Ком нужен интеллигентный декаданс?

Влада в Україні все більше скидається на якусь гротескну спільноту, котрій абсолютно чужі цінності країни, що невідомо як опинилася під їхнім керівництвом. Регулярні хохми президента вкупі з марсіанським наріччям прем'єра були б значно смішнішими від остаточно попсутого гумору наших телеканалів... Якби не одне "але".

Усі ці коміки є ніким іншим, як законно обраною українською владою.

Українська інтелігенція посипає голову попелом, часто-густо сповзаючи в геть уже безнадійний декаданс. Чого варті бодай розірвані на цитати останні одкровення того ж Андруховича, підхоплені Забужко, Винничуком та іншим панством. Мовляв, пропала Україна, давайте хоча б шматок її собі залишимо, бо скоро й того не буде.

З такою риторикою - нащо нам ота інтелігенція?

Бо вона ж є поводирем нації. А якщо поводир не вірить у можливість кудись прийти, - то що казати про стадо, що за ним іде?

Від інтелігенції в нормальних країнах звикли чекати не декадансу, а живої, дієвої реакції на нездорові тенденції в державі. Гострої сатири, вдумливої прози, протестної музики, викривальних фільмів. Якщо все це враз прицільно і злагоджено запрацювало б проти недолугої політики чинних владоможців, їхнє існування стало б куди менш затишним, ніж тепер. А там поступово, цеглина за цеглиною, посипалася б уся та піраміда.

Що маємо натомість? Наворочений модернізм у літературі, гонитву за форматністю в музиці й зациклений на вузькому арт-хаусі кінематограф.

А де митці - рупори епохи, горді, нескорені, фонтануючі актуальними ідеями?

Хто б що не казав, чинна влада начисто позбавлена інтелектуальності. Лідерів думок, яких би сприймала вся Україна, за нею просто нема. Ну який, скажіть, поважаючий себе інтелігент схоче підписатися під "кровосісями" і "Анною Ахмєтовою"? З усього цього можна й треба іронічно "ржати". Даруйте, добре українське дієслово "сміятися" не підходить як недостатньо колоритне.

Саме гумор, влучний, соковитий, дошкульний - в усі часи був секретною зброєю української культури, починаючи від Котляревського та Глібова, закінчуючи україномовними "Альфом" та "Сімпсонами".

Чого ми не створимо бодай якісне українське гумористичне шоу, побудоване на саркастичному погляді на українську дійсність, і політичну в тому числі? Впевнений, при якісному підході до справи рейтинг усіляких низькопробних гегів швидко би звівся нанівець.

Чого більшість українських музикантів у гонитві за доступом на центральні музканали зовсім забули про соціальну складову свого продукту? Не крутитимуть? А навіщо інтернет, з усіма соціальними мережами й файлообмінниками?

Чого ціла купа махрово-патріотичних депутатів та їхніх спонсорів, не найбідніша верства населення, погодьтеся - банально не скинеться на створення низки насправді якісних українських фільмів, де б історична роль усіх знакових для незалежної України персонажів (Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич) та подій (розгром Києва Андрієм Боголюбським, московські походи Сагайдачного, Конотоп, Батурин, Крути, Холодний Яр) - були роз'яснені загальнодоступною всім думаючим людям мовою якісного кінематографу?

Упевнений, для будь-якої молодої націонал-патріотичної сили саме такі проекти стали б міцним підгрунтям для потужного політичного старту.

Особисто я відчуваю майже фізичну потребу змагатися з поточним станом речей в Україні. Однак мені огидна риторика абсолютної більшості політиків, які претендують на роль поводирів нації.

Давайте забудемо про них і почнемо боротися кожен на своєму місці!

Давайте зробимо ідею цієї боротьби - ідеєю змагання прогресивного інтелекту із залишками забитого пост-комуністичного мислення.

Давайте не будемо більше скиглити. Бо нічого так не дратує, як безсиле скиглення чоловіків. А гордо й з усмішкою на обличчі станемо до боротьби за світле модерне майбутнє, яке рано чи пізно все одне настане.

Легко, звісно ж, не буде.

Однак щира посмішка здатна полегшити й найважчу боротьбу. Проводьмо ще більше патріотичних фестивалів, виставок, презентацій, запрошуймо туди побільше молодих і мислячих, робімо культ прогресивної думки - модним і визначальним. Безжально висміюймо совок, "табачниківщину" та всі їх суржикові похідні - блатняк, фільми про "мєнтів" і "братву" тощо.

Гуртуємося в громадські об'єднання, які б здатні були дієво захищати наше право робити все вище перераховане.

Наш спосіб мислення мусить стати модним, на противагу зашкарублій системі координат, чимдуж насаджуваній владою.

Ми мусимо стати непробивним муром, об який врешті розіб'ється голова нових хазяїв України. Тих хазяїв, які є нічим іншим, як передсмертною конвульсією постсовкової системи.

Полуда падає. Нині стрімко знецінюються акції практично всіх старих політиків. Скоро оці януковичі-тимошенки-симоненки-тигіпки-ющенки-литвини остаточно перетворяться на політичні відходи. Чекати лишилося не довго. А наприкінці ж, як відомо, найтяжче.

Не така вже й непорушна скала системи, зведена цими донецькими хлопцями. Просто грамотно її трощити ще ніхто не почав.

А час. Далебі час.

Максим Коломис, Рівне, спеціально для УП