Цена рейтинга

Однією з головних тем переважної більшості диспутів та суперечок основних політичних гравців протягом останнього часу стало обговорення проекту закону про мови.

Як відомо, законопроект подали представники кожної парламентської фракції (Єфремов, Симоненко, Гриневецький), що представляють більшість у Верховній Раді. Таким чином, коаліція намагалася продемонструвати єдність починань та спільність позиції з даного питання.

Мовна тематика, зокрема доцільність надання російській статусу другої державної, поряд із питаннями щодо НАТО, Чорноморського флоту Росії, вектору розвитку України, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, традиційно можна віднести до розряду вічних та найбільш гострих для суспільства.

На них вдало паразитують чи не всі політичні сили, використовуючи їх як один із ресурсів ведення виборчих кампаній. Прикриваючись відповідними гаслами, спекулюючи ними, вітчизняні політичні гравці, по суті, лише вдало маніпулювали громадською думкою, набираючи додаткові бали при голосуванні.

Однак, як правило, далі голослівних лозунгів та пустих балачок справи не доходили. Більше того, опиняючись у владних ешелонах, всі обіцянки дуже швидко забувалися.

Напередодні місцевих виборів влада вирішила не ходити довкола й зареєструвала відповідний законопроект у Верховній Раді. Що пропонує коаліція?

Головним лейтмотивом прийняття означеного закону є, як зазначають його автори, необхідність "виконання зобов'язань України щодо імплементації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Верховною Радою України, нагальною потребою адаптації мовного законодавства України до стандартів міжнародного світового (на рівні ООН) та європейського (на рівні Ради Європи та ОБСЄ) права в сфері мовної політики", а також з метою гарантування "вільного розвитку, використання і захисту російської мови, інших регіональних мов".

Незважаючи на те, що у пояснювальній записці значиться, що даним законопроектом "визначається порядок застосування мов України, принципи мовної політики держави та її обов'язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов", за великим рахунком, проект першочергову увагу акцентує на функціонуванні регіональних мов.

Позитивним є те, що законопроект дає визначення терміну "регіональна мова", розуміючи під нею мову, яка традиційно використовується в межах певної території держави регіональною мовною групою, належною до мовної меншини.

При цьому в законопроекті вказано, що та чи інша мова може бути оголошена регіональною, якщо кількість її носіїв на відповідній території становить не менш як 10% населення.

Ця норма сприятиме тому, щоб регіональною визнавалася не лише російська мова, але й, приміром, кримськотатарська в Криму, румунська на Буковині, угорська на Закарпатті.

Водночас, відповідно до статті 8, пункт 2, "У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька та угорська".

В той же час, стаття 5, яка регламентує цілі та принципи державної мовної політики, одним із принципів має наступний: "визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками".

Однак, даний законопроект у цілій низці статей акцентує увагу не на регіональних мовах загалом, а, в першу чергу, на російській, якій надано такі самі права як державній. У статті 21, де йде мова про використання мови в освіті, зазначається, що "громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і російською мовою".

Більше того, у цілій низці сфер суспільної діяльності проект фактично створює всі умови для домінування російської мови над державною українською. Це стосується телебачення, радіомовлення, судочинства, культури, науки...

Таким чином, російська мова, яка відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є лише однією з регіональних мов України, ставиться у привілейоване становище не лише щодо інших, визначених цією хартією регіональних мов, але й у певних випадках щодо державної української мови.

Така суперечність певною мірою зумовлена тим, що невизначений, привілейований поряд з іншими статус російської закладений у статті 10 Конституції України - "В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України".

Ще одна суперечність полягає в тому, що принцип "забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави" (стаття 5 законопроекту) цілою низкою інших статей практично нівелюється.

Відповідно, якщо влада вже так прагне наблизити вітчизняну правову базу до міжнародних стандартів, доцільно було б позбавити російську мову окремого статусу, внести відповідні зміни до Конституції України і вже на основі цього здійснювати імплементацію Європейської хартії. Та владі, як завше, не вистачає послідовності...

Інший аспект, на якому б також хотілося зосередити увагу, полягає в тому, що розгляд даного законопроекту напевно не випадково співпадає із виборчою кампанією... Більше того, "гра" вигідна усім суб'єктам виборів. Абсолютно всім.

З одного боку, коаліція і в першу чергу Партія регіонів, такими намірами демонструє своїм виборцям, що вона послідовна у відстоюванні власних програмових постулатів. Так, ще напередодні було заморожено питання щодо перспективи членства в НАТО, пролонговано перебування Чорноморського флоту...

В ситуації, коли особливо хвалитися поки немає чим, а суспільство з острахом очікує нових рахунків за комунальні послуги та чергового підняття цін, набагато легше маніпулювати громадською думкою, спекулювати замість звітувати, ділитися конкретними результатами та проектами на майбутнє.

Партія влади, яку сьогодні критикують за згортання демократичних процесів, тиск на свободу слова, наміри узурпувати владу, переживає ще й гострі внутрішні протиріччя, які поки що назовні не надто випливають, однак є очевидними, щоб їх заперечувати.

Відповідно, законопроект про мови може стати імпульсом для переключення уваги та мобілізації електорату партії.

А що опозиція? Позавладні політичні сили зараз переживають якщо не кризу ідентичності, то відчувають брак конструктивізму у своїй діяльності.

Страйки при першій ліпшій нагоді, огульна критика влади та, як зовні здається, нездатність запропонувати реальну противагу, власні напрацювання, альтернативний шлях, який був би ефективним та дієвим.

Даний ж законопроект є свого роду "рятівною паличкою" для переважної більшості опозиційних сил, приводом для їх різкої активізації та плацдармом для нарощування власного рейтингу. При чому, рятівна паличка кинута безпосереднім опонентом.

Щоб у цьому переконатися достатньо лише почитати офіційні заяви практично всіх так званих опозиційних політичних сил та їх лідерів. Абсолютна більшість закликала виступити проти даного законопроекту, погрожувала наслідками його прийняття та агітувала у жодному разі не підтримувати на виборах політичні сили, що ініціювали його розгляд у парламенті.

Складається враження, що ще трохи і опозиція оголосить "хрестовий похід" проти влади.

За великим рахунком актуалізація мовної риторики сприяє як нарощуванню рейтингу усім політичним силам, так і черговому поділу суспільства на два табори, що вже стало звичним для країни протягом останніх виборчих кампаній.

Втім, чи задумувався хтось про потенційні наслідки для української мови в разі прийняття відповідного закону?

Чи не є цей законопроект, як зазначила у своїй заяві Івано-Франківська обласна рада, "продовженням імперської традиції знищення української мови, запровадженої Емським і Валуєвським указами Російської імперії, а також заходами більшовицьких вождів щодо русифікації України".

Чи це дійсно спроба привести вітчизняне законодавство до стандартів європейського права на рівні Ради Європи та ОБСЄ в сфері мовної політики?

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП