Перспективы украинского языка на востоке Украины

Нещодавно група представників Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), побувала на сході країни з метою вивчення стану української мови в регіоні. У Харкові зустрічі відбулися в одному з училищ та в одному з університетів міста. Спеціалістів УВКР приємно вразило те, що молоді харків'яни легко і з приємністю розмовляють українською.

Йшлося про загрозливий стан української, особливо в разі ухвалення мовного закону, що його підготували депутати від Партії регіонів, комуністів та Народної партії Литвина. А ще про тридцять вісім "табу", які нарахували українські дослідник, - це 38 заборон української мови в колишній польській державі та російській і радянській імперії, в складі яких перебувала Україна. А в разі прийняття мовного закону, таких "табу" буде тридцять дев'ять.

Далі був Донецьк - сучасне українське місто, де про радянську добу нині нагадують лише назви вулиць та пам'ятники Леніну. На організованому місцевими активістами "круглому столі" з питань стану української мови на Донеччині виступаючі говорили про критичний стан української мови, про ігнорування владою Конституції і законів, що зобов'язують владу знати і застосовувати українську повсюдно.

Зокрема, акцентувалося на тому, що вивчати українську мову варто зовсім не тому, щоб утискати російську, а щоб досконало володіти державною мовою.

Результатом обговорення стало рішення про створення координаційної ради з питань захисту української мови та української національної ідеї на Донеччині. Раду створять з представників громадських організацій і партій, де не буде керівників, а рішення прийматимуться консенсусом.

Звернули гості з Києва увагу і на те, що на місцевому телебаченні напередодні виборів агітація велася здебільшого за Партію регіонів. Зокрема, заступник голови ПР Вадим Колесніченко розповідав, що обирати потрібно регіоналів, бо партія має найбільшу фракцію у Верховній Раді, тож місцевій владі буде легше вирішувати питання із "своїми".

Але найбільше вразило те, як Колесніченко розповідав про "бєндеровцев". Договорився до того, що вони воювали проти власного народу і вбили понад сто тисяч українців і що це - геноцид.

Колесніченку, сподіваюся, колись таки доведеться відповідати за законом за наклеп, бо доказів цій брехні нема і не може бути.

До його відома, а також до відома тих, хто дослухається до тих байок, на початку дев'яностих років минулого століття у майже кожному галичанському селі люди, а не держава (!), насипали символічні могили воїнам УПА - борцям за волю України. За ними пильно доглядають і сьогодні.

Якщо вірити Колесніченку, виходить, що народ з власної волі створив пам'ятники своїм катам, тим, хто чинив геноцид?!

УПА була не державною а народною армією, яка воювала за свободу - проти німецьких і проти радянських окупантів, захищаючи самих себе та з метою здобути і збудувати свою власну українську державу.

Хіба ставили люди пам'ятники тим, кого назвав і засудив український суд за Голодомор-геноцид українців у 1932-33 роках?

Колесніченку, мабуть, потрібно серйозніше поставитися до питань української історії, і не говорити те, про що його вчили у радянські часи, бо маніпуляція і перекручування фактів ні до чого доброго не приведе, хіба що збурить суспільство.

Навряд чи молоді люди всерйоз сприймали розповіді Колесніченка. Вони розраховані на людей радянської доби. Хоча будь-яка людина може позбутися радянського мислення, якщо захоче.

До речі, автор цих рядків провів власне дослідження стану української мови на вулицях Донецька і вивів цікаву закономірність. Коли звертався до старших людей, тобто тих, хто виріс у радянські часи, то, аби порозумітися, доводилося по декілька разів повторювати фрази українською, або й взагалі переходити на російську.

Натомість молодь легко переходила на українську, часто вишукану і літературну. Тож молодий Донецьк, на відміну, від колишнього радянського, своєї мови не цурається!

До слова, представники УВКР у Харкові запитували студентів, чи вони спілкуються між собою українською? Студенти відповідали ствердно, втім зазначали, що вдома, з батьками розмовляють переважно російською.

З цього випливає, що у так званих російськомовних регіонах України через років двадцять, тільки згадуватимуть, що колись там говорили російською.

Молоді українці як на заході, так і на сході дивляться у своє європейське майбутнє. Перспектива цивілізованого європейського життя для молодих людей є набагато привабливішою, ніж радянське минуле їхніх батьків.

Молодь розуміє, що добре сьогодні саме у Європі, де можна себе реалізувати. Втім їхати туди зовсім необов'язково, адже Україна завдяки молодим стане частиною Європейського Союзу, де своєю чергою не зневажатимуть і не заборонятимуть, а розвиватимуть українську державну мову.

Юрій Сидоренко, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП