Откуда и кто мы, брат?

Дивлюся на Вкраїну рідну, що сотні літ під ярмом гнеться. Колись - татарського. Тепер - від показово українського.

І питаю тебе, вільний козаче, - хто ми є на цій землі святій? Що робимо тут, і яку місію несемо? А яку мусимо нести?

Де коріння наше? Звідки прийшли ми?

Якщо від Русі до нині прийшли - то чому втратили відчуття гордості за предків своїх?

Коли безродні - для чого нам родини наші, якщо онуки вже плюватимуть на наші могили?

Якщо земля ця наша - як продавати посміли те, що нащадкам передати мусили до грудки останньої?

Якщо чужа вона нам - де ще в світі Бог нам землі відведе?

Якщо Герої - як сміють законом поневолювати сім'ї наші, а ми продовжуємо жити?

Якщо боягузи - чому муками душу терзаємо, що так живемо?

Коли жінки - чом не ридаємо над майбутньою тяжкою долею своїх і чужих дітей?

Якщо чоловіки - то чому жіночі гарячі сльози не капають на наші жорстокі до ворога обличчя?

Якщо розумні - як орудувати дозволили собою нікчемам і нездарам?

Якщо дурні - чому не кинулися на ворогів з люттю, зневажаючи загрози?

Коли від козаків коріння наше - чому на золото-срібло такі падкі стали? Честь лицарську - на сміх ворогам - під тином полишили?

Коли від свинопасів коріння пішло - чому ратицю за герба собі не брали, до Трисуття потягнулися?

Не знаю, хто ми... Але відчуваю всім серцем - мусимо відповісти собі на ці питання негайно.

Без прикрас, як на сповіді.

Перед Богом, пращурами і правнуками.

Чомусь здається, що вони - в одному обличчі. І чекають боротьби за Справедливість саме від нас.

Від живих.

Бо інакше минуле не має змісту, а майбутнє - сенсу.

Чи може бути Бог над минулим без змісту а майбутнім без сенсу?

Хто з нас готовий відповідати за це?

Я - не готовий. Тому жити мушу інакше. Питання неприємні - самому собі задати.

Не "по-сучасному" відповісти на них - "...що зробити міг я, нікчемний, проти сили такої ?".

А по-колишньому - "Іду на Ви!".

Запаливши своїм серцем серця інших полум'ям великих лицарів, які робили це за нас. Рясно поливаючи кров'ю своєю землю під Конотопом і Полтавою, Зборовом і Берестечком. А де не полита вона за історію нашу нелегку? Чи все ми знаємо? Чи всіх пам'ятаємо?

В місцях навіть камінних карпатських не лишилося певно квадратного метра без душі загиблої. Що згоріла, як зірка, за нас з вами. Непам'ятаючих родства свого і завдання свого від загиблих до майбутніх.

Від гнаних світами в кайданах. В копальнях Воркути про тишу вкраїнську з солов'ями мріючих.

Про клаптик власний Землі святої, якої ніколи майже й не мали за таку довгу історію...

Тоді що ми варті без землі-крові цієї ? Хто ми без неї?

Пора просипатись, Вкраїно! Бо сон наш - смертельним стає.

І досить героїзму дешевого. Забавки, мабуть, скінчилися.

Наступає нова ера.

Нових жертв від героїв яка вимагає.

Або мільйонних жертв нікчем і боягузів.

Третього - не існує.

На нас дивиться світ. Увесь.

І Бог.

Петро Камінь, товариство "Мале Коло", для УП