"Батькивщина": история болезни

На сторінках декотрих інтернет-видань останнім часом обговорюється як урятувати партію "Батьківщина" від іржі (кадрового нальоту) та ламкості каркасу (відсутності виразної чіткої ідеології), які й унеможливили перемогу її лідера на президентських виборах і не дали змоги стати цій кишеньковій партії Юлії Тимошенко реальною, чогось вартою у суспільному житті опозицією.

Ситуація нагадує анекдот з медичної практики, мовляв, від чого лікували, від того і померла.

Коли консиліуму орденоносних лікарів аж ніяк неможна (бо заборонено!) визнавати діагноз високоповажного хворого - ну, не може бути у флагмана демократії ганебної за ліберальними мірками хвороби (!), хоча й контактувала за лаштунками з носіями тоталітарних інфекцій і занедбаних "совкових" рецидивів - й високочолі медичні світила змушені "косить под придурка".

Прописувати ліки від розповсюджених на сьогоднішній день у середовищі подібних партій-пацієнтів хвороб й сподіватися на диво - бодай сама чарівним чином одужає, а заслуга в тому піде їм у залік.

До того ж сам пацієнт погоджується як примхливий герой "Театрального роману" лікуватися тільки гомеопатично-політтехнологічними методами, тобто лікувати подібне подібним, але в зменшеній дозі. Що, відверто кажучи, мертвому припарки.

Щоби вести чесну і конструктивну розмову треба відокремити м'ясо від мух, не плутати Божий дар з яєчнею і розуміти різницю між хріном та пальцем.

Інакше безкінечне ходіння по колу, що звужується, з перспективою втратити будь-яку свободу маневру й вибір варіантів. І порожні балачки, як кажуть, на користь бідних і політичних лузерів.

Треба визнати і назвати своїми іменами декілька речей, які стали складовими інгредієнтами тієї політичної суміші, яку нині називають партія "Батьківщина".

Перше. "Батьківщина" будувалася не на принципах громадсько-політичної організації, а на зразок релігійної секти.

Це проблема усіх партій, які формуються не виходячи з ідеологічних передумов, коли суспільство дозріло до певних потреб і на політичній авансцені з'являються виразники цих ідей, а під певну "розкручену" постать, яка має намір замовити музику і подиригувати апаратом державного оркестру, і їй потрібен пюпітр, на який можна сперти ноти.

"Батьківщина" створювалась саме за другим рецептом - тоталітарної релігійної секти. До того ж поспіхом, тому й не дивно, що ця тринога виявилась клишоногою.

Атмосфера всередині партійних осередків зайвий раз підкреслювала сектантський характер цієї організації.

Обожествлення лідера партії, його безальтернативність, непогрішимість будь-яких, навіть відверто безглуздих її кроків, фаворитизм найнижчого ґатунку, коли з-за плеча лідера у народ визирали відверті політичні лакузи, келійність прийняття рішень, відсутність інших яскравих постатей в партії, неприпустимість внутрішніх дискусій, табу на ініціативність та власну думку, домінування горлодерства над виваженим аналізом і прорахунком - ці та інші огидні риси характерні для "кухні" "Батьківщини" і понині.

В будь-якій секті, в разі розгубленості лідера, починається анархія, зневіра і дезертирство. Сектанти починають шукати "помазаника" в іншій секті. Того, хто зможе годувати їх за покірність хлібом та видовищами.

Не могли в секту, створену під лідера, прийти люди з психологією подвижників, бо такі приходять під ідею, а не під лідера.

Бачили, Юліє Володимирівно, кого купували? Тож їжте, доки вони з вашої партії усі не повилазять.

Друге. Юлія Володимирівна не створювала цю партію на довгий термін. Її ресурс при народженні був запрограмований на декілька років. Ця жінка з містичною вірою в своє визначне призначення і божественне походження невиліковно вірила, що наступним після Ющенка президентом буде вона й тільки вона.

Вона планувала до головного призу в політиці не стаєрську, а спринтерську відстань.

Тому показовим підтвердженням є ситуація з партійною пресою (чи пресою, яка контролюється партією чи наближеними до неї олігархами).

Без солідних респектабельних ЗМІ вибудовувати довготривале яскраве політичне життя неможливо. Неможливо повноцінно захищатися й атакувати. Неможливо бути насправді незалежним політиком. Неможливо бути об'єктивно почутим суспільством загалом.

(Ющенко, наприклад, мав "5 канал". Внесок цього та інших ЗМІ в перемогу колишнього президента неможливо недооцінити. Не вірю, що в Тимошенко та в наближених до неї олігархів не було грошей для придбання чи створення і "розкрутки" ЗМІ до потрібного рейтингового рівня. На чартери Євгенії Тимошенко з Дніпропетровська до Лондона гроші були, а на пристойну пресу не вистачало?!)

