"Дети кухарки" на международной орбите

Наша влада у захоплені: наш посол добровільної неволі, президент України Віктор Федорович Янукович має виступити на саміті Тисячоліття в місті Великого Яблука. До речі, вбачаю в цій співзвучності містичний знак і сакральний сенс. Там президент в усьому блиску притаманного йому красномовства має викласти бачення свого секретаріату на глобальні проблеми людства.

На історичному роздоріжжі людство, нарешті, зрозуміло, що без України йому ніяк. І що позитивно: від нас вимагають не трубопроводу, не віддати ядерну зброю, не вантажити чорнозем діжками чи дівчат товарняками, - а потребують нашого інтелектуального продукту.

Як виявляється, "їх єсть у нас".

Є в нас гідний лідер, який репрезентує наші інтелектуальні й духовні надбання.

Гігант думки, батько української демократії, особа, наближена до Медведєва, на саміті у Нью-Йорку просуне накопичені на теренах Донбасу суспільні-політичні-економічні знання у дуже широкі маси й підніме громадську думку на недосяжний для західних лібералів рівень.

Духовний послідовник Сократа й Джордано Бруно не тільки широко відкриє очі японцям і усіляким там китайцям, але й дасть дороговказ світові, який за його вказівками "винесе все, та широку і ясну грудями прокладе дорогу собі".

Ось тільки "жити в цей час чудовий вже не доведеться ані мені, ані тобі"...

Але це й не дивно: завгар давно вже мислить масштабами тисячоліть! Ми - піщинки на чорноморському пляжі, які попирають його засмаглі у думах про Вітчизну та людство загалом, ноги.

Людина, яка своїм політичним воскресінням примусила Маккіавелі перегортатися в труні зі швидкістю пропелера, яка роздовбала своїх політичних опонентів, як колись китаєць Мао роздовбав єврея Маркса, має повне моральне право вчити недолуге людство розуму.

Словом, лібералізм для нас ази. Ми ще покажемо їм коровіцинську матір! Ще погрюкаємо страусячим черевиком по трибуні ООН, якщо баклани іржатимуть з цитат із Ахметової.

Як Бенвенуто Челліні, наш донецький скульптор витеше зі шматка старої цивілізації гарну скульптуру нового світу!

Світу, в якому усі житимуть по правильних, пацанських "понятіях".

Просто якесь Донецьке Відродження чекає засмучене людство!

"Пацанізм" - як найвища стадія розвитку й порятунок для застарілого гуманізму.

Герцог Ахметов дасть гроші на навчання майбутніх менеджерів, керівників світу.

Дож Фірташ профінансує майбутній сплеск сакральних знань про шляхи до раю на землі.

П'ятю кілограмами гречки нагодують усіх малозабезпечених і ветеранів.

Російським матом підживлять наш духовний голод "по самоє нє балуйся".

Тобто наш доморощений Махатма Ганді, з яким завжди із задоволенням розмовляє Путін, знає рецепти тієї "красоти", яка врятує світ.

А чого вигадувати? Людство завжди прагло хліба й видовищ. Ось тільки останнім часом стало викобенюватися й впало в порожні теревені. Тоді як Донбас працював, прокладаючи під землею шляхи у краще життя.

Так-таки Донбас людству ці рецепти нагадає! Керівники цього краю їх ніколи не забували. І кожен рік при владі переконував їх у правильності й ефективності цих підходів.

"Пацанізм" в дії довів свою життєздатність в кордонах окремо взятої країни.

У результаті вони, натхненні, зараз причвалали із своїми напрацюваннями до ООН.

В тому, що за півроку свого президентства Віктор Федорович переріс рівень України, нічого дивного нетмає. Королівство для нього вже малувате, розгорнутися ніде. Подібні чарівні метаморфози відбулися і з його попередником, теж Віктором, і теж особистістю планетарного маcштабу.

Мабуть, повітря у тому кабінеті якесь дуже цілюще для колишніх керівників середньої ланки... От і ростуть вони неймовірно над собою, поки референти на ранковій доповіді бубонять їм про те як "космічєскіє кораблі бороздят Большой тєатр".

Атлант наш, який втримує своїми мозолистими руками завгара небо - тому воно й не впало до цього часу на землю! - своєю чаклунською привабливістю і харизмою! Перед тією харизмою не встояв перший злегка чорношкірий, наче припалий вугільним пилом, президент Америки з милим донбаському серцю ім'ям Барак!

Наш атлант підкорить невдовзі людство й поведе його, наче Данко, через темний ліс сучасності до Світлого Майбутнього!

А що ж нам, сиротам убогим, лишиться? І що ж нам, сиротам вбогим, лишається?..

Тільки "ніжайше" звернутися до новоспеченого батька:

"Вікторе Федоровичу, віддайте від вашого Данкового серця хоч частинку, хоч мікрон - Україні!

Може оттоді ми заживемо трохи краще за свиней, яких ви влучними пострілами вбиваєте в Межигір'і".

Сергій Левітаненко, спеціально для УП