Тюнингованная УССР?

44 просмотра
Понедельник, 20 сентября 2010, 13:54
Дмитрий СинченкоДмитро Сінченко
глава ОО "Ассоциация Политических Наук"

Під час робочого візиту до Німеччини, президента України зустріли пікетом громадсько-активні українці, яким пощастило в той час також перебувати у цій країні. Вони тримали транспаранти з написом "назад в СРСР?" та гасла проти утисків свободи слова і інших громадянських свобод в Україні.

Акція правильна. Та й напис такий можна побачити на різних протестних акціях українців.

Однак виникло одне єдине питання: а чому "назад"?

Чи виходили ми з нього коли не будь взагалі? Чи можна вважати, що, змінивши вивіски, ми змінили суть самої держави? Та й взагалі, чи можна вимагати від тих, кого змалечку вчили прислужувати, одразу стати господарями?..

Усі, хто претендував на роль господаря в радянських колоніальних "республіках", тобто мали свої погляди й виявляли ініціативу, були ліквідовані фізично. Решту готували до ролі рабів головного і єдиного господаря - Сталіна.

Однак Сталін помер, а раби залишились.

Україна отримала свою "незалежність" випадково, внаслідок розвалу Радянської імперії представниками нації рабів. Рабів, які вислужили собі владу, але не знали, що з нею робити.

Нажаль, саме вони й досі визначають політику найбільших республік колишнього союзу, і планомірно ведуть їх до краху...

Свідченням цього стало офіційне визнання Україною того, що вона є правонаступницею СРСР, а тому добровільно взяла на себе виплату частини державного боргу цієї імперії зла. Однак чомусь своєї частини майна - золотовалютних запасів, приміщень посольств, флоту тощо - так і не отримала. Більше того, добровільно віддала іншій, дійсній правонаступниці - Росії - Чорноморський флот і ядерну зброю...

Тому сьогоднішня "Україна" є нічим іншим, як модернізованою УРСР, до якої причепили "тюнінг" у вигляді прапора, герба, гімну та Конституції.

Однак суть її залишилась незмінною - колонія без будь-якого бачення свого майбутнього.

І сьогоднішня "влада" просто повертає цю республіку в "природне" русло - під вплив нашого північного сусіда.

Як справжній успішний господар буде управляти своїм господарством? Він напевне почне з того, що спланує свої дії на кілька років наперед. Сприйматиме й перейматиме позитивний досвід сусідів. Сам експериментуватиме й удосконалюватиме техніку, механізми, підвищуватиме кваліфікацію персоналу. Гнатиме в шию й каратиме бездарних робітників, ледацюг і крадіїв.

Він примножуватиме свої статки не для того, аби купатись в розкошах і нічого не робити. Успіх його справи - це його самореалізація. Дорогі речі - виключно справа престижу для ділових партнерів. Комфорт - засіб підвищення продуктивності праці. Нічого зайвого.

Він приходить всерйоз і надовго. Тому все, що він робить, робиться якнайкраще. Він за все відповідає особисто.

Якщо ж господарство успадковує людина, яка звикла просто виконувати накази, то це завжди буває не на довго.

Адже раби ніколи не примножують здобутків, а лише насолоджуються здобиччю, поки повністю її не з'їдять. І коли їсти вже нічого - продовжують своє злиденне існування.

Пострадянські республіки досі не "з'їли" остаточно - виключно тому, що представники "нації рабів" натрапили на занадто великий запас "харчів".

І сьогодні ми пожинаємо плоди постколоніальної депресії суспільства. Адже олігархи - представники все тієї ж "нації" - примножують свої статки не внаслідок підвищення продуктивності праці, енергозбереження та переоснащення виробництва. А внаслідок екстенсивного розвитку - поглинання менших підприємств та створення монополій.

Найбільше рабський світогляд змогли прищепити робітникам, селянам, особливо там, де голодомор їх торкнувся найбільше, військовим, партійній номенклатурі КПРС.

Найменше - тим, хто мав хоч якусь самостійність та поле для маневру: інтелігенції, "червоним директорам", комсомольцям, чекістам, "злодіям у законі" та головам колгоспів. Ці представники виявились найбільш успішними. Вони зуміли захопити владу та присмоктатись до тіла республіки, щоб успішно на ній паразитувати.

