В разнообразии наша сила. Украинский взгляд из далекого зарубежья

Останнім часом багато доводиться читати про несхожість Сходу й Заходу України, або, скажімо, про відмінність північної частини українців від кримчан. У цих дискусіях не було б нічого крамольного, якби вони проводилися в здоровому руслі поваги до різноманітності, англійською - diversity.

Уже не кажучи про те, що несхожість населення в межах однієї країни - тема для спекуляцій, підриву суверенітету й посіву розбрату всередині країни.

Але питання відмінностей не повинні бути перепоною на шляху розвитку нашої держави. Схід і Захід голосують по-різному, і що? Це здорова норма здорового демократичного суспільства. Я поки не про нас - читайте далі.

Пригадаймо, як проходили вибори в Німеччині, коли перевага рахувалася на голоси. На останніх виборах до парламенту Великобританії жодна з партій не набрала більше половини голосів. Навіть в межах лише тільки Англії голоси розподілилися: 36,6% на користь лейбористів і 34,5% - за консерваторів.

Наведу приклад іншої країни, що, як і Україна, лише нещодавно вивільнилася з-під колоніального гніту - Албанія. Там на парламентських виборах в 2009 році правоцентристська коаліція "Альянс за зміни" перемогла з перевагою в один депутатський голос. Тобто, ні про які голосування з вагомим домінуванням однієї партії мова не йдеться. То лише в Радянському Союзі за компартію віддавалося 99,9% голосів виборців. Сексу в Радянському Союзі теж не було, але ж якось ми з'явилися на світ.

Таких прикладів можна навести безліч. І вони зовсім не означають, що країна в таких умовах не може функціонувати як держава. Навпаки, тільки вільне волевиявлення, пошана до іншої точки зору - можуть забезпечити функціонування здорового суспільства.

Саме різноманітні політичні погляди в межах не лише однієї країни, а й навіть у межах області - можуть дати той баланс сил, що необхідний для розвитку здорової демократії.

Звичайно, при нинішній хамській владі нам треба починати з її очищення. Маємо чудовий приклад Грузії, яка спромоглася переламати хребет совку, і стати на ноги. Але також необхідно працювати й над собою.

Більшість із нас ще й досі несуть у головах програму, закладену в радянські часи. Ми є носіями менталітету совка, коли намагалися виховати з людей, що належать до п'ятнадцяти різних за культурою, ментальністю, розвитком країн - homos soveticus.

На жаль, радянський спосіб мислення ми не перебороли. Тому й вважаємо, що різноманітність у політичних поглядах може стати на перешкоді розбудови нашої держави.

Тому й маємо думки, наче Крим - більмо на очах України.

Але ж то не Крим більмо, то п'ята колона більмо, яке давно треба було вилікувати. Було б бажання й воля.

Крим - це наш порятунок. Адже при правильній політиці ми вже маємо новоповернену народність, яка має шанс стати повноправним членом українського суспільства - татари. Свіжа кров тільки допоможе відновити нам націю. Були вже в історії приклади країн, які зникли з лиця землі, тому що вірили: інцест - це добре. А в результаті наступало виродження нації.

Може, українці такі витривалі саме тому, що наші князі мали і грецьких, і половецьких, і угорських дружин?..

Жодна нація у світі не є гомогенною. Коли ти вмієш жити поруч із татарином, майя або росіянином, але так, щоб вони сповідували твою мову, культуру, релігію, то це - сила. Усе, що потрібно, це здорова політика в галузі освіти й культури. І ще допомога українців асимілювати інші народності, допомогти їм заговорити українською, навчити їх нашої історії, літератури. Зробити так, щоб усе, що було українське - то було престижно й модно.

Коли когось жахають мігранти, то давайте візьмемо найкраще від управляння імміграцією в європейських країнах. Важко зустріти, скажімо, пакистанця у Великобританії або турка в Німеччині, який би не говорив відповідно англійською або німецькою. Звичайно, європейські країни мають свої проблеми від мігрантів. Але ми можемо, і повинні запозичити їхній найкращий досвід для допомоги неавтохтонним народностям стати українцями.

Європейський досвід не до вподоби? Давайте заглянемо в наше славетне минуле.

Там можна побачити, що на Січі у війську запорізькому служили не тільки українці. Славетний полковник Максим Кривоніс був шотландцем. Гетьман Іван Мазепа був нащадком кабардинців або ж східних адигів, про що, власне, свідчить його прізвище. Легендарний полковник Іван Богун та не менш легендарний кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко мали польські коріння. А гетьман Іван Виговський мав ординських пращурів.

Тай взагалі серед козаків можна було побачити чимало турків, поляків, татар, московітів. На Січ приймали кожного, хто говорив українською, сповідував християнство й культуру вкраїнську.

Так і сьогодні - має бути мінімум, обов'язковий для всіх. Не хочеш до нього дістати - повертайся на історичну батьківщину, паси далі священних корів в Індії.

І не треба мусолити тему відмінності людей, що проживають на території нашої країни. Навчимося співіснувати.

Врешті-решт, усі ми бажаємо одного - жити в заможній, вільній, незалежній Україні.

Інна Тарасюк, Богота, Колумбія, спеціально для УП