Спасибо, Виктор Федорович, или О разрушении стабильности для синекуры

"Ну... что же его? Расстрелять? Для удовлетворения нравственного чувства расстрелять? Говори, Алёшка!
- Расстрелять! - тихо проговорил Алеша, с бледною, перекосившеюся какою-то улыбкой подняв взор на брата".
Федір Достоєвський "Брати Карамазови"

У природі розумність і адекватність ходу речей наявна: спочатку процес посадки, а потім процес збору врожаю.

У людському суспільстві навпаки: спочатку вони збирають урожаї з державних ланів, а потім їх саджають.

Зворотність процесів не заперечує адекватності того, що відбувається. Головне тут - добряче унавозити лан політичною волею.

Отже, вперше в українській історії політичної волі вистачило, аби визнати ці процеси адекватними й почати втілювати їх на нашому городі.

Вперше діюча влада намагається посадити своїх попередників із формулюванням "за незаконний збір державних урожаїв". Вперше вона відкрито їх у цьому звинувачує.

Раніше це робили тільки претенденти на престол! Коли вони ставали владою, вони забували про своїх обіцянки пересаджати крадіїв та злочинців із влади попередньої. Так робив Кучма щодо Кравчука і його пташенят. Так робив Ющенко відносно Кучми і його орлят.

Можливо, зараз це - політичні репресії влади проти опозиції. Можливо - ці люди не винні. Це має визначити суд.

Але Янукович, розуміє він це чи ні, здійснив сміливий крок.

Він створив прецедент.

Цей прецедент сформував нові правила гри. Насамперед, для нього самого. Бо, по логіці, перші наступні під подібні звинувачення - він і його команда. Це дуже сміливий крок. Респект йому.

Вперше влада оголила тили й спалила за собою мости. Порушила затишний поміжсобойчик. Вона пішла ва-банк.

Стримуючий чинник тільки один. По нових правилах, ті хто прийдуть після них, будуть їх саджати. Якщо, звісно, буде за що. Можливо цей страх завадить остаточно розбеститися "пустотливим рученятам".

Бо лише сліпий, Віктор Федорович, та його соціологи - не бачать стрімкого падіння рейтингу популярності Януковича та його "надії та опори" Партії регіонів. Багато хто з тих, хто підтримав "порядок і стабільність", зовсім не ототожнювали їх із довічною російською орендою Севастополя, приватизацією стратегічних галузей у правильні "братські" руки, космічного росту цін і обкладення червоними прапорцями їхнього невеличкого бізнесу.

Тому вже через чотири роки команді Януковича доведеться піти. Якщо вони, звісно, не витягнуть із рукава у велику політику Тимошенко, як колись Ющенко витягнув самого Януковича. Бо Тимошенко - єдиний політичний супротивник, якого Віктор Федорович завжди зможе перемогти. До того ж вона нищить і паплюжить усе живе й конкурентноздатне в демократичному опозиційному стані.

А головним надбанням карних справ проти колишніх можновладців є їхній профілактичний ефект від хірургічного втручання. Сподіваюся, що вони неначе сапою прошарують бур'яни на нашому політичному полі.

Бо в обоймі української політики деякі люди смердять десятиріччями. Вони перебігають із партії в партію, із фракції у фракцію, довічно переобираються до Верховної Ради, де потихеньку вибивають пільги для власного бізнесу, та заробляють на чималеньку пенсію...

А чого вони суттєвого зробили для України? За двадцять-то років синекурної стабільності для себе.

Ці люди завжди знали, що наступна влада можливо забере в них бізнес, але не свободу. Не прогонить їх із політичного бізнесу, не відніме останній шмат хлібу. Що вони, перебуваючи на периферії цього політичного бізнесу, як курочка по зернятку, дочекаються свого шансу знову вилізти на Олімп, і красти з новим потужним розмахом.

Ось цю стабільність, усупереч обіцянкам, і почав руйнувати Віктор Федорович.

Прийшли у владу вовки із чужого лісу. Вони нічого гарного не спроможні зробити для країни, але стабільність зруйнують.

Це вже добре.

Бо кому вона потрібна та, гальмівна для розвитку суспільства, стабільність?

Сергій Левитаненко, спеціально для УП