Украинская политика как ящик Пандоры

Невдовзі в Україні стартують чергові вибори, цього разу на місцевому рівні. І знову головна дискусія буде стосуватися самої процедури виборів, кандидатів у списку, способу їхнього формування тощо.

Значною частиною громадян та експертів саме так розуміється демократія.

Однак, загалом, таке процедурне розуміння демократії не відповідає її сутнісному розумінню.

Можливо система виборів та спосіб формування є важливими. Однак демократія як влада народу, і для самого народу - ніколи лише цим не вичерпувалася.

На батьківщині демократії, в Афінах, наприклад, системі виборів взагалі не надавали багато уваги. Кожного року елліни проводили своєрідну лотерею, у якій кожен громадян брав участь. Якщо твої ім'я витягали в процесі цієї лотереї, то ти мав цілий рік працювати на поліс, або засідати в законодавчому зібранні. Через рік процедура повторювалась.

Головне - щоб політика обраного була демократичною за своєю суттю, тобто здійснювалась в інтересах більшості громадян полісу.

Тож унікальність демократії протягом усієї історії цивілізації полягала якраз у тому, що це єдина система, де влада, авторитет і довіра до уряду походять від волі громадян. І тільки від них.

А ось із цим в Україні є значні труднощі.

Системною проблемою тут є "чорна скринька" української політики.

У політичній науці під "чорною скринькою" мається на увазі процедура та механізми прийняття політичних рішень, від яких залежить політичний курс держави. Вони часто приховані для зовнішніх спостерігачів - звідси й назва.

Схематично на "вході" до цієї скриньки визначаються основні існуючі проблеми та вимоги громадян щодо їхнього вирішення. А на "виході" - з'являються рішення існуючих проблем із задоволенням заявлених вимог громадян. Так є в концепції.

І саме тут виникають основні проблеми.

У нашій країні на "вході" - наприклад, під час виборів - формуються основні вимоги громадян до політиків. А саме: боротьба з корупцією, підвищення рівня мінімальної заробітної платні, покращення законодавства в трудовій сфері, збільшення частки держави в економці тощо. А от на "виході" ми отримуємо часто прямо протилежні рішення, які не тільки не покращують існуючий стан, а й часто погіршують існуючі проблеми. Отримані рішення є такими, що прямо протилежні заявленим інтересам більшості населення.

Чому так відбувається?

Думаю, відповідь очевидна: ми не контролюємо реального прийняття рішення в сфері державної політики.

Ми знаємо лише фальшиві декларації про це від самих політиків. Ми не знаємо які інтереси й цілі собі ставить і відстоює таємничий механізм "чорної скриньки" в руках політиків.

Більш того, незважаючи на регулярні вибори, внаслідок існування такої ситуації, ми ніяк не можемо вплинути на "чорну скриньку", контролювати її.

"Чорна скринька" української політики все більше нагадує "скриньку Пандори", яка при відкриванні несе більшості громадян тільки негатив... Не дивно, що розчарування громадян у політиці та політиках збільшується.

Отже, головне питання української політики щодо її демократизації має полягати не в тому як провести вибори, і хто ще яку вигадає нову технологію для проведення "своїх" кандидатів, і, чи гірша "влада" за "опозиції". Питання в тому, щоб освітлити "чорну скриньку" прийняття державних рішень на всіх рівнях.

Зробити їхні механізми максимально прозорим і зрозумілими для громадян.

У країнах ЄС така політика носить назву "транс ілюмінація" - тобто висвітлення самих механізмів прийняття рішень. І саме на це має бути звернена основна увага громадян, якщо вони хочуть будувати демократію в Україні.

Способів для цього досить.

І годі вже вести досить набридлі розмови про чергові вибори та про спосіб їхнього проведення.

Олексій Якубін, політолог, спеціально для УП