Хуцпа

Прочитав чудовий художній твір Юлії Володимирівни "Вони будують Україну без України". Наскільки все чітко, грамотно та лаконічно: про українофобів, про раптових людей в українській політиці, про дріб'язковість... Ну просто біографічні нариси депутатів місцевих рад сходу та півдня!

Читаю це останнє китайське попередження регіоналам, і мене не полишає неприємний присмак хуцпи.

Україномовна Вікіпедія подає наступне означення "хуцпи" - зухвалість, відважність, нахабство, безсоромність, які виходять за межі того, що менш успішні люди вважають за можливе. Суддя Алекс Козинський та Юджин Волок пояснюють вживання цього слова в англійській мові на прикладі анекдоту: хлопець, винний у вбивстві своїх батьків, просить у судді поблажливості на тій підставі, що він сирота.

У своїй попередній публікації я вже описував погляди на гуманітарну політику депутатів від БЮТ у місцевих радах південних областей України. Наче продовженням цієї статті стала презентація списку "ВО Батьківщина - БЮТ" до Херсонської міської ради, яку провів заступник голови фракції БЮТ у ВР нардеп Юрій Одарченко.

Отже, списки суттєво почистили. З них зникли двоє проукраїнських депутатів, які нажили собі в херсонському БЮТі слави "припарених".

Віталія Богданова та Олександра Лещенка не дуже любили в Херсонській міській раді - ті вічно носилися з "якимись харківськими угодами", боролися з передачею землі та комунальної власності до рук регіоналів, постійно їм у голові була українська мова та якісь герої-петлюрівці.

Нормальні пацани з херсонського БЮТу не клеїли дурника: коли треба було якось назвати херсонську набережну - назвали ім'ям комуніста, який на Волині воював з українськими повстанцями.

Оскаженілих опозиціонерів-націоналюг посунули, і їхні місця посіли авторитетні люди. Тепер другим номером до міської ради йде пан Карабелаш - такий собі херсонський Вадим Колєсніченко.

Часом місцеві бютівці за таке проголосують, що вітренківці аж лікті від заздрощів кусають!

На відверто проросійських позиціях стоїть ряд депутатів-бютівців у міськраді: Лосєв Анатолій Васильович, Керецман Ольга Михайлівна, Марончук Ігор Євгенович, Ярич Юрій Васильович, Акимченков Олег Володимирович, Бородін Володимир Анатолійович, Шамайко Валерій Андрійович.

Ну як вам вимога покарати власників мереж кабельного ТБ за те, що останні не транслюють російські канали? Куди там комуністам до такого - не додумалися б!

Або в десять разів зменшити фінансування жалобних заходів із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Зекономлені кошти направили на відзначення Дня партизанської слави. Звісно, йдеться не про українських партизан.

Або таке: виділити фінансування на День Незалежності в розмірі 28.800 гривень, а на День визволення Червоною Армією Херсона - 49.625 гривень. Відчуй різницю!

Для порівняння: на вшанування жертв Голодомору передбачили аж одну тисячу гривень - на цьому наполягли четверо бютівців та троє комуністів . Решта комуністів на таке блюзнірство просто не наважилась, бютівці ж були непохитні. Для порівняння: у 2009-м за цією статтею витрат було передбачено 10.000 гривень.

Незабаром на одному із православних храмів Херсона відкриють меморіальну дошку на честь державного діяча УНР, активного розбудовника УАПЦ на півдні України. БЮТ утримався від фінансування такого "відвертого агресивного заходу". На дошку скинулись грошима самі херсонці, чимало з яких донедавна підтримували БЮТ.

Якось пані Тимошенко поділилась зі львів'янами своїми потаємними мріями: якби вона жила в добу Перших Визвольних Змагань - неодмінно воювала б на боці усусів.

А тепер повернемося до хуцпи.

Родом із Херсонщини безліч авторитетних офіцерів Армії Української Народної Республіки: генерали-хорунжі Олекса Алмазов та Герман Сталь, полковник та Державний інспектор військ Армії УНР Володимир Кедровський, батько української військової авіації Олександ Єгоров, хотинський та бердичівський повітовий військовий комендант Української Держави та УНР Михайло Коноників та багато інших.

Мешканці Херсона за останні 5 років робили чимало спроб вшанувати цих людей: побудувати військовий меморіал, встановити меморіальну дошку тощо. Найшаленіший спротив цим ініціативам чинять саме депутати-бютівці.

Тож поясніть мені: чим кращий українофоб-бютівець від українофоба-регіонала?

Чи має стати мені легше від того факту, що "Херсонську регіональну програму з розвитку української мови" задушили ще в корені бютівці, а не табачники?

І насамкінець: чи не є найвищою мірою цинізму одночасно просувати "своїх українофобів" на керівні позиції в місцеві ради та сварити таких самих україножерів із табору опонентів?

Можливо, невдовзі Вікіпедія поповниться новим прикладом хуцпи?

Павло Подобєд, магістр політології, спеціально для УП