N-летнее образование, или Век живи – век учись

Ще Конфуцій не бажав навіть своїм ворогам жити в епоху змін. Проте найгірше, коли ці зміни відбуваються заради самих змін - безсистемно, хаотично і без жодної чітко визначеної мети.

В атмосфері численних беззмістовних змін і реформ українське суспільство живе вже 19 років. Мабуть, найбільше вони вразили вітчизняну систему освіти.

Освітянська галузь пережила перехід з 10-річної школи на 11-річну, потім так і не доведені до кінця намагання ввести 12-річку, запровадження 12-бальної шкали оцінювання, половинчасті спроби впровадження Болонської системи у вишах, зовнішнє тестування для абітурієнтів...

Нарешті, на долю освітян і учнів випало нове випробування - повернення до 11-річної школи із введенням обов'язкової дошкільної освіти.

Ми не схильні вважати, що всі перераховані реформи є принципово поганими. Світ не чорно-білий, і в кожній з реформ були свої "плюси" і "мінуси". Проте видається, що 5 реформ за 19 років - дещо забагато для однієї галузі.

Тим більшу недовіру сучасні чергові зміни в системі освіти викликають з огляду на "стаханівські" темпи їх введення. На канікули школярі йшли із переконанням, що навчатимуться 12 років, а 1 вересня вийшли на навчання за новою 11-річною програмою (до речі, чи є ця програма і наскільки якісно вона написана - додаткове питання).

То в чому "плюси" і "мінуси" чергової освітньої реформи?

Основним (якщо не єдиним) аргументом "за" повернення 11-річки є підтримка цієї ідеї громадськістю і фахівцями у галузі педагогіки, які майже одностайно висловилися на користь ініціативи Міносвіти. Крім того, за даними різних соцдосліджень, 70% українців негативно сприймають 12-річний термін шкільного навчання.

Однак, тут варто враховувати невелику обізнаність громадян у системі освіти. Більшість із тих, хто виступає за 11-річку, роблять це не свідомо, а під впливом повідомлень ЗМІ, заяв чиновників і просто через небажання, щоб їхні діти вчилися "зайвий" рік.

Фахівці ж у галузі педагогіки і освіти (представники НАН України, Академії педагогічних наук тощо) - здебільшого консервативні люди, які живуть розповсюдженим міфом про досконалість і неперевершеність 10-річної освіти радянського зразка і не хочуть сприймати жодних новацій.

"Мінусів" у чергової освітньої реформи, на нашу думку, значно більше. Керівництво Міносвіти заявляє, ніби відмова від 12-річного навчання у школі дасть змогу зекономити близько 4 мільярдів гривень у кризовий період.

Натомість "вдало" замовчується питання про те, що робити із численними підручниками (а їх вже надруковано на 100 мільйонів), які створювалися під 12-річку. Виходить, що 100 мільйонів були просто викинуті із Держбюджету на невдалий експеримент.

З іншого боку, виникає питання навчальних програм. Освітянські чиновники посилаються на те, що зекономили для нинішніх учнів старшої школи рік юності. Однак, до цього питання можна підійти з іншого боку. Яким чином сьогодні можливо втиснути у 2 роки (10 і 11 класи) програму, яка була розрахована на 3 роки?

Або з програми будуть викидатися якісь розділи (і це викликає запитання про те, чи були вони взагалі потрібні для українських школярів), або ж збільшуватиметься навчальний рік і навчальний день учнів. Вже сьогодні починає обговорюватися тема можливого запровадження 6-денного навчального тижня і продовження навчального дня до 17.00 у старшій школі.

І це значно більше схоже на "вкрадену юність", ніж зайвий рік навчання. Як мають чинити ті діти, які відвідували спортивні секції, музичні школи чи гуртки? Виходить, тепер вони мусять за 2 роки наздоганяти 3-річну міністерську програму.

Зрештою, 12-річна освіта мала ще одну значну перевагу. Вона стимулювала школярів після 9-го класу йти навчатися у технікуми та профтехучилища і здобувати професійну освіту (наголосимо, що саме кваліфікованих робітників сьогодні найбільше не вистачає на українському ринку праці).

Скорочення ж терміну шкільного навчання поверне бажання отримувати вищу освіту тим, хто готовий був іти на навчання до технікумів і ПТУ. По закінченні ж вишів ці люди ризикують поповнити армію або безробітних, або низькокваліфікованих юристів/економістів/менеджерів, якими просто завалений ринок праці.

Ще складнішою є проблема обов'язкової дошкільної освіти. По-перше, моральний аспект. Чи потрібна дитині дошкільна освіта мають визначати напевно батьки, але аж ніяк не Міносвіти.

По-друге, чи готова дитина у віці 5 років до навчання (тобто сидіння за партою, вивчення уроків, підготовки домашніх завдань)? І чи не краще, щоб до 6 років дитина по можливості виховувалася в родині. Не відомо, щоб Міносвіти проводило подібні дослідження.

Нарешті, найважливіше: куди саме мають іти діти для отримання дошкільної освіти? У дитячий садок, в інший спеціалізований заклад чи класи дошкільної освіти будуть створені при школах? Відповіді на це питання немає.

Але припустимо, що дошкільну освіту діти здобуватимуть у дитячих садках. Проте місця там вистачить далеко не всім. Навіть сьогодні, за умов, коли 43% дошкільнят не відвідують дитсадки, ці садки переповнені. На 100 місць у дитсадках припадає 108 дітей. Важко уявити, які проблеми із нестачею місць у дитячих садках почнуться, коли з 5 років туди змушені будуть іти всі діти.

Ще важче проблему обов'язкового отримання дошкільної освіти переживатимуть села. У сільській місцевості охоплення дошкільнят дитячими садками складає лише 33%. Можна лише прогнозувати, якою буде якість дошкільної освіти за умов перевантаженості класів і груп.

Виникає закономірне запитання: чому скасовуючи 12-річку Міносвіти запроваджує рік дошкільного навчання? Адже 11+1 дорівнює 12.

А це значить, що, де-факто, діти все ж таки навчатимуться ті самі 12 років. Можливо питання для чиновників тут полягає не в тривалості освіти, а в тому, що під нові навчальні плани і програми друкуються нові підручники? І хтось на цьому непогано заробляє?

Зазначимо, що 12-річна школа не є аномалією чи винятком із світових освітянських правил. У Бельгії, Голландії та Німеччині діти навчаються 13 років і навантаження в них більше 12 тисяч годин. У той же час 12-річна школа в Україні передбачала значно менше навантаження - 10745 годин. Виходить, що запроваджуючи нову освітню реформу, ми сліпо калькуємо російську модель, де шкільне навчання і відбувається за схемою "11+1".

Численні реформи системи освіти виступають у нас замінником реальних дій. Замість підготовки нових якісніших підручників запроваджується 12-бальна система оцінювання. Замість комп'ютеризації класів змінюється кількість років навчання у школі.

Напевно, владі час зрозуміти, що окрім держави з її чиновниками є ще країна з її людьми. І ці люди просто хочуть дати якісну освіту своїм дітям, а не вивчати бравурні чиновницькі звіти про запровадження нових реформ.

Олексій Краснопьоров, політолог, для УП