Время горячих сердец

Шість років тому вночі з 21 на 22 листопада через координаторів Пори і Чистої України передавали повідомлення: "Збір на 8-му ранку на метро КПІ". Тоді зовсім не вірилося, що з того вийде щось путнє. Ну хто, скажіть, буде сидіти, не спати, чекати на дзвінки, і почує заклик про вихід на протести в 4-тій годині ночі?

Зрештою, після безсонної ночі їхав кудись лише через те, що не міг інакше. Віра, настрій, підйом. То все з'явилося згодом. А о 8-мій ранку 22 листопада переповнювали доволі сумні почуття - розпач, біль, образа, страх, чисто дитяче бажання розплакатися в мамине плече. Але не було поруч мами. Та й не могла вона допомогти, бо була в такій самій ситуації.

Ці всі почуття забулися за три години, коли побачив, що на Майдані ще десь півсотні тисяч тих, кому не байдуже. Забулися зовсім, ніби й не з них все починалося. І прийшли на згадку лише сьогодні.

Розпач

Бо саме вони переповнюють тих, хто першими пішли на Майдан зразка 2010 року.

Малий бізнес поставили в ситуацію, в котрій можна почувати лише розпач і безнадію. От підприємці й зробили єдине що могли в такій ситуації. Почали протестувати. Не тому, що вірять в перемогу, а тому, що не можуть інакше. Бо прекрасно пам'ятають, як воно було за "Азаровщини" в "буремних" 90-тих.

Бо знають, що Податковий кодекс імені Тігіпка-Азарова то для них вирок. Вирок про втрату практично всього, що заробили важкою і довгою працею.

Але вони, як і студенти в 2004, протестують не лише за себе. А за всіх нас. Бо оті вісім томів даремно зіпсованого паперу наближають народ до стану мовчазного бидла, в яке його постійно намагається перетворити влада. Стану, в якому єдине що залишається громадянам - відбувати феодальну повинність. А в разі чого, сподіватися, що дяді "зверху" все "порішають". Порішають. На свою користь.

Саме тому протести проти кодексу це не просто боротьба за єдиний податок. Це боротьба за громадянські права й свободи, за можливість гідно жити і чесно заробляти. Боротьба за всіх нас.

А те, що вона зовсім не бутафорська яскраво демонструють міліцейські перепони на шляху протестуючих до Києва, відключення гарячої лінії асоціації підприємців, острах в голосі можновладців, коли вони говорять, що вимоги протестуючих безпідставні, а Податковий кодекс - найліберальніший в Європі.

Карма

Оте тремтіння, до речі, теж вже колись було. І те, що все знову почалося саме 22 листопада, і якраз в той рік, коли від влади пішли всі, хто зіпсував досягнення Помаранчевої революції, наводить на думку про долю.

Долю довести до логічного кінця те, що не було зроблено в січні 2005-ого. Тоді не зробили дві кардинальні речі - не пояснили політикам, що вони таки слуги народу, і не зрозуміли самі, що порядок в країні - то не один Майдан, а щоденна громадська робота. Через те й страждали. Тепер здається, прийшов час зробити незроблене.

(Р)Еволюція

Найкраще в цій ситуації навіть не те, що кілька сотень малограмотних юридичних норм змусили людей протестувати. І навіть не те, що вони запросто об'єднали країну, котра зараз від Львова до Донецька вся спільно протестує проти кодексу.

Найкраще те, що люди зібралися самі, без політиків, без PR-кампаній, тоді, коли на це вже ніхто й не сподівався. Їх мало? Це лише одна суспільна група? Так. Але це група найктивніша та найініціативніша. Вона навідріз відмовляється приєднуватися до яких-небудь політиків чи партій, натомість пропонуючи всім приєднатися до себе.

Якщо згадувати Маркса, то це майже хрестоматійний "клас для себе". Саме той, котрий здатен робити революцію. Не жовтневу, не лютневу, не кольорову і не квіткову. Справжню. Таку, що міняє мислення, стиль політичних відносин і якість життя. Ту, що не довели до кінця в 2004.

Шлях

В цьому сенсі боротьба проти кодексу - то лише початок довгої дороги до змін. Аби пройти її успішно і до кінця вже зараз треба залучити до дії студентів, геть затурканих міністерством імені Табачника.

Активізувати робітників та офісний планктон, над котрими нависає загроза нового Трудового кодексу, ще страшнішого за податковий. Знайти в своєму середовищі гідних представників власних інтересів. Розробити програму антикодексівських дій та альтернативних пропозицій.

Пояснити всім, хто зараз протестує в Києві та обласних центрах, що задля відстоювання власного інтересу потрібного не просто вийти кілька разів на Майдан, а напружено і постійно працювати в підприємницьких асоціаціях, громадських організаціях чи групах тиску.

Тоді, незважаючи навіть на долю Податкового кодексу, ситуація в країні справді зміниться на краще. І назавжди. А замість розпачу прийде віра в країну і впевненість у власних силах.

І вже ніхто не зможе засумніватися, що день Свободи - то справді свято.

***

23 листопада прийду на Майдан. Хай навіть на трошки, хоча б після роботи. Але прийду. Бо не можу не підтримати людей, котрі відмовилися ставати бидлом. Бо й самому набридло бути жертвою в грі в наперстки, якою вже давно стала наша політична система.

А вам ще не набридло?

Олег Бардяк, для УП