Ось так і виходить, що Росією править чекіст, Білоруссю - голова колгоспу, а Україною - представники різних ОЗУ.

Невміння керувати згідно визначених правил, хронічна необхідність брехати - усе це призвело до того, що на сьогодні всі владні інституції тюнінгованої УРСР втратили свою легітимність.

Давайте розглянемо факти:

1) в Україні не було створено легітимної більшості. Адже діюча парламентська більшість утворена не депутатськими фракціями, а самими депутатами;

2) "уряд" нелегітимний, оскільки його призначено неконституційною більшістю голосів;

3) "парламент" нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний;

4) судова система нелегітимна, оскільки діє відповідно до "закону", ухваленого "парламентом";

5) "президент" нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;

6) органи місцевого самоврядування нелегітимні, оскільки діють понад термін своїх конституційних повноважень;

7) закони нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції. А саме - пункту, який стосується особистого голосування депутата;

8) блоґери незадоволені, що підписка цього угруповання видаляє повідомлення із щоденників, але беруть якісь зобов'язання перед цією Службою безпеки узурпаторів, яка називає себе "Службою безпеки України";

9) підприємці скаржаться, що податки занадто високі, але продовжують сплачувати - чи ухилятись від сплати - групі рекетирів, які називають себе "Державною податковою адміністрацією";

10) правозахисники скаржаться, що "міністр" внутрішніх справ не збирає громадську раду послухати про порушення прав людини, пишуть "президенту" відкриті листи. Але мовчать про те, що конституційної влади в країні нема;

11) журналісти вимагають зупинити цензуру, але осіб з організованого доброчинного угруповання, яке зайняло урядові будівлі, уперто називають "президентом", "прем'єр-міністром", "міністрами" тощо;

12) опозиція має намір взяти участь у виборах у відповідності з новим "законом", прийнятим цим "парламентом". Але ніхто з депутатів і не подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного парламенту.

Зараз чи не єдиним легітимним представницким органом кримських татар є меджліс, існування якого вперто не помічає "влада".

По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів, ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та люди, які в це вірять.

Ця ситуація є закономірною.

Адже вже в самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність усіх органів державної влади.

Президент обирається на всенародному голосуванні, однак ні перед ким не звітується й не відповідає за свої справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони, а отже, і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь державі. Суд формується президентом і ВР, тобто тими, кого цей суд, можливо, буде судити...

З одного боку, це жахливо.

Жити в державі без легітимної влади - значить перебувати в стані постійної нестабільності й хаосу. Нікому вірити й ні до кого звернутись за захистом. Захищатись власноруч - означає порушити "владну" монополію на правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї Системи.

З іншого ж - це добре.

Адже на сьогодні ми, українці, маємо всі необхідні юридичні, політичні й моральні підстави для того, аби створити справжню Українську Державу.

Державу, яка визнає себе правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь. Державу, яка стане не об'єктом міжнародної політики, а її суб'єктом, а отже, сама визначатиме цю політику. Словом - державу нашої мрії.

У 91-му році однією з найбільших помилок державотворців, яка й призвела до нинішньої ситуації, стало бездумне оголошення громадянами новоствореної держави всіх, хто проживав на її території на момент проголошення незалежності.

Це сталось добровільно-примусово. Адже не кожен хотів бути її громадянином. І не варто було їх до цього змушувати.

Громадянство - це має бути почесно. Це звання необхідно заслужити. Скласти певні іспити, пройти випробувальний термін. Отримавши громадянство, людина повинна здобути не лише більше прав, але й більше обов'язків. Громадянин повинен мати право голосу й обов'язок захищати свою країну.

Саме такій характеристиці відповідало українське козацтво. Козаками ставали ті, хто хотів бути вільним і був готовий свою волю боронити. Право й обов'язок на Січі перебували в гармонії.

Цю гармонію необхідно відновити.

Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас.

Ми маємо створити державу без них.

Дмитро Сінченко, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)