Юлія Володимирівна не могла не розуміти таких простих і загальновідомих речей.

Вона їх проігнорувала виходячи із стратегії бліцкригу.

Оскільки поки вона перебуває на прем'єрскій посаді, власники ЗМІ завжди нададуть їй ефір і шпальти. В потрібний час, в потрібному обсязі. Бо їй є що їм запропонувати.

Поки вона лідер парламентської фракції і опонент набридлого усім, смішного й слабкодухого Ющенка, її яскраві демарші транслюватимуть і цитуватимуть ЗМІ усіх походжень і забарвлень: від донецьких до галичанських.

А невдовзі вона стане президентом - і усі ЗМІ, під тим чи іншим соусом, і так належатимуть їй.

Так не варто в тимчасовому відрядженні (Кабмін, Верховна Рада) витрачати гроші на те, що дома (Резиденція президента України) ти можеш отримати безкоштовно.

Містичного походження переконання Юлії Володимирівни в своїй неодмінній перемозі на президентських виборах зіграли з нею злий жарт. Її кроки на посаді прем'єр-міністра диктувалися не світоглядом державного діяча, а натхненною впевненістю месії.

Юлія Володимирівна може дозволити собі жити в подібному вишуканому жанрі, а от така структурована організація як політична партія - ні.

І тому партія, яка початково планувалася як кишенькова, не може стати загальнонародною опозицією, бо кишеня не може бути загальною - вона завжди чиясь, своя чи чужа.

Третє. Перед Батьківщиною ніколи не ставилося інших завдань крім одного: зробити Юлію Володимирівну керівником держави. Партійці більше нічим не займалися і нічого не вміють. Вони були запрограмовані партійними керівниками на певні вузькі специфічні функції.

Наразі, коли це завдання на тривалий термін відсунуто, виявилось, що не тільки король голий, але й почет в нього незрячий. Вони хвалили одяг короля, не тому, що його бачили, а тому, що Юлія Володимирівна запропонувала їм такі правила гри, доручила їм таку роботу.

Люди, які на це погодилися, не вирізняються моральними чеснотами. Назвемо їх м'яко - "прагматиками".

Але раптом в цій грі з осоружним клацанням вигулькнув гейм-овер на передостанньому рівні і багато хто з партійців не тільки розчарований, але й образився.

Мають, як вони вважають, на це повне право.

Люди готувалися бути намісниками цариці на місцях. Відібрати для себе в грабіжників награбоване, а Юлія Володимирівна їх в опозицію утрамбовує.

Для них, виходячи з їх життєвих засад, бути в опозиції - це вже неконструктивно. Не задля того вони йшли у провладну колись партію аби зараз терпіти репресії від діючої влади - вірю, що вони є і будуть! - без перспективи колись відігратися.

Вони бігли навипередки в партію аби набувати, а не втрачати. І мова йде не про духовний зріст, а про суто матеріальні надбання.

В принципі, побудувати партію на короткотривалий термін можна і з "прагматиками". Яка різниця, що людина отримує від роботи: суспільно-політичний катарсис чи "пеньонзи", якщо вона виконує своє роботу гарно?

Але Юлії Володимирівні треба було розуміти, що вона вступила з ними в стосунки "ввечері-гроші, вранці-стільці" і, відповідно, ставитися до власної поразки і дезертирства "прагматиків" варто теж прагматично.

Бо істерику з цього приводу не оцінив не тільки народ, але й власні партійці.

Четверте. Є зовнішньопартійний чинник, який може суттєво вплинути на стан здоров'я партії "Батьківщина".

Це сильна карта у грі на підвищення ставок, козир, і називається він - Партія регіонів.

В тому, щоби партія "Батьківщина" не зникла з політичної мапи України дуже зацікавлена саме ПР, бо опозиція, яка перебуває в коматозному стані і немає ніяких ресурсів - ані кадрових, ані ідеологічних, ані фінансових.  аби з нього вийти, - влаштовує Партію регіонів. Якнайкраще.

Вона буде намагатися утримати дірявий човен "Батьківщини" на плаву якомога довше.

Чи візьмуть Юлію Володимирівну у коаліцію чи ні, таке питання не прораховується, як не прораховуються усі містичні речі і підвладні їм люди.

А от керівники осередків "Батьківщини" на місцях, котрі хіба що зарплату в ПР не отримують, індульгенції собі вже викупили точно. Особливо інтенсивно скуповували під час президентських перегонів.

Тільки враховуючи ці чинники, починаючи з них як з точки відліку, можна вести розмову про діагноз партії "Батьківщина": вона швидше жива чи швидше мертва.

Сергій Левитаненко, для УП