Рецепт прав и свобод от ПР

Парламентська фракція Партії регіонів відома своєю законотворчою активністю переважно у сфері економіки, фінансів та розподілу владних повноважень, що залишає гуманітарні проблеми дещо осторонь її уваги.

За правило, у гуманітарній сфері ПР піднімає лише ті питання, які активізують її власний електорат перед виборами: статус російської мови, оцінка комуністичного минулого, тощо.

Втім, після піврічного перебування при владі біло-блакитні звернулися і до світоглядної проблематики - наприкінці серпня регіонал Вадим Колесніченко вніс до парламенту проект Декларації "Про гідність, свободу і права людини".

Документ цікавий хоча б тим, що репрезентує світоглядні мотиви нинішньої партії влади.

Уже на початку автор наголошує - сучасне українське законодавство та Конституція базується на "ліберально-протестантській західній традиції" - тим самим суспільству насаджуються цінності антропоцентризму та індивідуалізму, які йому чужі та стають причиною розшарування.

Утилітаризм та прагматизм постають як ключові причини втрати духовності громадянами, відчуження їх від істинного традиційного світобачення.

Через патетичну риторику закладається думка, що корупція, суспільна напруга, ксенофобія та інші соціальні негаразди зумовлені механічним закріпленням прав людини як вищої цінності. Тобто, ставиться під питання доцільність запозичення у західних демократій концепту "правової держави".

Звісно, документ відверто не постулює подібну тезу - натомість пропонує визначати морально-правові засади розвитку суспільства на виключно українському етичному підґрунті. Що саме вважати таким автентичним фундаментом - не сказано.

(Проте, враховуючи негативну позицію стосовно протестантської етики, яка формувалася, в тому числі, і на території Західної України, зрозуміло, які ідеї боронитиме автор).

Декларація закликає подолати прірву між українськими традиціями духовності та сучасним ліберальним суспільством, проте спосіб такого узгодження викликає багато запитань.

Текст законопроекту просякнутий апеляціями до духовності, які концентруються переважно на темі релігії. Постулюється, що "права людини не можуть бути вищими за цінності духовного світу".

З ціллю захисту особистих почуттів чи переконань вірян, у документі допускається обмеження свободи слова та творчості. Декларація забороняє "нав'язування" нерелігійних цінностей, заохочуючи навернення до віри.

Нагадаю, світський характер української держави виводить питання віри за межі компетенції влади, надаючи людині повну свободу совісті. Натомість документ, на мою думку, суперечить цій логіці, визначаючи еталонами етики та духовності релігійні норми.

(Враховуючи публічну активність депутата-автора, неважко здогадатися, яка саме церковна організація визначає такі стандарти).

Розмиває бар'єр між світським і духовним проголошення партнерських відносин між церквою та державою у соціальній, благодійній, освітній та інших суспільно значущих галузях життя суспільства.

Пропонується включення в освітні програми "знань про релігію, що створила ту культуру, в якій ця людина живе". Натомість достатньо побіжно згадано про рівність у правах людей, незалежно від їх вірувань та ставлення до релігії взагалі. Наголошено втім, що "суспільство має право вільно визначати зміст і обсяг взаємодії держави з різними релігійними громадами залежно від їх чисельності, традиційності для країни або регіону, внеску в історію і культуру, від громадянської позиції".

Документ називає і умови, за яких соціум перебуватиме в гармонії, - ситуація, "коли життя людини й суспільства оживотворяється любов'ю".

Декларація протиставляє абстрактне поняття "любові" індивідуалізму та моральному нігілізму. А ще: "права людини не повинні суперечити любові до Вітчизни і до ближніх".

Автор документу наголошує - реалізація соціальних та економічних прав призводить до розшарування суспільства, а отже, суперечить цінності "любові до ближнього".

На державу покладається завдання забезпечення справедливого соціально-економічного устрою суспільства, проте абсолютно незрозуміло, яким чином любов має вирішувати питання соціальної стратифікації.

Однією із проблем сучасного українського суспільства називається звичка громадян маніпулювати своїми правами та нехтувати обов'язками. Відповідальність за такий стан речей покладається на громадян. Натомість на мою думку, відповідальність лежить на внутрішній неузгодженості правових норм, які дозволяють такі маніпуляції, чим громадяни і користуються.

Обов'язки держави також прописані надто нечітко, натомість формулювання документу надають владі широкі можливості для посилення контролю за суспільством.

Красномовним прикладом цього є фраза про те, що "гідність і права людини доводиться захищати від руйнівної інформаційної агресії".

Законопроект наголошує на особистій відповідальності людини за власні висловлювання, за розпалювання чвар чи ворожнечі, за спотворення інформації про особистість, за образу релігійних чи національних почуттів. Недопустимим є поширення неправдивої інформації в публічних виступах.

Чи можуть релігійні виступи ображати почуття не-вірян, чи вірян інших конфесій - про це проект не згадує.

Під приводом захисту людей від деструктивного впливу, держава може як завгодно обмежувати права громадян від різного роду "небажаної" інформації та притягати до відповідальності незручних людей.

Загалом проект Декларації наголошує на консервативних цінностях: історичні традиції, релігія, сім'я, взаємна відповідальність суспільства та індивіда. Проте специфіка формулювань викривляє позитивний сенс ідей, закладаючи можливість різночитань та варіацій трактувань, що не створює належного механізму обмеження влади від зловживань.

Проект часто суперечить сам собі - то акцентуючи увагу на правах і свободах людини, то називаючи їх причиною негараздів. Цікаво, що автор, який є очільником проросійського руху "Русскоязычная Украина", вказує, що жоден правозахисний рух не може бути політичним інструментом.

Декларативна природа документу фактично ні до чого не зобов'язує, проте стає певною заявою про наміри. Партія влади вирішила замахнутися на більше, ніж простий перерозподіл влади чи капіталів - тут маємо справу із намаганням переосмислити концепцію прав і свобод людини і громадянина.

Механістичність нинішньої парламентської більшості дозволить ухвалити подібний документ, на основі якого можуть бути сформовані більш конкретні законодавчі акти.

Питання лиш у тому, чи вистачить політичної волі та далекоглядності нинішній владі для прийняття подібних контроверсійних декларацій.

У будь-якому разі увага до засадничих основ правової системи свідчить про дедалі більшу впевненість регіоналів в тому, що вони прийшла всерйоз і надовго.

Стас Соколов, експерт Фундації "Відкрите суспільство", для УП