сторожі, аби не помітили люди, собачими стежками випровадила у двір. А за тим стрімголов, на днищі авто (замало не в жіночому платті та в парику) вивезла за межі міста... Щоб бува народ не розтерзав...

Чи переконаний він і нині в тому, що Янукович, його команда, в тому числі і він, Ядуха, сам, як намісник президента у подільській області, є посланцями Бога?

Олександр Горобець, для УП